Lasst uns die Bandura kennenlernen!

автор Полудьонна Дар’я |

01 жовтня в рамках фестивалю «Die interkulturellen Wochen in Leipzig 2017» до Лейпцигу завітав відомий гурт сучасних та талановитих бандуристів - «Шпилясті кобзарі».

"Шпилясті кобзарі" — український музичний гурт, до складу якого входять шість бандуристів: Ярослав Джусь, Володимир Вікарчук, Юрій Миронець, Ярослав Великий, Данило Носко і Сергій Потієнко. Колектив засновано восени 2010 року, а 27 квітня 2011-го про «Шпилястих кобзарів» в прямому ефірі шоу «Україна має талант-3» дізналася вся країна. Ініціатором створення цього унікального музичного формування є відомий бандурист,член Національної спілки кобзарів України, композитор, лауреат всеукраїнських і міжнародних конкурсів — Ярослав Джусь. Усі учасники гурту навчалися разом у Стрітівській вищій педагогічній школі кобзарського мистецтва (тепер коледж) та є добрими друзями. Незважаючи на те, що всі хлопці з різних куточків України та мають відмінні музичні вподобання, всіх їх об'єднує любов до України, українського мистецтва, культури та музики.

Учасники гурту відіграли три концерти та вразили своєю креативністю, талантом та щирістю не лише українського слухача, але і німецьких гостей. За лаштунками гостинного залу української діаспори Лейпцига нам вдалося поспілкуватися з хлопцями та відкрити завісу їх творчого життя.

– Не завжди у сучасному музичному просторі вдало поєднуються українські класичні пісні з іншими музичними стилями, такими як Eleсtro, R&B, Rock, але ви не боїтеся експериментувати та поєднувати, на перший погляд, несумісні речі. Як вам це вдається? Що надихає на створення такої музики?

Сергій Потієнко:

– Це надзвичайний досвід, коли від поєднання відомих компонентів з’являється нова сполука. Ми такі собі музичні дослідники. Особисто для мене це завжди відкриття, коли забута або маловідома народна пісня може зазвучати у новому стилі. Це подобається людям, вони спраглі до такої музики. Ось це й надихає на створення якісного українського музичного продукту.

Ярослав Джусь:

– Боїться той, хто не певен у тому, що робить. А для нас експерименти – рідна стихія. Любимо поєднувати те, що раніше не уявлялося поруч. Але за великим рахунком, хто сказав, що це дійсно непоєднуване?

Я маю досвід співпраці (ТНМК, Ярмак, DJ Тапольський, Тартак), коли бандура вперше звучала з drum&bass чи хіп-хоп/реп виконавцями на великих концертних майданчиках і в масштабах всієї країни. Коли робиш щось першим, тобі немає з ким порівнювати та оцінювати.

Цими успішними виступами і надихалися. Бачили позитивну та схвальну реакцію аудиторії, створювали нові композиції та мікси. Ми долучали бандуру і до байкерського року, і до electrohouse, не кажучи вже про джаз та естрадні пісні.

Данило Носко:

– Наша аудиторія не має вікових меж. Діти, до прикладу, хочуть вчитися грі на бандурі, бо мають живий приклад, що можна виконувати веселий, запальний та позитивний репертуар – ми їх на практиці зацікавлюємо цим інструментом.

Для молоді на вечірках граємо сучасні мікси з текстами українських народних пісень та відомі хіти сьогодення. А для старшого віку виконуємо ретро-хіти та оригінальні народні пісні, але у власній інтерпретації.

Таким чином, наші концерти збирають широку аудиторію. І кожен може знайти щось близьке для себе: улюблену пісню, кавер, мікс чи світовий хіт і отримати задоволення від почутого.

Юрій Миронець:

– Ми не маємо рамок, за які не можна виходити. Хіба що шансон) Але й без нього є з чим працювати. Завжди цікаво спробувати, як бандура поєднується з дабстепом чи рок-н-ролом. Так, власне, і формується наш репертуар.

Володимир ВІкарчук:

– Ще від початків нашої дружби, здобуваючи цілком академічну бандурну освіту в Стрітівській кобзарській школі (нині коледжі), ми відчули як по-особливому звучать під бандуру і «Старі фотографії» Кузьми і багато іншого новітнього репертуару. Відтоді, не припиняємо долучати цей інструмент до абсолютно різних стилів та жанрів. По суті, ми лише вчимося, ще стільки цікавого попереду!

