«Франківськ, який треба берегти»

Created by Galyna Koman |

Франківчанка Марія Козакевич не лише дбайлива дружина та мама трьох дітей, а й успішна засновниця ГО «Франківськ, який треба берегти». Проекти організації спрямовані на відновлення архітектурної спадщини Івано-Франківська.

Маріє, що тебе підштовхнуло на створення ініціативи «Франківськ, який треба берегти»?

Мене завжди захоплювала історія. Я дуже чутливо ставилась до всього, що відбувалося в місті, адже виросла в його центральній частині. Вже з народженням власних дітей прийшло прагнення, щоб середовище, в якому вони будуть рости було красивим, доглянутим та безпечним. Часто, коли гуляли з дітьми, звертала їхню увагу на фасади будинків. Заходячи в під’їзди, перед нами відкривалась справжня краса: неймовірна плитка з візерунками, закручені сходи, світлові ліхтарі, ліпнина. Тоді відчувався якийсь дисонанс між розкішшю архітектурних елементів і занедбаним станом, в якому вони перебували. Діти мене запитували: «Чому такі красиві двері повністю обклеєні оголошеннями, вкриті павутиною та з розбитим склом? Чому тут не прибрано? Тут що, ніхто не живе?».

Думаю, тоді прийшло розуміння, що потрібно починати про це не лише говорити, але і якось діяти. В соціальній мережі Facebook ми створили групу «Франківськ, який треба берегти», в ній і почали обмінюватись думками з небайдужими мешканцями. Згодом на одному з інформаційних ресурсів міста влаштували флешмоб: фотографували відомих людей на фоні старовинних дверей Івано-Франківська для того, аби привернути увагу громадськості та влади і захистити споруди від руйнування та байдужості. Зрештою з’явилось бажання зробити щось практичне.

На жаль, останніми роками заміна автентичних дерев’яних вхідних дверей була настільки розповсюдженою, що багато з них вже знищені (або на смітнику або замінені на пластикові чи металеві) і за кілька років місто ризикувало повністю втратити це столярне і ковальське надбання! Рішення реставрації дверей було своєчасним, необхідним і одночасно символічним, адже двері – це вхід в будь-яку будівлю, це одна з домінант фасаду, своєрідний “портал” в минуле або майбутнє,  дверима користуються всі, і всі хто заходить, торкається саме дверей вони складають перше враження. І як приємно, коли ці двері доглянуті, красиві та відреставровані! 

Яким був процес відновлення перших дверей?

Напевно, реставрація перших дверей була емоційно найважчою. Варто сказати, що ніхто раніше цим в місті фактично не займався. Нам і порадитись не було з ким. Разом зі столярами ми довго шукали простий варіант для реставрації. Коли обрали старовинні двері, що на вул. Курбаса, в самому середмісті, то здавалось, що роботи по столярці будуть незначними, а красивий кольоровий акцент додасть вітраж.

Згодом отримали дозвіл від мешканців, які спочатку з пересторогою ставились до подібного, адже був випадок, коли відомі Станіславські двері (колишня назва Івано-Франківська) за «грубі» гроші продавались за кордоном. Для реалізації цього проекту вдалось виграти грант від Urban 100, в якому я теж є однією із співзасновників та залучити частину коштів підприємця, чий заклад харчування розташований поруч. Коли зняли двері, на їхньому місці змонтували тимчасові, на яких був напис «Двері поїхали на реставрацію. «Франківськ, який треба берегти»», що тепер вже є традицією. Та після того, як відчистили двері від багатьох шарів фарби і лаку, ми побачили, що вони в дуже поганому стані, тому було прийняте рішення зробити точну копію втулок. Автентичними залишилась коробка, металеві решітки та горизонтальна перемичка. По завершенню робіт чули як похвалу, так і критику у свою адресу, оскільки ми спочатку обіцяли відреставрувати двері, а виконали і відновлювальні роботи, так як двері були просто в жахливому стані. У нас є кредо, що якщо двері прослужили понад сто років до реставрації, то і після повинні простояти не менше. 

Ясна річ, що одна ініціатива не може відновити всі двері в місті. Приємно, що зараз наша робота надихає мешканців і вони настільки запалились ідеєю збереження архітектурної спадщини, що й без залучення нашої ініціативи шукають необхідних майстрів та реставрують старовинні двері до своїх під’їздів. Це одна з найбільших змін, які нам вдалось зробити – зміна в головах і серцях людей по відношенню до свого міста.

Реалізація подібних проектів неможлива без професійних спеціалістів даної галузі. Як тобі вдалось їх знайти?

Після створення нашої спільноти на Facebook до нас звернулись небайдужі мешканці, які також прагнули зробити щось для міста. Тоді і вдалось зібрати команду майстрів-реставраторів з якими працюємо вже третій рік. Це досвідчені столярі з столярної компанії «Хіта»: ковалі Сергій Полуботько, Михайло Клочко і Михайло Зарицький, майстри по вітражу Валер’ян Федоряк та Олег Семянів, майстри по ліпнині брати Пилипонюки, за плечима яких чималий досвід роботи у своїх галузях.

