Український кінематограф сьогодні: підстави для оптимізму

Created by Сергій Васильєв |

Підвалини для майбутнього розвитку

В останні роки український кінематограф переживає стрімке зростання. Українські стрічки регулярно виходять у кінопрокат. Такий стан справ дозволяє обережно заявляти про започаткування «ренесансу» українського кіно. Сьогодні для нього закладають підвалини. І не лише завдяки творчості українських кінематографістів, а й також їх участі у формуванні державної політики у галузі кіно та системи підтримки кінематографа, наближених до сучасних європейських практик.

Законодавчі ініціативи

Прикладом успішної синергії держави та кіноіндустрії став новий закон 2017 року «Про державну підтримку кінематографії в Україні», активну участь у розробці якого взяли громадські об’єднання кінематографістів (зокрема, Film Industry Association of Ukraine). Закон розширив можливості держави у фінансуванні виробництва фільмів, їхньої промоції, а також додав опцію фінансування серіалів і посилив захист авторського права в аудіовізуальній сфері.
Реалізація цих ініціатив сформує економічно здорову та збалансовану систему, в якій увагу буде приділено розвитку та підтримці усіх ланок кінопроцесу – кіноосвіті, кіновиробництву, кінопрокату і створенню привабливих умов для зйомок фільмів на території України зарубіжними кіногрупами.

Державне фінансування кінематографа

Від 2016 року обсяги державного фінансування кінематографа щороку зростали удвічі. Державне агентство України з питань кіно понад 90% бюджету виділяє на Програму виробництва та розповсюдження національних фільмів, у якій нині перебуває 148 кінопроектів, а решту коштів спрямовує на підтримку кіноархіву і заходів – міжнародних кінофестивалів, днів українського кіно за кордоном, участі України у провідних кіноринках тощо.

Успіхи орієнтації на копродукцію

Важлива зміна, яка відбулася в українському кіновиробництві останнім часом, пов’язана із його переорієнтацією на взаємодію із світовими і європейськими партнерами для створення спільних кінопроектів. Раніше українські кінокомпанії нерідко надавали сервісні послуги із виробництва фільмів для російських кінокомпаній і створювали фільми (й особливо телевізійні серіали) спільно із ними – із урахуванням інтересів російської аудиторії. Від 2014 року обсяги такої співпраці істотно зменшилися.

Натомість, в Україні відбулися зйомки фільмів

  • «Гіркі жнива» Джорджа Менделюка (сервіс Radioaktive Film для Spotlight, Канада),
  • «Смерть Сталіна» Армандо Януччі (сервіс Radioaktive Film для Gaumont, Франція Великобританія, Бельгія, Канада),
  • «Остання подорож Леандера» Ніка Бейкера-Монтейса (сервіс Family Production для Syrreal Entertainment, Tobis Film, Rundfunk Berlin-Brandenburg, Німеччина) і
  • «Sumpfland» Крістіана Альварта (сервіс Family Production для Syrreal Entertainment, Німеччина),
  • телевізійних серіалів «Чорнобиль» (сервіс Radioaktive Film для HBO та SKY Television, США) та
  • «Бюро легенд» (сервіс Radioaktive Film для The Oligarchs Productions, Франція),
  • а також роботи над індійським науково-фантастичним блокбастером «2.0» (реж. S. Shankar, сервіс TOY Cinema для Lyca Production).

За останні роки у копродукції за участі України було створено чимало помітних (і помічених не лише в Україні) фільмів. З-поміж них:

  • кримінальна драма «Межа» Петера Беб’яка (Garnet International Media Group) про сім’ю та контрабанду, дія якої відбувається на кордоні між Словаччиною та Україною, отримала нагороду за режисуру на МКФ у Карлових Варах і у 2017 році була висунута Словаччиною на здобуття премії «Оскар» у категорії «Найкращий іншомовний фільм»;

  • «Іній» Шарунаса Бартаса (Insightmedia, Tato Film, Литва, Україна, Франція, Польща) – прем’єра фільму-подорожі литовського волонтера до України углиб зони АТО для пізнання неоголошеної війни, відбулася у травні 2017-го у програмі «Двотижневик режисерів» Каннського МКФ, а згодом Литва висунула стрічку на «Оскар» «Найкращому іншомовному фільму»;

  • «Брама» Володимира Тихого (Directory Films, Україна, США) – екранізація надзвичайно успішної п’єси Павла Ар’є «На початку і наприкінці часів» про мешканців Чорнобильської зони відчуження, в якій невлаштована соціальна реальність поєднується з містикою, що взяла участь у конкурсі МКФ «Чорні ночі» у Талліні.

