Артпроєкт «Дифузії»

Created by Daria Poludyonna |

Артпроєкт «Дифузії» було засновано у вересні 2017 року німецьким художником Аланом Майером і успішно проводиться кожного року в різних містах Донбасу. Його головна мета – дати іноземним художникам можливість дізнатися про саму Україну та її мистецтво без посередників, а місцевим жителям подивитися на свої міста очима закордонних митців, створити оригінальний підхід до арт-діяльності та новий майданчик для творчості. Співпраця західних і українських художників допомагає перейти від пострадянського до більш відкритого й інноваційного сприйняття мистецтва й успішно сприяє інтеграції східної України в європейський контекст. «Дифузії» з кожним роком залучає все більше і більше нових учасників. Серед іноземних майстрів брали участь художники з Японії, Німеччини, США, Аргентини, Бразилії, Італії, Індії, Молдови, серед місцевих — художники з Києва, Дніпра, Львова, Слов'янська, Костянтинівки, Краматорська, Бахмута, Маріуполя, Авдіївка та переселенці з Донецька.

Ми знайшли можливість особисто поспілкуватися з Аланом.

 

Алане, розкажи, будь ласка, як виникла ідея створити такий проєкт саме на Донбасі?

У 2014 році у нас в Берліні сформувалася група активістів, яка була небайдужа до подій в Україні. Ми намагалися допомогти зі свого боку і зробили перший аукціон в Берліні, на якому продали власні роботи. Зароблені гроші, приблизно вісім тисяч євро, передали в Україну як фінансову допомогу. У 2015 році одна з активістів, Марина Бондас відвідала звільнені Краматорськ й Слов’янськ, побачила на власні очі прифронтові міста, і в неї виникла ідея запрошувати дітей з прифронтової зони до Берліна на арт-реабілітацію. Так розпочався наш перший артпроєкт для Донбасу «Музика рятує». 

Пізніше я приєднався до української акції розпису муралів, коли дізнався, що в списку запропонованих міст є Слов’янськ та Краматорськ. Поїздка до цих міст наштовхнула мене на думку, що треба створювати мистецькі проєкти на місцях. Через окупацію частини області Краматорськ несподівано став умовною столицею регіону, але культурних традицій вищого ґатунку, які забезпечували б пошук, експерименти, розвиток, тут не було. Бо так усюди: культурне життя зазвичай концентрується у великих містах, не дуже поширюючись на периферію. Те, що раніше шукали в Донецьку, сьогодні намагаються знайти в Краматорську чи Слов’янську і, на жаль, не завжди знаходять. Тому мені захотілося заповнити цю пустоту чимось сучасним, хоча я не розумів одразу, що саме це має бути. 

Я згадав, як це відбувалося наприкінці 80-х у Петербурзі. Були виставки, які створювалися західними митцями у великих музеях, до яких приєднувалися місцеві андеграундні художники. Ті зустрічі давали нам свободу сприйняття підходів. Так я почав шукати, хто б мав можливість допомогти мені започаткувати мистецькі акції в містах Донбасу. У 2017 році ми подужали першу спробу «Дифузій», яка трималася виключно на ентузіазмі. Щоправда, не вийшло одразу залучити багато місцевих, яких більше цікавили комерційні пропозиції, а не волонтерські проєкти. Але знайшлася велика кількість молоді, студентів, вони й зробили ту виставку живою та цікавою. У музеї сказали, що такої кількості людей на заходах вони не бачили вже давно. Хочу додати, що до наших ідей із самого початку дуже позитивно поставилися в музеї та міська влада Краматорська. Гадаю, без цього нічого б не вийшло.

Що тебе найбільше надихає у цьому проєкті?

Українське суспільство і його мистецька сцена відчувають сьогодні певні метаморфози. Але творчості потрібен певний імпульс. Якщо художники в Києві чи Харкові можуть знайти такі імпульси достатньою мірою, то в прифронтових районах це зробити набагато складніше. Мене надихає, що західні й українські художники працюють пліч-о-пліч і створюють дивовижні речі, які допомагають місцевим жителям наблизитися до міжнародного сучасного мистецтва і відкрити для себе нові можливості.

Чи складно було залучити європейських художників?

Перша група складалася з моїх знайомих. Я знав, що вони можуть працювати у складних умовах і не бояться труднощів. Всі витрати ми повністю взяли на себе. На щастя, для другого проєкту мені вдалося знайти невеличке фінансування, і вже була можливість запросити художників з різних країн. Іноземним художникам цікаво долучатися до відродження прифронтової зони Донбасу, і вони з великим ентузіазмом і наснагою співпрацюють з місцевим колом.

Що вже вдалося реалізувати за ці роки і які нові виклики очікують на вас?

За ці роки вдалося провести виставки в різних містах Донбасу і розширити межі співпраці, як з міжнародними, так і місцевими художниками. На жаль, через коронокризу цього року нам не вдасться організувати масштабні заходи, які ми планували, але резиденція, все ж таки, відбулася в Краматорську з 19-го серпня до 11-вересня, а ми знову запрошуємо всіх бажаючих приєднатися до нас.

 

Back