Фотографія: Чарівний світ мистецтва писання світлом

Created by Regina Görlich |

Фотографія… Її називають магією миті, мистецтвом застиглих моментів. Особисто я люблю її за можливість зануритися в інший світ, дати волю уяві, розглядаючи пошарпані, чорно-білі фотографії моїх бабусі й дідуся. Вона дає можливість утримувати не лише миті, але й людей, яких уже давно немає поруч з нами у житті.

Раніше, на початку дев’яностих, фотографія була майже розкішшю, доступною лише на якійсь урочистій подіїі. Для того, щоб отримати світлини, попередньо записувалися до фотоательє, а потім ще довго чекали на готові знімки. Сьогодні ж фотографія стала доступною, і кожний із нас має смартфон, або може придбати дзеркальну камеру. Проте лише справжній художник може показати в одній миті цілий світ. 

      З грецької слово „фотографія“ буквально означає „писати світлом“, оскільки саме світло є визначальним інструментом її створення. Уся технологія фотографії побудована на законах оптики. Найперші кадри робилися так званими камерами-обскурами, для яких монтували спеціальний ящик, і світло до нього потрапляло крізь маленький отвір. На протилежну від отвору стіну проєктувалося обернене зображення того, що було розташоване ззовні. Свій внесок в отримання зображення робили багато вчених, починаючи від Арістотеля до сьогоднішніх майстрів, які щодня роблять все, щоб покращити технології. На звання батька фотографії претендує Жозеф Ньєпс, який по праву може вважатися не тільки одним із винахідників фото, але і першим фотографом у світі. Спроби зафіксувати зображення на площині за допомогою вдосконаленої камери-обскури були зроблені ще у 1820 році, а перше зображення збереглося і до сьогодні. До речі, найпершу фотографію, яка називається „вид із вікна“, фотограф робив майже вісім годин. ЇЇ можна побачити в музеї у Франції, і саме вона вважається початком фотографічного мистецтва. 

       Перші фотографії були чорно-білими. Кольорові з’явилися в середині ХІХ століття. Людина, що перетворила фотографію з ремесла у загальнодоступне захоплення, була банківським службовцем на ім'я Джордж Істман. Він поставив собі завдання спростити цю кропітку роботу і здійснив революцію у фотографії, а саме: сконструював і вивів на ринок любительську фотокамеру „Kodak“. Так в  Америці почалося масове виробництво. Рекламним слоганом компанії була фраза: „Ви натискаєте кнопку, ми робимо все інше.“  Пізніше була винайдена фотоплівка, і це змінило імперію фотографії. Однак пізніше компанія «Кодак» відстала у розвитку цифрової фотографії й це підірвало її основний бізнес — виробництво фотоплівок. Вони ще й досі мають попит, але вже далеко не є першими на світовій арені. 

        Розглядаючи фотографію з художнього боку, слід зупинитися на її багатогранності. Від самого початку винайдення і до сьогодні фотографія коливається між двома світами: достовірним висвітленням подій та пошуком нових способів вираження. Фотографія охоплює і художній портрет, і одномоментні документи, і фоторепортажі. Зрозуміло, не можна від кожного службового інформаційного знімка вимагати високого мистецтва, але й не можна в кожному високохудожньому творі бачити тільки відеоінформацію і фотодокумент. Документалізм, справжність, реальність — це головне у фотографії. 

         Уже наприкінці ХІХ століття фотографи починають усвідомлювати, що справжня ідея полягає не лише у механічному натисканні на кнопку, тому починають окреслювати для себе правила знімкування, розвивати напрямки й запроваджувати техніки. Єдине, чому не можливо навчитися, — це відчуттю світла. Те, як світло падає на обличчя, створюючи тонку гру тіней, кожен митець повинен вловити сам. Фотографи знають, що якщо джерело світла знаходиться позаду нього, то кадр виходить плоским. Ідеальне, скажімо, для пейзажів — світло збоку (задньо-бічне або передньо-бічне). Ідеальний час зйомок — це вечір або ранок, коли світло більш м’яке і розсіяне. 

         Документальна фотографія є однією із важливих гілок фотомистецтва. Бо саме зі світлинами минулих століть сьогодні працюють історики, досліджуючи важливі історичні моменти, побут та звичаї суспільства. Соціальна документальна фотографія набула популярності на початку ХХ століття. Фотографи почали використовувати камеру як інструмент для соціальних змін, прагнули закарбувати пам’ятні моменти, висвітлити нерівність або несправедливість, чи зафіксувати людей в умовах військових конфліктів. Серед найвпливовіших українських документалістів слід зазначити Ігоря Костіна, Бориса Михайлова, Єфрема Лукацького, Сергія Лебединського та Владислава Краснощока.

