Книжкові блогерки

Created by Ірина Фінгерова |

Що це за люди такі, які замість їжі та манікюру фотографують книги? Три прекрасні українські блогерки, які мешкають в Німеччині, розкажуть нам про свої уподобання.

Анастасія, 
Блог в iнстаграмi: @ana_books_and_travels
Викладачка німецької.  
D Німеччині вже 8,5 років.
З 2017 року веде книжковий блог.  

Ти - книжкова блогерка?

Книжкові блогери - люди, які ведуть блог про книжки. Власне, свій я веду з 2017 року і позиціоную себе саме книжковою блогеркою. Починала з текстового блогу на blogpost.de, який називався «Сова і книги». Потім в моєму житті з‘явився буктюб і там я познайомилася з людьми, які свої блоги вели також і в інстаграмі. Тож я також перейшла туди, аби мати змогу спілкуватися з однодумцями (на blogspot в мене хоч і було по статистиці більше переглядів, але віддачі я не відчувала). На пам‘ять про blogspot залишила в інста теги #сова_і_книги та #owlbooksreviews.

Навіщо ти це робиш?

По-перше, це свого роду переосмислення прочитаного, по-друге, дає змогу поділитися своєю думкою, почути враження інших читачів, а по-третє, популяризую читання, в тому числі й іноземними мовами. В моєму блозі часто можна побачити поряд з фото книг  українською, а також і німецькою (читаю я нею більше, бо маю доступ до бібліотеки та й до книгарні ходжу часто) й англійською. 

Чому так важливо робити красиві фото книг?

Особисто для мене не так важливо, як надзвичайно приємно дивитися на красиве фото книги. Воно більше привертає увагу, й естет всередині отримує візуальну насолоду.

Чи пишеш про книги, які не сподобалися?

Абсолютно. Мені самій як читачці дуже цікаво читати і негативні відгуки також. Часто бувало, що саме негативний і дуже чесний відгук спонукав мене прочитати ту чи іншу книгу. Загалом пишу про всі книги, про які мені є що сказати.

Як ставишся до жанрової літератури?

Як і до мейнстріму чи елітарної літератури, до жанрової ставлюся з повагою, хоч і не все читаю. Але намагаюся якомога більше урізноманітнювати своє книжкове меню та відкриваю для себе різні напрямки. 

Співпрацюєш із видавництвами/авторами? Як це відбувається? Як видавництва реагують на твої рецензії.

За три роки блогерства всього два рази співпрацювала з видавництвами. З авторами жодного. Загалом не дуже мені тоді сподобалося. Тоді це ніби перетворилося на якусь роботу, де в тебе є дедлайн і треба його дотриматися. Звичайно, в різних видавництвах свої умови. Та я більше не пробувала і не впевнена, чи робитиму це націлено.

Є книги, які любиш, але тобі соромно? Чому? Що це за книги? Розкажи про свій книжковий guilty pleasure. 

Чесно кажучи, не можу нічого такого пригадати. Я не з тих людей, що соромляться прочитаного. На кожну літературу свій час. Так колись читала Анжеліку, Сутінки. Та що там, навіть 50 відтінків сірого. Було цікаво, чому такий хайп навколо неї. Але щоб було соромно, то ні. Чому, власне? Літературний смак формується з часом. 

Якщо б терміново треба було розвести вогонь, а під рукою лише книжкова поличка, що б полетіло першим? Що останнім?

Забудь! Ні в якому разі я б не дала свої дорогоцінні книжечки на розведення вогнища! Насправді в мене досить велика домашня бібліотека (200+ книг), і я часто роблю «зачистки». Лишаю на полицях лише ті книги, які сподобалися чи чимось зачепили. Тому на вогнище бігла би за сухими гіллячками.

Паперові чи електроні?

