Німецьке коріння в українському ґрунті

Created by Надія Теленчук |

Міграційна статистика вказує на тисячі українців, які щороку переселяються з України до Німеччини. Але є і зворотній потік: також щороку сотні німців спрямовують сюди своє життя. Серед них — Тім Нандельштедт — один із майже п’ятдесяти німецьких землеробів в Україні.

У 2009 році разом зі своїм другом Торбеном Реельфсом він вирішив здійснити мрію, про яку багато хто навіть не підозрював. Обидва друга навчалися в Берліні та отримали перший досвід землеробства на півночі Німеччини, вирощуючи картоплю. Так розпочалася їх пригода – з 4 гектарів орендованої землі, позиченої у знайомих сільсько-господарської техніки та величезною мотивацією.

Труднощі ведення сільського господарства в Україні я бачила на власні очі: мій батько – землероб. Ще змалечку я розуміла, що любов до землі завжди поєднана з важкою працею. І саме тому я хотіла поговорити з Тімом про його історію.

Те, що шлях двох молодих німецьких фермерів пролягатиме в Україну, не було зрозуміло від самого початку. Працюючи в Німеччині, вони отримали запрошення від німецьких інвесторів започаткувати фермерське господарство із майже 1000 гектарів землі у найбільшій країні Європи, що важко порівняти із вже відомими 4 гектарами. Потенціал українського ґрунту дуже високо оцінили за кордоном. Так, Тім і Торбен об’їздили всю країну в пошуках вже існуючого господарства, яке б задовольняла критерії відбору. Поблизу Тернополя вони знайшли невеликі фермерські угіддя, які одразу припали їм до серця. Проте земельна площа була замалою, що означало відмову в інвестиціях. Тоді двоє друзів вирішили придбати це фермерське господарство за свої кошти, в чому їм допомогли їх близькі та знайомі, позичивши необхідну суму. Трактори для вже власного господарства були імпортовані з Німеччини.

Надихнувшись власним досвідом вирощування картоплі з позначкою „біо“ на півночі Німеччини, друзі спочатку спробували органічне землеробство і в Україні. Але через те, що попит на органічно вироблену продукцію на українському ринку був на той час занадто низьким, від органічного землеробства довелося, на жаль, відмовитися. Вони також повинні були декілька разів змінювати місце ведення свого господарства через труднощі з орендою. Сьогодні Тім зі своїм діловим партнером вирощують пшеницю, ячмінь, ріпак, кукурудзу, сою та цукрові буряки. З одного боку, така різноманітність пояснюється мінімізацією економічного ризику, а з іншого боку, фермери приділяють пильну увагу зміні сільськогосподарських культур, щоб сприяти родючості ґрунту і тим самим піклуватися про природу. Наразі їх фермерське господарство розташоване в с. Держів неподалік від Львова.

Односельчани часто підтримували німецьких фермерів. Спочатку деякі люди сприймали їх досить критично, поки одна літня пані, їхня сусідка, не сказала перед усіма на сільських зборах: „Проходячи повз мою яблуню, вони завжди спочатку запитують, чи можна взяти яблуко – і тоді я з радістю їх пригощаю.” Порядний спосіб життя та роботи німців все-таки прийняли дуже добре.

Тім вважає людей в Україні набагато відкритішими та більш доброзичливими, ніж у Німеччині, закоханий у природу і пов’язує багато хороших моментів зі своєю роботою там. Під час інтерв’ю Тім каже, що нещодавно повернувся в Україну після чотирьох місяців за кордоном, та додає: „За останні 12 років мого життя я ніколи не був у від'їзді так довго. І я дуже радий знову бути тут“.

 

Степове серце

Світає на сході щоранку, як завжди. А серце
Стискається міцно від того, що вже не мала...
Мені було три: набирала води у відерце
І бігла за татом туди, де черешня цвіла.

Ми разом збирали жуків на картопляній грядці
І море копали в подвір’ї лопаткою вглиб.
Мій тато мені показав, чого коштує праця
І як із любові та поту вирощують хліб.

Я виросла там, де земля, плодовита і чорна,
Снігами вкриває озимі пшеницю й ячмінь.
Де житнім і жовтим життям переповнені жорна,
Де в плуг запрягається дизельно-паливний кінь.

Мені було п’ять: моє літо, руде і безхмарне,
Сміялось у полі, де тато пшеницю косив.
Я бачила золото зерен горою в ангарі,
Де в’язко і терпко в повітрі стояв запах жнив.

Ми інколи зранку із татом ішли на озера
Й туманно чекали, що клюне маленький карась.
Мій тато ще змалку поклав мені аркуш паперу,
Щоб я, коли треба, зі словом за нього взялась.

Мені було вісім: квартира, гімназія, місто,
Підручники замість листків на деревах в саду.
І літо для мене ще більшого повнилось змісту,
Бо знала, що знову у батьківську хату прийду.

Мені було десять: я бачила тата нечасто –
В життя хлібороба занадто висока ціна.
Та літо мені дарувало свободу і щастя
Й сільські краєвиди мого вже старого вікна.

Мені було потім п’ятнадцять: я вчилася далі,
І рік за кордоном зробився можливим мені.
У тата в очах було видно краплинки печалі,
Де гордість за мене ховала думки ледь сумні.

Я чітко іще пам’ятаю той ранок червневий,
Коли ми о п’ятій із татом поїхали в степ:
Як ніжно блищала травою роса кришталева,
Як сходило сонце поволі пшенично-святе.

Співали тоді солов’ї свої вранішні фуги,
І сокіл, розправивши крила, злітав до небес.
Той образ світанку зі мною завжди в миті туги,
Хоч скільки б іще у житті не змінила адрес.

Мені було двадцять: навчання і знов переїзди,
У пошуках істини прагнула знань джерела.
Мій тато доніс до вокзалу велику валізу,
Всміхнувся й сказав, щоб розумною завжди була.

Мені двадцять сім: наречений вже є і робота,
І мова нерідна вплітається навіть у сни,
У будні мої вкорінились вже інші турботи.
А десь ще озимі у полі чекають весни.

І я приїжджаю до батька в село дуже рідко.
Хоч там і роз’їхались люди, когось вже нема,
Але мені й досі до серця прив’язана нитка
Батьківського дому і поля, де зранку туман.

Мій любий та рідний, візьми мене знову на руки,
Нехай я маленькою стану на мить, як колись.
Хай серце моє степове огорнуть рідні звуки
І хай воно соколом знову злітає увись.

Надія Теленчук
www.fb.com/nadiiia.art 

 

Back