– Минулого року ви випустили свій перший альбом «Bandura style», який поєднав у собі композиції гурту «Шпилясті кобзарі» та авторські композиції Джусь Ярослава. Як оцінюєте роботу над цим альбомом? Що вдалося втілити у життя, а над чим є ще бажання працювати далі?

Ярослав Джусь:

– Це не зовсім альбом. Швидше, така собі презентація доробку проекту Bandura Style. та подарунок для тих, хто після концерту бажає лишити собі частинку нашої творчості.

Там ви почуєте як автентичну народну пісню, так і мастодонтів хіп-хопу вітчизняної сцени. До речі, там представлені не всі наші творчі колаборіції. Існують також інші проекти: вже реалізовані, на етапі реалізації та ті, котрі будуть втілені. Ми відчуваємо, що нам з бандурою є що сказати, а не лише виконувати кавери.

Офіційного альбому наш проект ще не має, адже це перш за все авторська творчість. На нашому ж диску зібрані різноманітні співпраці як демонстрація можливостей бандури. Роботу цю оцінюємо позитивно і з гордістю за створене. Наразі працюємо над авторським матеріалом.

Ярославе, тепер питання саме до тебе. Ти співпрацюєш з багатьма відомими українськими виконавцями. Чи задоволений тими композиціями, які у вас народжуються? З ким із українських виконавців тобі було найцікавіше працювати? З ким ще є бажання створити нові хіти?

– Безумовно, задоволений! Мені дуже подобається, коли артисти самі виявляють бажання долучити бандуру до тієї чи іншої роботи. По-перше, це великий плюс для популяризації інструменту. Адже бандура звучить в новому жанрі, її неповторний звук чують шанувальники цього виконавця. А значить – збільшується коло людей, які дізнаються про цей чудовий та унікальний, наш український народний інструмент. Відкривають його особливе звучання як у драйвових піснях гурту ”Тінь Сонця”, так і в ліричних творах Іларії чи Лами.

Цікаво було з усіма. І їх неможливо порівняти. Драйв та відрив з Тартаком – хедлайнером зимової “Країни Мрій” у Львові – коли ти ритмічно виграєш черговий трек і думаєш, чому бандуристи ніяк не створять кріплень, щоб зі звичайною концертною бандурою можна було бігати по сцені. І лише запальні пісні Сашка Положинського можуть зігріти тебе у такій ситуації. (сміється)

І камерний акустичний космічно-неземний сольний концерт Каті Чілі у Будинку актора, де забуваєш про все, поринаєш у творчість – граєш так, як відчуваєш, а у творі завжди є місце і для тиші. Так само виступи з ді-джеями в нічних клубах чи з оркестром у Національній філармонії України. Це все цікаво і незабутньо!

Щодо майбутніх співпраць – поки не розкриватиму всі карти, але незабаром проект Bandura Style презентує ряд неочікуваних поєднань бандури з різними жанрами та стилями музики.

З того, що вже на підході – відеокліп дівочого тріо “Panivalkova”, до роботи над яким були запрошені кільканадцять музикантів з різними етнічними інструментами народів світу. У тому числі, й бандура. У роботі акустична композиція з Олександром Пономарьовим та три мої авторські інструментальні твори з проектами Zymosis, dj Kodzu та dj VoVKing.

Ярославе, минулого року в одному з інтерв'ю ти розповідав, що в твоїх планах на 2017 рік є ідея провести перший Фестиваль бандуристів в Україні. Чи вдалося тобі це реалізувати? Як підтримуєш молодих бандуристів?

–  Так в планах було, є і поки лишається нереалізованим.

Зауважу, що мова йде про перший фестиваль саме сучасної бандури. Адже фестивалів бандуристів є чимало в Україні – у різних регіонах і різного масштабу. Вони переважно академічні, часто проводяться в таких масштабах, що пересічний слухач не може на них потрапити, бо йому просто невідомо про їх проведення.

Я би хотів організувати такий фест, щоби на нього прийшли саме ті, хто люблять бандуру. І побачили її можливості, почули, в яких проектах вона зараз використовується і як цікаво може звучати. Але для такого рівня та масштабів, які я уявляю – потрібні інвестиції і чималі, підтримка з боку держави та ряд інших супутніх речей.

Я маю деякий організаційний досвід, не один рік поспіль ми проводили сцену сучасної бандури в рамках “Країни Мрій”, де збирали молодих виконавців. По суті, це був такий собі міні-фестиваль на етнофестивалі. Ми організовували кобзарський слем (батл бандуристів), було журі, призи, дипломи і для декого це була платформа для подальших творчих злетів, бо наша локація завжди була цікава журналістам, іноземцям та гостям фестивалю.

