Фрібуржець з українським духом

Created by Сергій Кандул |

Історія пізнання української культури мешканцем швейцарського міста Фрібург – Маттіасом Мюллером

Я натрапив на ім'я Маттіаса Мюллера на одній з платформ спількошту. Мене зацікавив проект української письменниці, яка опрацювала у романі свій досвід у спільнотах Емаус для безпритульних в Україні та Швейцарії й організувала збір коштів через інтернет для його публікації. Я наважився написати листа доброчинцеві із Фрібурга, і поцікавитися: як це він, громадянин Швейцарії, вирішив отак підтримати українську літературу.

 

  • Маттіасе, мушу сказати, що ваш коментар українською на платформі Goandfundme мене сильно вразив, не кажучи вже про вашу зацікавленість українською літературою. Я почну з питання, яке ставив у нашому листуванні: що вас пов'язує з Україною?

Ще з юності я почав цікавитися східною Європою. У ті часи регіон, що перебував за “залізною завісою”, просто притягував своєю забороненістю та недоступністю. Саме тому  у гімназії я обрав факультатив російської. Наша вчителька переїхала 1968-го року із Чехії до Швейцарії. Запрошувала нас до себе і пригощала українським борщем і чеськими кнедликами.

Після закінчення школи я вивчав славістику в університеті. Ми були купкою ентузіастів,  які окрилені падінням завіси наприкінці 80-х накинулися на вивчення слов'янських мов. Я багато разів подорожував до Росії, Чехії, Словаччини, Хорватії, Боснії та знайомився з тамтешніми жителями.

В Україну вперше потрапив у березні 2014 року. Мене глибоко вразили події та атмосфера, яка на той час охопила країну. Відтоді я почав інтенсивніше досліджувати її. І чим більше я дізнавався про неї, тим більше розумів, як насправді мало знаю про її історію, про її народ. З кожною подорожжю до України (а відтоді я щороку приїдждаю сюди), з кожною прочитаною українською книгою, зростало моє захоплення цією землею.

  • Ви вивчали славістику. Чи допомагають вам аші знання у вивченні української? Можливо, щось вдається легше, щось важче?

Я не хотів вивчати Україну “в обхід”, за допомогою інших мов, тому вирішив взятися за вивчення української. Звісно при цьому мені неабияк стали в нагоді знання інших слов'янських мов. Я розпочав із самонавчання: читання українських книг.  Спочатку це давалося вкрай складно, зі словником у руці я продирався церез сторінки першої книги. З другою книгою було вже трішки легше, а з третьою книгою я вже не відчув суттєвих проблем. Тому зараз я досить непогано розумію письмову українську. Втім, з розмовною мовою дещо складніше. На одній презентації книги я познайомився з людиною з України, яка тепер зі мною грунтовно займається по скайпу і допомагає практикувати розмовну мову.  

  • Як, на вашу думку, можна збільшити зацікавленість Україною в Шейцарії ?

Тема України присутня в університетах, проте у медіа її замало. Нещодавно в одній з найбільших агенцій новин швейцарського радіо я почув репортаж про спроби України отримати автокефальну православну церкву. Кореспондент із Москви (!) подав цей процес здебільшого як частину політичної кампанії президента. Про участь російської патріархії в гібридній війні проти України - ні слова,  жодної згадки про “руський мир”!

Українські персоналії, такі як письменники, митці, журналісти, підприємці та звісно політики повинні збільшити кількість контактів за кордоном та розповідати про Україну. Така культурна співпраця як, наприклад, щорічний літературний фестиваль у Чернівцях — безумовно сприяють позитивному сприйняттю України у світі.

 

  • Фрайбург або ж Фрібур — це двомовний регіон, де досить добре співіснують французька та німецька. Які передумови для того, аби кожна мова знайшла своє місце у суспільстві?

 

При розгляді мовного питання в Україні помилково проводять аналогії зі Швейцарією. Втім, ситуації в цих двох країнах важко порівняти між собою.

  • Швейцарія не має агреивного сусіда, який ставить під сумнів її існування, і який використовує мову як вид зброї.

  • Жодна з вживаних мов у Швейцарії — окрім ретророманської, якою послуговуються близько 60 тис. людей — не зазнає тиску з боку іншої. Мовна приналежність того чи іншого регіону чітко кореслена, і змішання мовних спільнот практично не відбувається. У кантоні Фрібур дмовоним є лише місто Фрібур та частоково Муртен.  

  • У сучасному вигляді Швейцарії існує з 1848. Перші об'єднання окремих регіонів розпочалися ще 1291-го року. Мовна ситуація утвердилася з тих часів, а протистояння мали скоріше міжконфесійне аніж мовне підгрунтя. В Швейцарії ніколи не було сплановаго виселення на переселення населення-носіїв інших мов.

Ми знову зустрічаємося з паном Маттіасом Мюллером трохи згодом в нас вдома. За столом з українським борщем на щвейцарською піцею він розповідає детальніше, що саме його спонукало вперше поїхати в Україну. Після того, як у новинах розповіли, що у Києві пролунали перші постріли, він відчув потрясіння, тривогу і жаль від того, що  як славіст досі лишав Україну поза увагою. Маттіас розповідає про те, яки прийшов на Майдан, про людей, які з молитвами там запалювали свічки і вшановували полеглих із Небесної сотні, про те, як ці почуття масової жалоби та водночас великої надії зачіпали до глибини душі. Хитаючи головою, розповідає він про те, як захоплення Криму вмить зруйнувало романтичний образ Росії і перетворилося на глибоке розчарування.

Гарною українською згадує він про трьохгодинну подорож родиною зі Львова до Славського електричкою, про ту доброзичливу атмосферу і людей, які їхали з ними. Він говорить про Чернівці, Кам'янець-Подільський, про заплановану подорож до Одеси, про свою першу “боротьбу” з українським романом, що отримав відзнаку Бі-Бі-Сі. Від нього я дізнаюся про двох авторів-коміків, які представили у Базелі оповідання Франка у вигляді графічної новели. Він згадує про позитивне враження, яке справив український стенд на франкрфуртській книжковому ярмарку на його дружину Терезу. Далі на своєму смартфоні Маттіас знаходить пісні Квітки Цісик, і ми зтягуємо “їхав козак за Дунай”... Вечір закінчується міркуваннями про майбутнє української культури в Швейцарії, “становлення нації”, про шляхи закріплення позитичного сприйняття України в Європі і роль культурних заходів у цьому. Прощаючись, Маттіас запрошує нас із дружиною провідати їх у Фрібурзі. І ми з радістю приймаємо запрошення!

Дякуюємо підтримку України, Маттіасе.

Back