Як створити книжковий клуб в еміграції

Created by Анна Біленька |

2015 рік, п’ять не сильно знайомих між собою дівчат сиділи у лобі готелю в центрі Амстердама. Дві речі, які їх тоді зв’язували — еміграція та любов до книг. Так почалася історія мого книжкового клубу, який на сьогодні налічує вже понад сто людей, а частота його зборів збільшилася з однієї до чотирьох на місяць. Розповідаю, як ми до цього докотилися.

Після переїзду в Нідерланди я сумувала за книжковим клубом, який створила Тамріко Шолі — українська письменниця грузинського походження у Києві. Я запитала, чи не буде вона проти, якщо я створю прототип клубу в Амстердамі. Подруга дала зелене світло, я опублікувала пост-запрошення в соціальних мережах і зібрала першу зустріч.

Правила книжкового клубу.
Звісно, перші рази були досить незграбними: ми провалювалися у розмови “за життя”, книги відходили на другий план. Але після кожної зустрічі просила зворотний зв'язок, і так, спираючись на досвід учасників, викристалізувалися правила клубу. Ось ключові:

  1. Ніхто нікого не перебиває.
  2. Немає правильної чи неправильної думки.
  3. Кожен має право висловитися та бути почутим.
  4. Учасником може стати будь-хто, незалежно від віку, статі, релігії, професії чи соціального статусу.
  5. За плітки, неконструктивну критику, перехід на особистості та іншу невідповідну поведінку — виключення з клубу

Як проходять зустрічі книжкового клубу?
Зазвичай обговорення тривають дві години. Спочатку ми ділимося враженнями на рівні подобається / не подобається: чи зачепив сюжет, чи відгукнулися герої, які емоції викликало написане. Після десятихвилинної перерви переходимо до психологічно-філософської частини. Найцікавіше, коли половині авдиторії книга сподобалась, а половині — ні. От тоді починається справжня дискусія.

В кінці учасники пропонують книгу наступного місяця, розповідають, чим їх зацікавила та чи інша книга, які премії вона отримала, які рейтинги має на GoodReads. Якщо пропозицій кілька, відкривається голосування в закритій групі на фейсбуці, де протягом доби разом вирішуємо долю наступної книги місяця.

Щоб розмова була конструктивною, я читаю критику, слухаю інтерв’ю, готую індивідуальні питання. Слідкую, щоб учасники дотримувалися правил і з повагою ставилися як одне до одного, так і до написаного.

Хто вони, учасники книжкового клубу?
Серед нас вчені, лікарі, вчительки, реставраторки, фотографи, журналістки, IT-спеціалісти. Коли народжується дискусія, учасники розкриваються та діляться враженнями. Це схоже на величезну квітку з тисячею пелюсток, кожна з яких — унікальна і доповнює наступну.

Не книжковим клубом єдиним.
Між клубами, ми зустрічаємося на вино, влаштовуємо пікніки, даруємо подарунки перед Різдвом. Їздили разом на лекцію критикині Галини Юзефович в Гамбург та на книжковий ярмарок до Франкфурта. Коли виходить екранізація якоїсь прочитаної нами книги, йдемо в кіно і вирішуємо дилему, що ж краще: книга чи фільм. Так нещодавно було зі “Щиглем” та “Маленькими жінками”.

На завершення.
За п’ять років існування клуб приніс безліч чудових людей. Такої концентрації самобутніх, вихованих, інтелектуальних особистостей зустрічати доводилося хіба що на вузькопрофільних виставках чи конференціях. Той факт, що клуб збирався по крихтах, починаючи з п’яти осіб, і доріс до ста чотирнадцяти, змушує посміхатися і з тремтінням чекати наступної зустрічі.

Не думала, що скажу так, але вірус створив ідеальний час, щоб читати, об’єднуватися, приєднуватися чи створювати власний книжковий клуб. Бо коли, як не зараз? Бо хто, як не ми?

 

Back