Нещодавно одна з його учасниць – Анастасія Войтюк – зорганізувала дещо подібне у Львові. Ми не раз говорили з нею про це, і чудово, що їй вдалося знайти час та реалізувати ідею. Адже на це дійсно потрібен час, багато часу! А в мене через постійні поїздки та виступи, сольно, з гуртом, в Україні та закордоном, просто банально не доходять руки, щоб нарешті засісти за фестиваль сучасної бандури у Києві. Та все попереду!

– Багато українських слухачів добре пам’ятають вас за часів перших виступів у шоу «Україна має талант». Що насправді дала вам ця участь? Що змінилося з того часу у вашому творчому житті?

Ярослав Джусь:

– Успішні виступи на шоу приносять популярність. Так і сталося. Я був композитором та піаністом, якого знали у певних колах Києва. А після прямого ефіру прокинувся бандуристом, про якого дізналася вся країна. Особисто мені це принесло досвід: як працює телебачення зсередини, до чого треба бути готовим, як оперативно вирішити те чи інше питання, як за три дні підготуватися до прямого ефіру, а також як відстоювати власну думку та йти проти системи.

Цілі, з якою я йшов на проект, я досяг. Навіть більше. Часом натрапляю на свій перший виступ на кастингу і думаю, а щоб було б, якби я тоді з товаришем не пішов на кастинг і не продемонстрував можливості бандури... А мені дійсно хотілося цього. Я вірив у те, що робив. Може, тому все так і склалося. Ні про що не жалкую. Дякую проекту за таку можливість, рухаюсь далі.

Сергій Потієнко:

– Гурт “Шпилясті кобзарі” був створений саме для “Україна має талант”. За мету ми поставили те ж, що і Ярослав – донести і показати перш за все молоді українську пісню та бандуру. Саме тому обрали для себе відповідні образи, через які, сподіваємось, зацікавили не лише молодь. Так і почався наш творчий шлях.

Володимир Вікарчук:

– Наш колектив, як концертна одиниця, отримував свій перший досвід безпосередньо на сцені “Україна має талант”. Ми були юні хлопчаки, що лише прибули до столиці. Багато чого нового відкривали для себе в музичній сфері, формувалися як особистості, артисти та виконавці.

Данило Носко:

– Шоу дало поштовх до існування. Підтримка глядачів показала, що наша музика та наш інструмент цікавить людей, що це їм потрібно. Як почали, так відтоді і їздимо світом, знайомимо його з бандурою.

Ви неодноразово розповідали, що часто гастролюєте за кордоном і саме діаспори українців з різних країн світу запрошують вас до себе. Як взагалі оцінюєте українців, які мешкають в інших країнах. Чи відрізняються вони, на вашу думку, від українців які мешкають в Україні?

– Вперше були ще в 2012 році. Тоді їздили через рік, під час Євромайдану. Ті поїздки були ніби ниткою, яка пов’язувала нашу країну і українців Німеччини. А вже через рік СУМ запросив нас на 60-річчя СУМу в Баварії. Чимало концертів у нас там відбулося, а саме в Мюнхені. Це місто-побратим столиці Києва нам вже стало рідним. Найчастіше приїжджали до української громади. І на ювілейні дати, і просто з сольними концертами, на літнє таборування українців, і на різдвяні та новорічні свята, навіть на Октоберфест!

Також відвідували з концертами Кельн, виступали в клубах, пабах та у Кельнському університеті. Ярослав виступав у Франкфурті, Берліні, Кауферінгу, Магдебурзі. А ось цього року відвідали Лейпциг з концертами на інтернаціональному фестивалі та в церкві для української громади.

Щодо порівняння українців. Як їх можна оцінювати?.. Відрізняється, мабуть, сприйняття дійсності. Тут, в Україні, одна реальність, а для тих, хто знаходиться поза її межами, часом інакша. Але тут велику роль відіграють ЗМІ. Водночас, хочеться сказати про любов до Батьківщини та своєї культури. Часто помічаємо, як спрагло наші співвітчизники сприймають пісню, музику, українську культуру. Певно, лиш українці здатні сприймати і чути бандуру – істинно духовний символ нашого народу – найбільш глибоко та близько.

Які враження залишилися від спілкування з українцями Німеччини та німецькою публікою?

