Мотанка або медитація по-українськи

Created by Інна Лутц |

У цьому матеріалі Ви дізнаєтесь історію давнього народного мистецтва та його символізм в українській культурі.

Мотанка – це лялька, зроблена з клаптиків натуральної тканини, які кріпляться між собою тільки за допомогою примотування ниткою. Саме від слова «мотати» походить назва ляльки - «мотанка». Цей дивовижний феномен українського народного мистецтва був для наших предків символом родючості землі, продовження роду, оберегом добробуту і щастя родини, а також інструментом передачі наступним поколінням знань про культуру, філософію, звичаї та обряди роду, народу, країни.

Лялька як атрибут здавна відома в багатьох культурах та була знайдена у різних куточках планети. Кожна з них відображає культурні традиції та символіку свого народу. Стародавні іграшки виготовлялися переважно з матеріалів, що зустрічалися в природі, таких як камінь, дерево, трава. Однак є і знахідки ляльок, що зроблено з тканини. На території України їх було виявлено у с. Мезин, на Чернігівщині, під час розкопок у XIX ст. Знахідки відносять до часів пізнього палеоліту (приблизно 40 000 — 10 000 до н. е.). Саме їх можна вважати найдавнішим прототипом ляльки-мотанки.

Мистецтво «мотати мотанку» або «крутити куклу» було невід’ємною частиною кожного дому і передавалося з покоління у покоління по жіночій лінії.

Мотанки, створені мамою в молитві з любов’ю, супроводжували людину змалку до й під час її народження («Немовлятко»), у дитинстві («Нитянки» для дівчаток, «Сонячний кінь» для хлопців), на виданні («Княгиня»), під час весілля («Нерозлучники»), у шлюбі (обереги «Берегиня», «Дзвоник» для дому, «Подорожниця» для чоловіків, синів), аж до передачі їх, як родинну реліквію, дітям та онукам.

Традиційно Мотанка виготовлялася зі старого чи замалого вбрання, тканину якого рвали на клаптики. Вірили, що цей звук відганяв нечисту силу. Ножиці та голку не використовували. Формували голову, тіло, руки і без них. Вдягали її у традиційний на той час одяг: сорочку, яка символізувала три часи (минулий, теперішній і майбутній), спідницю — уособлення землі та головний убір — очіпок, стрічку чи хустку — зв’язок із небом. Нитку, якою примотували всі елементи, обривали руками або над свічкою, якщо виготовляли оберег.

Цікавим елементом ляльки є створення обличчя. Перший спосіб — його залишали чистеньким, щоб дитина, граючись, розвивала фантазію. Сама могла уявляти, який сьогодні настрій у ляльки, що вона відчуває і, як наслідок, сумувати чи радіти разом із нею, заспокоювати, піклуватися. Також вірили, що очі могли бути порталом поміж двох світів, живих і мертвих, через який могла переселитися душа.  Другий - на обличчі викладали нитками хрест – символ Сонця. У випадку родинного оберегу «Берегиня», горизонтальні та вертикальні лінії символізували чоловіче та жіноче начало. Квадрат, що утворювався – дім. А крапочка в центрі – то дитина, продовження роду. Третій варіант обличчя – це змотана по ходу сонця смужка тканини, яка має вигляд спіралі. Вона несе в собі філософія життя наших пращурів. Спіраль, як частина плавної і безкінечної лінії, символ еволюції Всесвіту, кругообіг та нескінченний рух Сонця та безперервність самого життя.

Українськими ляльками етнографи зацікавилися наприкінці XIX - початку XX ст. Колекцію мотанок Наддніпрянщини зібрав М. Грушевський у 1900-х рр. Українські (так звані решетилівські) ляльки виставлені у Музеї іграшки у Сергієвому Посаді (Росія) було зібрано на початку XX ст. засновником музею М. Бартрамом (1873–1931).

Із сучасних видань цікавою є наприклад книга «Парадокс української ляльки» дослідника народної культури О. Найдена. В якій детально проаналізовані дизайн, внутрішня будова і декоративні особливості ляльок різних регіонів та місцевостей України. Також представлені ілюстрації найбільш творчих авторських ляльок, пов'язаних з певними традиціями.

Мотати ляльки-мотанки — це одне задоволення. Така собі медитація по-українськи. Заспокоює, збагачує, врівноважує, надихає, об’єднує, розвиває фантазію, концентрацію та тонку моторику у дітей. І звісно дуже хочеться передати такий скарб і нашим дітям, які живуть за межами України. А хто ж як не ми – батьки!

Саме з такою метою в Німеччині, у 2016-му році, було створено проект «Мотанарт». Метою якого є поширення цього мистецтва для всіх бажаючих.

З нашими лялечками ми вже відвідали щорічні фестивалі культур у містах Гайдельберг, Карлсруе, Штутгарт та Ханненбах. Іноземна публіка дуже цікавиться, розпитує. Для них це оригінальний подарунок на свята. Запрошують на навчальні майстер-класи, вечорниці, дитячі дні народження, корпоративні та інші заходи. Маємо можливість проводити їх українською, німецькою, англійською, італійською та російською мовами.

Наразі розробляється контент для сайту. А поки ласкаво запрошуємо вас на сторінку у фейсбуці «Atelier Motanart»!

З побажаннями миру, любові та добра!

Back