Ох, це вічне питання. Насправді для мене не проблема формат, в якому читаю. Обожнюю запах паперових книг, відчуття, коли тримаєш її в руках. В електронних же книгах ціную те, що можу читати твори великих об‘ємів швидше, бо не лякає оця цеглинка в руках.  Плюс мій kindle не займає багато місця, з ним легко подорожувати і дуже зручно читати книги англійською, яка в мене ще не ідеальна.

Що для тебе читання? Чому в світі, де є нетфлікс, лоукости і аудіокниги ти читаєш книги?

Гарне питання. Читання книг не відміняє наявності абонементу на нетфліксі. Для мене читання - це природний стан. Як дихання. Відколи навчилася читати, та навіть і ще раніше, якщо вірити розповідям мами, книги постійно зі мною. Я просто не можу інакше. Читання - це частина мене. Без нього не уявляю свого життя, як би пафосно це, можливо, не звучало. Аудіокниги я, між іншим, також слухаю.

Як ставишся до сучасної літератури? Особливо до сучукрліту? Кого читаєш, кого хотіла би прочитати? Як би ти охарактеризувала сучукрліт, що кидається в очі?

Люблю і читаю сучасну літературу. З українською трохи складно, бо з того, що читала, мало що сподобалося, проте мене тішить, як розвивається український книжковий ринок. Видавництв стає більше, є молоді авторки та автори, книги яких видавництва посилено рекламують. Це не може не тішити. Цьогоріч прочитала лише дві книги сучасних українських авторів. Але я цікавлюся. Читала Таню Малярчук, Ірину Жураковську, Олександру Тарасенко, Анастасію Нікуліну, Наталію Матолінець, Олександру Орлову, Єву Райську тощо. Ось на полицях чекають свого часу «Танець недоумка» Ілларіона Павлюка, «Погані новини з Аральського моря» Ірени Карпи, «Зграя» Анастасії Нікуліної. 

Відмічу най-най за роки свого блогерства:

  1. «Атлант розправив плечі» - Айн Ренд
  2. «Прислуга» - Кетрін Стокетт
  3. «Щиголь» - Донна Тартт
  4. «Середня стать» - Джеффрі Євгенідіс
  5. «Маленьке життя» - Ганья Янаґігара

Аніта Вінкельмаєр (Грабська) 
Блог в iнстаграмi @dehustatorka_liter
Facebook: #дегустаторка_літер.
Журналістка, SMM.
Захистила кандидатську дисертацію.
Виросла у Чернівцях. 
В Німеччині з 2012 року.

Чому це ти не книжкова блогерка, якщо пишеш про книги?

Знаєш, я навчилася читати в 4 роки. Коли мама кликала їсти борщ, я приходила з книжкою, ставила перед тарілкою, сьорбала й читала. Так фанатіла від книжок, що не хотіла перериватися на їжу. Отож читання – моя найдавніша пристрасть, але книгоблогери втягують у читання інших людей і роблять це модним. Я називаю себе "дегустаторка літер". Веду мінімалістичний блог. Пишу про книжки, які хапають за душу, пропонують цінні для мене ідеї та знання.

Наприклад, для мене важливо, щоб більше людей читали українські книжки, знаходили однодумців. До 2013 року український ринок був завалений російськими книгами. Вони займали 73-75% ринку! Це ж ненормальна ситуація! Кожна нова книжка, кінострічка, вистава, навіть пост українською мовою – це крок геть від "узкого мира".

Чи пишеш про книги, які не сподобалися?

Якщо книжка геть не подобається, я не буду її дочитувати. Вільний час - це розкіш. Треба заощаджувати :)

Як ти ставишся до жанрової літератури?

Позитивно. Є книжки для катарсису: філософські праці, релігійні тексти, модерністські, постмодерністські та інші романи. А є книжки для спочинку: детективи, любовні романи, тревелоги, легка мемуаристика... Книжок забагато не буває.

Працюєш з видавництвами чи авторами?

Усе просто. Іноді видавництва, автори й авторки знаходять мене. Іноді я звертаюся до видавництв. Вони надсилають книжки, я публікую відгуки. На зміст рецензій ніхто не впливає. Пишу, що думаю.