– Море теплих, чудових вражень! Хоча я чув раніше, що українці Східної та Західної Німеччині різняться, чесно кажучи, не помітив різниці. Завжди привітні, гостинні. Ми часто чуємо їхні вдячні слова, що звучать із щирим захопленням та вірою в світле майбутнє нашої культури та нашої країни. І вкотре переконуємося, що займаємося своєю справою недаремно.

Та й узагалі, так, як приймають нас на концертах в будь-якій країні українці – так не приймають і не оцінюють іноземці жодної країни світу. Адже лише наші можуть так відчути, зрозуміти, пережити і оцінити українську пісню, ще й під бандуру.

До речі, Німеччина за кількістю виступів тримає першість у рейтингу мандрівок наших бандур за межі України. Приємно, що географія міст дедалі розширюється і ми маємо нагоду донести нашу пісню ще більшій кількості людей. Якщо говорити виключно про Німеччину, то Мюнхен за той час став справжнім містом-улюбленцем, маємо безліч гарних друзів. Зрештою, як і в Кельні, а віднедавна також і в Лейпцигу. Ми полюбили цю країну і цих людей.

– Ярославе, питання до тебе. Чи є у твоєму творчому арсеналі кавери на відомі німецькі пісні? Якщо є, то на які саме?

– Маю декілька. Люблю творчість гурту Scorpions і переграв багато їх пісень, одна з них – “Windofchange” – є на моєму каналі Youtube. Також виконував інструментально на бандурі пісню “Mutter” гурту Rammstein.

Якось зі “Шпилястими” до Октоберфесту підготували австрійську пісню “OhdulieberAugustin”, її виконання слухав навіть мер Мюнхену. Говорив, що сподобалось)

А загалом мій арсенал, як показує практика, невичерпний. В цьому, до речі, можна було пересвідчитися під час інтерактиву, який ми проводили і у вас в Лейпцигу. Завдячуючи природі, генам та батькам, мій слух дає можливість моментально відтворювати будь-які почуті твори, тому за потреби – якщо є пропозиції – з радістю додам до свого репертуару ще пару німецьких хітів!

З якими творчими особистостями Німеччині чи світу тобі б хотілася попрацювати?

– З творчими особистостями Німеччині я не близько знайомий, чесно кажучи. Є кілька проектів, чия творчість мені симпатична, і в їх складі бандура могла би цікаво прозвучати: Glasperlenspiel– електронний проект з легкою танцювальною музикою, HeleneFischer– німецька співачка, що працює в подібному жанрі, MarkForster, AndreasBourani... І звісно, зіграти з Rammstein я був би не проти)

Щодо світових зірок, цікаво було б зіграти з виконавцями електронної сцени, маю на увазі досвідчених ді-джеїв та саунд-продюсерів. Більше того, не лише зіграти, а й зробити пару спільних треків з David Guetta, Tiësto чи Armin van Buuren. Також подобається творчість Gramatik.

Я взагалі люблю електронну танцювальну музику і як з нею поєднується бандура. Особливо круто це звучить у легких композиціях з ліричними відступами, у так званих “ямах”, де кожен доторк до струн звучить невимовно гарно.

З наших виконавців подобаються по саунду – NAVI, Даха Браха, ADAM, музично вражають Океан Ельзи, Вів’єн Морт, Дмитро Шуров, Антитіла.

Також люблю проекти, що як і ми не проти експериментів, створюють власні інтерпретації, як вокальні так і інструментальні – Pentatonix, 2CELLOS, UnitedPeople.

До речі, цікаво було би поєднати бандуру з естрадно-симфонічним оркестром та записати саундтрек до кінофільму. Я вже мав досвід написання музики до кількох робіт українського виробництва. Хочеться розвиватися в цьому напрямі, попрацювати, наприклад з Hans Florian Zimmer, John Towner Williams  чи Michael Price.

Щодо гурту, маємо теж чимало ідей. Головне, що ми в усьому різні – і звісно, в уподобаннях також. Ось лише невеличкий список: JohnNewman, SubmotionOrchestra, ModernTalking, IbrahimMaalouf, Maroon 5, Imany, Metallica, Zhu, Rammstein, Apocalyptica, BrainStorm, Ne-Yo, RickRoss… Круто, аби лише на все знайти час)

Ваші побажання українській діаспорі Німеччини.

– Зичимо всім єдності й миру, злагоди та усіх благ! Щиро вдячні за те, що ви підтримуєте і плекаєте українську культуру далеко від дому, допомагаєте поширювати її далі у світ.

Бандура — це круто!

Матеріал: Полудьонна Дар’я.

Фото: Оксана Боровець.

Назад