Сергій Лозниця та Канни

У копродукції з Україною були створені два ігрові фільми Сергія Лозниці, прем’єри яких відбулися у конкурсах Каннського МКФ. І якщо участь української сторони (Solar Media Entertainment) в роботі над «Лагідною» (Франція, Німеччина, Нідерланди, Литва, Росія та Україна), яку представили у Міжнародному конкурсі Канн у 2017 році, була лише на етапі постпродакшну, то «Донбас» (Франція, Німеччина, Нідерланди, Україна, Румунія) знімався в Україні (Arthouse Traffic) та був присвячений болісній реальності життя окупованих територій. 2018 року фільм отримав приз за режисуру Каннської програми «Особливий погляд», а Україна висунула його на «Оскар» у категорії «Найкращий іншомовний фільм».

Ще однією стрічкою, створеною за участі України, яку 2018 року було висунуто у цій «оскарівській» категорії після прем’єри у Каннах (у паралельному конкурсі «Тиждень кінокритики»), стала «Гірська жінка: на війні» Бенедикта Ерлінгссона («Жінка на війні», Solar Media Entertainment, Ісландія, Франція, Україна). У фільмі йдеться про диригентку хору, що стає на захист екології рідного краю та готується удочерити дівчинку з Донбасу. Стрічку на «Оскар» висунула Ісландія.

Зазначимо, що переважна більшість фільмів, створених у копродукції, є прикладом європейського мистецького кіно, яке дозволяє їх авторам без перешкод говорити на складні теми, виявляючи самобутність свого художнього мислення.

Дебютанти і мистецьке кіно

Прикметно, що чимало українських режисерів саме зараз дебютують із повнометражними стрічками.

Відкриттям 2017 року стала драма «Стрімголов» (Insightmedia), дія якої відбувається у Києві по Революції гідності. Інтимну чуттєву стрічку Марина Степанська майстерно побудувала на напівтонах і відчутті життєвої нереалізованості молодих негероїчних людей, які дивним чином знаходять один одного.

У програмі «Панорама» Берлінале 2018 року відбулася прем’єра драми «Коли падають дерева» (Directory Films, Україна, Польща, Македонія) Марисі Нікітюк, в якій історія пристрасного кохання молодої героїні та її бунту проти соціальних обмежень провінційного життя була розказана у самобутньому стилі, що поєднав натуралізм і магічний реалізм.

Так само поєднанням документальної реальності та вигадки відзначений світ «Вулкану» Романа Бондарчука (Tato Film, Україна, Німеччина, Монако) – ігрового дебюту знаного документаліста. Дія фільму відбувається у херсонських степах, де життя йде за своїми законами, у тому числі – під впливом традицій краю. У цей світ потрапляє столичний герой – перекладач місії ОБСЄ – і вже не може повернутися назад. Прем’єра фільму відбулася 2018-го на МКФ у Карлових Варах.

Ще однією перспективною дебютною стрічкою 2018 року є «Дике поле» Ярослава Лодигіна (LimeLite) – екранізація роману Сергія Жадана «Ворошиловград», дія якого відбувається на Донбасі (BBC Україна визнало роман «Книгою десятиліття»). Міжнародна прем’єра «істерну» відбулася на МКФ «Чорні ночі» у Талліні. Фільм було створено спільно із Швейцарією.

У 2017 році свій перший повнометражний фільм зняв 50-літній режисер Аркадій Непиталюк (цей дебют мав би відбутися два десятиліття тому, якби не українська кінематографічна «руїна» 1990-х). Його драматичну комедію з сільського життя «Припутні» (Star Media) відзначено використанням «живої», часто-густо нелітературної української мови і колоритними акторськими роботами.

У пошуках жанрового кіно

Поруч із самобутніми мистецькими стрічками, які у кінопрокаті дивляться заледве декілька тисяч глядачів – як-от «Рівень чорного» Валентина Васяновича (Studio Garmata Film), безсловесну драму про кризу середнього віку, яку переживає фотограф, висунуту Україною на «Оскар» у категорії «Найкращий іншомовний фільм» у 2017 році, – український кінематограф пропонує і фільми, орієнтовані на широку кіноаудиторію.

Як і в інших європейських країнах, найуспішнішими стрічками національного виробництва стають комедії:

  • «Скажене весілля» (FILM.UA, Prototype Production, 2018) Влада Дикого (понад 600 тис. глядачів),

  • «8 кращих побачень» (Studio «Kvartal 95», Росія, Україна, 2016) Марюса Вайсберга (530 тис. глядачів) і «Слуга народу» (Studio «Kvartal 95», 2016) Олексія Кирющенка (340 тис. глядачів) із популярним комедійним актором Володимиром Зеленським у головній ролі,

  • «DZIDZIO Контрабас» (Solar Media Entertainment, 2017) Олега Борщевського (311 тис. глядачів).