         Поняття «художня фотографія» з’явилося дещо пізніше. Фотомитці відкривали й інші сторони фотографії та прагнули зробити знімки естетичними за допомогою художніх фотообробок та технік ретуші. Художня фотографія не передає об’єктивної дійсності, а навпаки показує спеціально підготовлені перед зйомкою сцени. Ці фотографії несуть у собі певну ідею, сенс і характер, а також передають настрій фотографа. У цьому виді мистецтва обробка вважається почерком митця — натомість у документалістиці вона не вітається. 

    Не кожен знятий кадр стає художнім твором і, очевидно, не кожна плівка дає вдале фототворіння. Так само як і художник постійно робить ескізи, фотохудожник тренує своє око, своє бачення світу. Фотохудожник повинен володіти безліччю якостей. Він повинен бути психологом, осягати характер портретованого, вловити момент його саморозкриття, вміти знаходити потаємне самовиявлення в позі, міміці, виразі обличчя, тлі й ракурсі подачі, щоб повніше розкрити його внутрішній світ і своє ставлення до нього. Фотограф повинен володіти глибоким знанням життя, різних його сторін. В особі фотографа повинна бути об’єднана людина техніки та естетики, а також людина, що любить точність, чіткість. Також це повинно підтримуватися поривом натхнення, бо фотограф — це насамперед людина почуття і споглядання, що вміє бачити образність і гармонію, фотохудожник виступає в ролі літописця епохи, що покладає на нього особливу відповідальність. Перед ним розкривається неоране поле, в якому потрібно прокладати шляхи і стежки, накреслювати ділянки, розмежовані різними функціональними можливостями фотографії. Естетика не дає художнику рецепту і не забезпечує гарантований успіх. Вона лише дає орієнтири пошуку, результат якого, з рештою, залежить від таланту і праці автора. На завершальній стадії творчого процесу естетика допомагає виробити художню оцінку знімка. Відомими українськими майстрами художньої фотографії є Саша Самсонова, Кейт Андервуд, Дмитро Богачук, Соня Плакідюк, Сергій Сараханов, Давід Дубніцький, Олег Опрішко.

         Спершу художники доволі прискіпливо ставилися до фотографів, але не варто забувати, що фотографія вагомо вплинула на розвиток імпресіонізму. У той час більшість майстрів наполегливо працювали у студіях, імпресіоністи брали фарби та мастихіни та виходили на природу. Моне щодня у різний час доби ішов у одне і те саме місце, щоб зобразити його максимально реалістичним. Фотографія стала не просто технічною можливістю відтворити певні події, для фотохудожників це була спроба створити картину без полотна і фарб, змінити реальність, показати чуттєвість через об’єктив. 

         Одним із, мабуть, найважливіших етапів у розвитку фотографії та її класифікації є перехід від модернізму до постмодернізму. Цей період став початком створення нових жанрів фотографії, а також спровокував розширення фотографії.  Тут ми можемо споглядати чіткіший розподіл документальної, художньої та концептуальної фотографії, а також вважати фотографів митцями або репортерами. 

Концептуальна фотографія — це ідея, висловлена через світлину. Ця сфера належить концептуальним художникам, більшість з яких не є професійними фотографами. Фотографія для них є документом, носієм інформації, частиною їхньої інсталяції. Мистецтво концептуальної фотографії — ідея, яка спонукає глядача до інтелектуального осмислення побаченого. Цей підрозділ фотографії кардинально відрізняється від художньої. Про неї не говорять категоріями краси. Вона не використовує художні візуальні засоби й не прикрашає фотографію різними художніми обробками. Художня і концептуальна фотографії як вид мистецтва — це насамперед можливість експериментів, нескінченне поле для нашого сприйняття світу. І не важливо, що сьогодні майже кожен вважає себе фотографом, бо має можливості ним бути. Та все-таки це щось більше ніж просто натиск на кнопку фотоапарата чи смартфона, бо це можливість творити й передавати своє бачення навколишньому світу. Важливими представниками концептуальної фотографії вважаються Сергій Мельниченко, Вікторія Сорочинські, Валентин Бо, Максим Дондюк.

        Також важливим напрямком у фотомистецтві є вулична фотографія. Перші спроби зафіксувати моменти із життя міста були ще у ХІХ столітті. Фотограф ставив собі за мету закарбувати розмиті постаті людей або зафіксувати порожні вулиці, оскільки знімав він на довгій витримці. Проблема в тому, що немає загальноприйнятого визначення поняття «вулична фотографія». Сама назва суперечить тим фотографіям, які загалом підпадають під цю характеристику. Назва «вулична фотографія» має на увазі, що знімок зроблений на вулиці. Але насправді сюди можна віднести майже будь-яку непостановочну фотографію, зроблену в публічному просторі. Загалом, ми виходимо з тих принципів, що це має бути непостановочне, неманіпульоване, незрежисоване фото життя людей або їх діяльності в публічному просторі. Найвідомішими українськими представниками цього жанру є Олександр Чекменьов, Борис Савельєв, Михайло Палінчак, Тарас Бичко.

         Фотосвіт змінився, змінилися й люди в кадрі, але бажання фіксувати щасливі події та миті життя залишається незмінним. Тож, посміхніться!

Back