Чи є в тебе книжковий guilty pleasure?

Мені не соромно за жодну прочитану книжку. І за непрочитані теж :)

Якщо треба терміново розвести вогонь, а в тебе тільки книжки…

Ха-ха-ха! Я візьму "товстунця", а найтовстіші в моїй шафі – словники. Нізащо не полетять подарунки та вдалі знахідки. Наприклад, книжка німецької феміністки Еліс Шварцер – "Маленька різниця та її великі наслідки", видана ще у 1975 році! Я знайшла її в буккросинг-шафці в Бонні.

Паперові чи електроні?

90% моїх книжок - паперові. Запах книжки - афродизіак для книжкоблогерів :) Але після того, як я дізналася про мінімалізм, метод КонМарі і тричі переїхала, купую більше електронних та аудіокнижок. Сумління іноді дзвенить голосом Грети: "Рятуй планету, споживай менше паперу".

Чому ти взагалі читаєш в світі, де є Нетфлікс?

Якщо в хаті зникне електрика, ми втратимо доступ до Netflix. Коли сяде акумулятор телефона, замовкнуть аудіокниги. Коли коронавірус розповзся світом, лоукости скасували рейси. На відміну від гаджетів, мандрів та інших розваг, паперові книги завжди з нами.

Читаєш сучукрліт?

Я читаю сучукрліт із восьмого класу. Починала з Ірени Карпи, Юрія Андруховича, Любка Дереша, Анатолія Дністрового, Сергія Жадана, Марії Матіос. Навпроти моєї школи в Чернівцях була "Українська книга". На перервах я іноді бігала до тієї книгарні й купувала книжки за 8-12 гривень. Нікого з авторів не знала, то був експеримент. Читала Жадана до того, як він став мейнстрімом :)) У школі ми дискутували про кріпаків, покриток, волів і повні ясла... Я дуже поважаю нашу класику, але підліткам хочеться гострих літературних відчуттів. Удома в мене були азійські походеньки Карпи, перший косяк від Жадана, перші перверзії від Андруховича, життя в "гетто" від "Пациків" Дністрового...

Тепер мені 30. Сучукрліт теж подорослішав і там є що читати! Коли ниє ностальгія, хочеться вишуканої мови й чогось героїчного, зазираю у книжки Василя Шкляра (найкращі романи - "Чорний Ворон. Залишенець" і "Троща". Спробуйте також бойовик "Елементал"). На мою думку, у Шкляра найбагатша літературна мова серед сучасних українських письменників.

Коли хочеться магічно-щемливого, можна перечитати Марію Матіос - це мольфарка слова! Усі знають про "Солодку Дарусю". А як щодо "Щоденника страченої", "Москалиці", "Армагедон уже відбувся"?

Коли захотілося краще зрозуміти молодість батьків, прочитала "Дітей застою" Василя Кожелянка. Побувала на ретро-екскурсії в радянські Чернівці.

Коли хочеться пристрасті, перемішаної з буддистським спокоєм, зверніть увагу на поезію Світлани Поваляєвої, зокрема на збірку "Після Криму".

Чи можеш зауважити якісь тенденції у розвитку сучасної української літератури за останній час.

Приходять нові люди і розповідають особисті історії про Революцію Гідності, окупацію Криму, війну на Донбасі. Це дуже потужні теми, драми і травми, які сучукрліту ще доведеться опрацювати. Мемуари, публіцистика, художня проза й поезія, п'єси та кіносценарії - потрібне все. 

На сцену нарешті виходить кримськотатарська культура. Раніше у книгарнях не було антологій кримськотатарської прози. Не було літературних фестивалів і письменницьких конкурсів. Тепер є (загугліть "Кримський інжир"). Свідчення народу, який удруге за століття позбавили батьківщини, надзвичайно важливі. Краще відкривати їх пізно, ніж ніколи.