При реставрації дверей ми разом радимось щодо всіх деталей, проводимо історичне дослідження, вирішуємо яким має бути кінцевий результат. Так нам вдалось врятувати понад двадцять дверей, а ще троє зараз знаходяться в майстерні. Насправді, кожному з них ще раніше спадало на думку зайнятись «порятунком» дверей. Проте, все якось пазл не складався, очевидно, потрібно було натхненника-організатора, адже реставрація – це комплексний вид робіт, який окрім залучення багатьох спеціалістів потребує і підготовки реставраційно-наукової документації, чималих коштів, комунікацію з мешканцями, архітекторами, міської владою.

Маріє, як ти знаходиш джерело для фінансування проектів твоєї ініціативи?

Хоча я і мій чоловік працюємо на волонтерських засадах, проте, реставраційні роботи – річ не з дешевих і саме на неї ми шукаємо кошти. Практично не вдається знайти одразу всю суму на відновлення дверей. Найчастіше – це благодійні внески небайдужих мешканців, підприємців чи просто свідомих людей з інших українських міст та навіть з-за кордону.

Декілька дверей нам вдалось врятувати за підтримки міської та обласної влади. Буває, що при нестачі певної суми ми пишемо про це в нашій спільноті і тоді вдається по 100, 200 грн. зібрати необхідну суму. Тоді відчуваєш колосальну підтримку однодумців та приплив позитиву. В мене навіть були випадки, коли мене на вулиці зустрічали пенсіонери і просто всували мені в кишеню кілька гривень зі словами «то вам на реставрацію» та швиденько втікали, щоб я не повернула їм гроші. Розумію, що навіть вони готові чимось пожертвувати заради цієї справи, бо для них це важливо. Такі моменти особливо трепетні.

Цьогоріч в рамках фестивалю «Карпатський простір» ти презентувала «Музей Івано-Франківська». Яка основна мета його створення?

Перш за все для нас стоїть мета – закохати франківців у рідне місто, надихнути їх на вивчення історії рідного міста, тому крім реставрації дверей, наша ініціатива займається популяризацією бережного ставлення до архітектури шляхом проведення різноманітних акцій, флешмобів, екскурсій, створенням сувенірної продукції (ті ж магніти у вигляді дверей, листівки, дитячі творчі набори та настільна гра про архітектуру міста), інформаційних стендів  з практичними порадами по догляду за старовинними дверима та вікнами, соціальна реклама на бігбордах. Часто повторюю, що ми не просто «реставруємо» двері, ми відновлюємо історичну пам'ять містян. Тому, логічним продовженням діяльності нашої організації стало створення першого музею історії та архітектури «Музею Івано-Франківська». На створення такого інтерактивного музею мене надихнули сучасні музеї Європи та Азії, які я відвідала протягом останніх років, де цікаво як дорослим, так і дітям.

В дев’яти кімнатах палацу Потоцьких, в яких тимчасово діє МІФ, окрім експонатів є зібрано багато цікавої інформації, фотозона зі старовинним вбранням (можна й самому його приміряти), дитяча археологічна пісочниця (тут діти як справжні археологи знаходять спеціально виготовлені для музею монетки), гра з кубами із зображенням міста, магнітна дошка, кінозал у вигляді старовинного під’їзду з фільмом спогадів старожила Станиславова. У нашому музеї є кімната, стіна якої повністю покрита фотографіями багатьох поколінь мешканців. На ній висить велике старовинне дзеркало, над яким напис «Я - господар міста».

Коли відвідувач заходить сюди, то одразу бачить своє відображення в цьому дзеркалі серед фото містян різних епох, тоді й відчуває свою причетність до міста та відповідальність за його долю. Ми прагнемо, щоб відвідувачі нашого музею отримували нові знання, корисний досвід, бажання берегти своє місто.

Хочемо ми того чи ні, та місто впливає на містян, а містяни – на місто. І це велика рушійна сила для розвитку, коли житель міста свідомий в своїй причасності до нього, розуміє відповідальність, не перекладаючи її на інших: сусідів, владу, наступні покоління. Це скарб для міста, коли його містяни розумні, освічені, творчі, поважають історію, культуру та один одного і спільно будують своє майбутнє. Тоді енергія від взаємодії та зв’язку, взаємопорозуміння «місто-містяни» спрямовується в правильному прогресивному руслі на користь всім. 

Щиро сподіваюсь, що і відреставровані двері (які вже стали одним з символів міста), і створення музею міста, і популяризація бережного ставлення жителів дадуть корисні плоди та сприятимуть вихованню свідомої, небайдужої громади, підвищенню рівня обізнаності дорослих та дітей, які любитимуть своє місто. А коли любиш – то бережеш.
 

Back
10 перших дверей