Високі результати мають і повнометражні анімаційні фільми, орієнтовані на сімейну аудиторію, – «Викрадена принцеса: Руслан і Людмила» (Animagrad, 2018) Олега Маламужа (493 тис. глядачів) і «Микита Кожум’яка» (Panama Grand Prix, 2016) Манука Депояна (203 тис. глядачів). При тому, завдяки універсальній природі анімації, вони виходять у кінопрокат і за межами України. Роблять українські кінематографісти і спроби опанувати жанр фентезі: «Сторожову заставу» Юрія Ковальова (Kinorob) про сучасного хлопця, що потрапляє в часи Київської Русі, 2017 року подивилися 274 тис. глядачів.

З-поміж жанрових драматичних фільмів найкраще у вітчизняному кінопрокаті виступили «Кіборги» Ахтема Сеітаблаєва (IDAS FILM) – військова драма про захисників Донецького аеропорту, заснована на документальних свідченнях, встановила міцний контакт із аудиторією. У 2017 та 2018 роках кінотеатри 15 тижнів демонстрували її для 324 тис. глядачів.

Але загалом серйозні жанрові фільми – а це й мелодрама заробітчанства «Гніздо горлиці» (Insightmedia, 2016) Тараса Ткаченка, і гостросюжетна оповідь про повстання воїнів УПА у радянському таборі «Червоний» (Insightmedia, 2017) Зази Буадзе, й історична біографія «Таємний щоденник Симона Петлюри» (National Dovzhenko Feature Film Studio, 2018) Олеся Янчука – у кінопрокаті поки що не знаходять такого успіху.

Майбутні українські фільми

Нині Ахтем Сеітаблаєв працює над історичним фільмом «Захар Беркут» (Kinorob) – екранізацією твору Івана Франка. Фільм створюють англійською мовою із перспективою міжнародного кінопрокату. Ще одним масштабним історичним фільмом, зйомки якого зараз тривають у Карпатах, є «Довбуш» Олеся Саніна (Pronto Film). До речі, найкращий результат з-поміж українських драматичних фільмів у кінопрокаті утримує інший фільм режисера – «Поводир» (Pronto Film), який у 2014–2015 роках подивилися 362 тис. глядачів.

Триває робота над помітними копродукціями – історичними фільмами «Гарет Джонс» Агнєшки Голланд (Kinorob, Польща, Україна, Великобританія) та «Антон» Зази Урушадзе (Insightmedia, Грузія, Україна, США), що піднімають теми Голодомору та російського більшовицького перевороту 1917 року, екранізацією роману Єжи Косинського «Пофарбоване пташеня» Вацлава Маргоула (Directory Films, Чехія, Україна, Словаччина, Польща), соціальною драмою Даріуша Гаєвського «Довіра» (Esse Production House, Україна, Польща, Бельгія), британсько-українським шпигунським трилером Еда Бола «Спадок брехні» (TOY Cinema), драмою Ігнаса Йонінаса «Невидимий» (LimeLite, Литва, Україна, Латвія), трилером про Чорнобильску катастрофу Бенедека Флігауфа «Світлячок» (LimeLite, Угорщина, Німеччина, Україна) та біографією українського олімпійського чемпіона Віктора Коваленка «Кремінь» виробництва Pronto Film (реж. Рольф де Хір, Німеччина, Австралія, Швейцарія, Україна).

Сімейний кінематограф представлено, серед іншого, анімаційним фільмом «Мавка. Лісова пісня» Олександри Рубан (Animagrad) за мотивами твору Лесі України, а також фентезі Олександра Кирієнка «Коло життя» (Pronto Film) та копродукційним фільмом виробництва Esse Production House режисера Ілмар Рааг «Ерік» (Естонія, Фінляндія, Україна, Литва), що нині знаходяться на стадії розробки.

Готуються дебютувати у повному метрі молоді талановиті автори, що гучно заявили про себе у короткому метрі – кримськотатарський режисер Наріман Алієв («Додому», LimeLite), Катерина Горностай («Стоп-Земля», Esse Production House), Антоніо Лукич («Мої думки тихі», TOY Cinema) та Павло Остріков («Ти – космос», LimeLite). Завершує роботу над своїм новим фільмом «Атлантида» (Studio Garmata Film, LimeLite) один із найцікавіших українських авторів Валентин Васянович. Продовжують творити 70-літні метри вітчизняного кіно – В’ячеслав Криштофович («Передчуття», Garnet International Media Group) і Михайло Іллєнко («Толока», Illienko Films)...

Усіх очікуваних фільмів не злічити. Це сповнює погляд на українське кіно і його перспективи оптимізмом.

Back