Навколо стільки тем, що дух забиває. Приміром, створення Православної церкви України та опір російських спецслужб. Тема для трилеру, пригодницького роману, детективу. Для кіно у стилі "Коду да Вінчі". 

Триває гібридна (й інформаційна!) війна Росії проти України. Знову ж таки, протистояння спецслужб. Подвійні агенти, корумповані політики, український супергерой або супергероїня? Серія романів: окремо для дітей, окремо - для дорослих? Можливо, смішно про таке говорити на тлі недовіри українців до СБУ та інших силовиків. Але трясця, література може все! І найперше - втішити в часи, коли здається, що світ, охоплений коронавірусом, летить шкереберть.

Нам потрібні також українські комікси. Не черговий серіал "Слуга народу", а якісний проукраїнський контент.

З останнього прочитаного:

  1. "Знак не сотрется" - мемуари остарбайтерів. ДУЖЕ болючі спогади людей, яких нацисти обернули на рабів, а СРСР стигматизував як "зрадників". Варто читати всім, хто не боїться історії ХХ століття. Є німецькою та російською мовами.
  2. "У війни не жіноче обличчя" Світлани Алексієвич. Спогади жінок, які пройшли Другу світову війну. Алексієвич говорила з усіма: від пралі до льотчиці, тож події викладено з усіх можливих точок зору. Книжка, яка довго-довго болить і декомунізує свідомість. Відгук тут: #аніта_про_алексієвич.
  3. Роман "Зашморги" Лесі Івасюк. Чи не вперше в сучукрліті розкрили тему українських остарбайтерів. Роман-щеплення від тоталітаризму. Відгук тут: #аніта_про_зашморги.
  4. Закінчу на позитиві: "Як читати класиків" Ростислава Семківа. Літературний компас для юних і дорослих. Радить, що, як і коли читати, та переконує: попереду ще стільки крутих книжок! Відгук: #аніта_про_семківа.

Маша (Марія Качайкіна)
Блог в iнстаграмi:  @reader_ua
Сімейна фотографка, рецензентка
Читачка головного мозку
В Німеччині вже 2,5 року

"Я пишу книжкові рецензії, бо кортить поділитися. Окрім того, я можу вберегти когось від необдуманих придбань або порадити щось добре. Читання для мене рівносильно диханню. Книга зі мною завжди і всюди, я звикла в будь-який незрозумілій ситуації читати. Я майже не дивлюсь серіали. Як досвідчена читачка, я досить невдячна глядачка.”

Наскільки важливо робити красиві фото книг? 

Як виявилося, красиві фотографії не такі вже й важливі. Я фотограф і естет до мозку кісток, тому для мене це важливо, але багато хто не заморочується, а резонанс майже однаковий.  

Чи звертаються до тебе автори чи видавництва?

Я співпрацюю з видавництвами та авторами. Хто першим з нас йде на контакт – залежить від ситуації. Правила такі: пиши, що хочеш, головне вчасно. Але не всі книги дістаються безкоштовно, якщо живеш в Німеччині. Зазвичай я читаю близько 100 книг на рік, приблизно стільки ж купую. Від видавництв отримую 10 книг на рік в кращому випадку.

Читаєш сучасне?

Я люблю сучасну літературу, в тому числі і українську, особливо, Люко Дашвар, Таню Малярчук, Марину та Сергія Дяченків. Тенденції та теми, які зустрічаються найчастіше в сучасній українській літературі? Нічого нового: як вижити в цьому світі, повному болю.

Книги, що схопили за серце:

  1. Жауме Кабрі - «Я сповідаюся» 
  2. Кейт Меннінг - «Моє нечестиве життя»
  3. Ханна Кент - «Смак диму»
  4. Еліс Хоффман - «Правила магії»
  5. Крістін Ханна - «Соловей» 
  6. Гузель Яхина - «Зулейха відкриває очі»
Back
@ana_books_and_travels
@dehustatorka_liter Фото: Вiра Крижановська
@reader_ua