Книжковий Арсенал 2018

автор Kseniya Fuchs |

„Книжковий арсенал“ - знакова подія в літературному середовищі України, яка демонструє найкращим чином вектор розвитку книговидання в Україні. Для мене це було перше відвідування „Арсеналу“, оскільки через проживання в Німеччині я здебільшого гість та учасник Франкфуртського та Лейпцизького книжкових ярмарків. Тому розпещена німецькою чіткістю, буду максимально критичною стосовно організаційних питань.

Попри зростання кількості гостей „Арсеналу“ (рекордних 106 іноземних авторів з 30 країн) організація заходу ще має багато недопрацьовок та недоліків. Перше, що вразило під час відкриття - величезні черги перед касами! Все через те, що однієї маленької „каси“ (назвемо це так) фізично було недостатньо. Інша „каса“ мала опрацьовувати акредитацію преси, людей з електронними квитками та численних гостей із запрошеннями. Електронні турнікети тут навіть не передбачалися! Сучасні технології? Що це? Беручи до уваги те, що головною темою ярмарку було „майбутнє“, ці дореволюційні організаційні fuck-ups якось дисонували.

Для журналістів не було окремого входу взагалі, реєстрація відбувалася за списками мануально - тобто „шукаємо себе в списку - ставимо галочку - розписуємося“. Було враження, що повсюдна дигіталізація пройшла повз входу до „Арсеналу“. Для мене як журналістки, яка відвідала велику кількість міжнародних культурних заходів, - це було відкритою несподіванкою. Звісно, я не розраховувала на паркінг зарезервований суто для преси, але реєстрація за списками - це теж занадто.

Але далі було ще цікавіше, тому що як порядний акредитований журналіст не отримавши свого „welcome package“ на вході я стала шукати прес-центр. Після численного опитування і блукання лабіринтами мистецького арсеналу було з’ясовано, що прес-центру не існує взагалі. Тобто теоретично надпис „прес-центр“ був, на карті його позначили, але фактично його не існувало. Такий собі магічний реалізм чи сюрреалізм - тут вже я не впевнена.

З орієнтирами на місцевості було взагалі важко, особливо, якщо ти перший раз на „Арсеналі“. Де, що, як, коли? Оскільки друковану програмку ярмарку привезли лише наступного дня (!!!!), було дуже важко зробити собі нормальний план. Звісно, програмка була ще в електронному вигляді - але, seriously?!, то було щось страшне. Ані фільтрів нормальних, ані нормального мобільного додатку для смартфона. Для країни з першим місцем по аутсорсингу програмістів - це no go! Програма такого багатого на події заходу повинна бути як в друкованому вигляді, так і в онлайн версії одразу усюди, і працювати як годинник! Багато спікерів та учасників дискусій (причому українських) запізнювалися - що для такого заходу, як на мене, теж неприпустимо. Це все виглядало непрофесійно!

Але досить „журбинки“! Взагалі мені сподобалось, тому що на відміну від комерційного „франкфуртського колеги“ „Арсенал“ увесь пройнятий якоюсь магнітичною атмосферою. Тут справді можна жити! Всупереч відсутності цивілізованих орієнтирів та навігації, мені було приємно блукати та губитися поверхами цього мистецького парадизу. Освітлення, industrial design, витвори мистецтва, аромат книжок та кави - в усе це занурюєшся з головою і вже не хочеш виринати.

Кава та гастрономія мене, як досвідчену вегетаріанку, дуже приємно вразила. Ціни, якість, доступність, різноманіття - все на вищому рівні! Для порівняння: на ярмарках Німеччини ми без своєї торбинки з їжею не ходимо - оскільки їсти тут, по-перше, неможливо для травлення, по-друге - для гаманця. А на „Арсеналі“ я випила, мабуть, літрів 10 айс-лате „роботокави“ - і це було прекрасно. За п’ять днів я навіть встигла зробити собі свій особливий ритуал: зайти через браму - потім праворуч - замовити улюблену каву - умоститися на траву біля вуличної сцени - обов’язково обійнятися з кимось зі знайомих поруч - підпалити цигарку та… зануритися в поетичні читання, які лунали тут майже без перерв.

Ну і щодо власно самої програми фестивалю та ярмарку. Дуже потішили гарний дизайн стендів та оформлення взагалі. Все просто, але сучасно. Кількість новодруків дуже порадувала - як сучасних українських авторів, так і перекладної літератури, художньої та фахової. Це надихає і дає надію, що все розвивається в правильному напрямку. Тема арсеналу - „майбутнє“ - дуже цікава. Гіперпанк, віртуальна реальність, сучасні технології (так, в темах дискусії і на самому ярмарку їх було достатньо). Але попри офіційну головну тему, здебільшого говорили про фемінізм. #metoo дебати не обійшли Україну! Все те, що відбувалося нещодавно на кінофестивалях в Берліні та Каннах та на міжнародних книжкових ярмарках почувалося і на „Арсеналі“! Десятки дискусій, презентації видань про відомих жінок! Так тримати, країно!!!

Але іноді напружувало бажання бути водночас на двох, а то й трьох подіях водночас! А ще було відчуття нерівноцінності днів та подій - абсолютно „нехітові“ або водночас „вершки“ - або бігаєш між сценами, бо найбільш очікувані заходи ставлять на один і той же час, або вишукуєш щось цікаве і безцільно блукаєш між стендами. Усього було проведено 459 подій, і як на мене трошки фільтрування було б непогано. Трошки структурності теж! Бо як можна розірватися між читаннями Катерини Калитко та нагородженням за кращий книжковий дизайн?) Або презентації„Стіни“ Цаплієнко та відомим другом Бйорк ісландцем Сйоном?! Правильно, не можна! Тому наступного року, я сподіваюсь на покращення організації. А те, що я повернуся - навіть не піддається сумніву!

Назад