Ганна Гарник: "інтуїтивно люди відчувають, коли перед ними відбувається щось справжнє"

Created by Дарія Полудьонна |

З давніх-давен театр був відображенням розвитку суспільства, його соціальних викликів, конфліктів та духовного життя.  За роки незалежності в Україні було створено багато нових театрів, які завоювали любов глядача. Щорічно в Україні відбувається низка міжнародних театральних фестивалів, які успішно охоплюють європейський культурний простір.

Щоб більше дізнатися про сучасні театральні тенденції в Україні та за її межами, ми зустрілися з Ганною Гарник, акторкою театру та кіно, яка співпрацює з багатьма київськими театрами ("Почайна" на Подолі, "Тисячоліття" та театром "Акторство"), викладає акторську майстерність та виступає режисером-постановником англомовного театру "ProEnglish Theatre" та україномовного театру "Інший театр".

  • Ганно, Ви в театральному середовищі вже більше десяти років, грали провідні ролі в різних сучасних театрах,  як оцінюєте розвиток театрального мистецтва в Україні за останні роки?

Наразі розвиваються різноманітні театри як в Києві, так і в інших містах України, з'являється багато нових, в тому числі і знакових, таких як "PostPlay Theatre", театр "Дикий", які шукають нові форми, сучасний зміст, і є абсолютно незалежними від державного фінансування.

Але якщо порівнювати з Німеччиною – все одно про новітні тенденції знає дуже мало потенційних глядачів, більшість або не відвідує театри, або ходять до великих відомих театрів, де є велика люстра, балкони і буфет.

Не завжди у публіки є смак до якісного театрального продукту, але все ж таки інтуїтивно люди відчувають, коли перед ними відбувається щось справжнє.

  • Ганно, розкажіть, будь ласка, про свої нові роботи у театрі.

В цьому сезоні у театрі "Почайна" ми готуємо комедію за мотивами коротких п'єс  А.Аверченка, з прекрасним одеським гумором і глибоким, але прихованим, ненав’язливим змістом. Наша режисерка, Ірина Стежка, тонко розуміє і розкриває автора, тому ми отримуємо купу задоволення від репетицій та з величезним нетерпінням чекаємо на прем'єру.

Наш новий спектакль "Двоє на гойдалці" у театрі "Тисячоліття" ми граємо на камерній сцені. Камерна сцена – це взагалі магія, ти відчуваєш, як разом з тобою завмирає і дихає зал, це неймовірні переживання, бо все що відбувається не ти свідомо робиш, а воно робить з тобою. Цей чудовий спектакль поставила режисерка Анна Горянська. Він вийшов дуже незвичний, нетрадиційний, з елементами фізичного театру, з проривом руху, слова і багатьма іншими речами, які робляться не для широкої аудиторії, але прекрасно сприймаються глядачами, іноді головою, іноді серцем, але воно "заходить" і залишається в пам'яті.

  • Ви постійно розвиваєтесь та відвідуєте різноманітні курси, тренінги та майстер-класи як в Україні, так і за її межами. Влітку цього року Ви відвідали курс знаменитих європейських педагогів у Парижі.  Що Вас найбільше вразило? Наскільки сучасна українська театральна школа відрізняється від європейської?

На жаль, відрізняється. Це були курси англомовної школи Флоріан – Course de Florent. Спочатку ми готували монологи. Я змогла вразити всіх, окрім викладача, який тільки похитав головою. Далі ми вчилися діставати справжнє, щось подібне було на майстер-класах у Івани Чаббак. Потім я отримала запрошення, а разом з ним і відгук, у якому було вказано, що я добре володію мовою і тілом, але манера гри трохи застаріла, академічна, і тільки на наступний день, коли мене змусили все забути і повернутися до своєї внутрішньої "дитини", я стала справжньою. Я тоді багато усвідомила і змінила в собі.

  • Як можете охарактеризувати основні сучасні театральні тенденції в Україні та в світі? Що з них Вам до вподоби, а що викликає занепокоєння?

Тенденції йдуть до реалістичності, навіть натуралізму і відсутності цензури у будь-якому вигляді. Нові проекти часто відображають певний конфлікт між застарілою манерою гри у деяких акторів, відсутністю школи у деяких інших і сміливим задумом режисера. Але це – ознака перехідного періоду, воно потихеньку буде вирівнюватися. Все йде більш-менш у правильному напрямку, але трохи повільніше, ніж хотілося б.

Back