Німецькі Чернівці або Європа в мініатюрі

Created by Ludmyla Rogowa |

„Чернівці - дивовижне місто“, - стверджують ті, хто приїздить сюди вперше. Тут завжди відчуваєш, що переносишся в іншу епоху, що ніби перебуваєш в артистично-вишуканому місті, в якому двірники підмітають хідники букетами троянд. Чернівцям, фасади яких можна читати як підручник європейської архітектурної стилістики, дійсно вдалося зберегти неповторний дух старої доброї Європи. В місті вже було складено багато туристичних тематичних маршрутів, а ми пропонуємо ще один – німецькими Чернівцями.

На гербі міста зображена відчинена брама, яка «символізує гостинність міста і відкритість Чернівців до співпраці. Зазирнувши у браму, можна побачити властиву Чернівцям неповторну атмосферу урбаністичного середовища, що творилося на пограниччі культур і народів.

Унікальним явищем для цього східноєвропейського міста вже понад півтора століття є п’ять Національних Народних Домів, які символізують 5 найпотужніших національних груп: німецьку, польську, румунську, єврейську, українську. Німецький народний дім, з якого стартує наш маршрут, - це своєрідний символ об’єднання німецького населення у Чернівцях початку 20-го століття. Його зала із затишним інтер‘єром та чудовою акустикою стала своєрідним магнітом для багатьох містян не тільки німецького походження. Загальновідомим для усіх чернівчан того часу було те, що в Німецькому Народному Домі проходили найкращі наукові конференції та вечори. Туди мали за честь потрапити всі, незалежно від національної чи конфесійної приналежності. У радянський час про первинне призначення дому нічого не нагадувало. Після 1991-го року декілька приміщень було повернуто у користування новоствореному Німецько-австрійському товариству "Wiedergeburt". Відтак, майже 30 років дім знову слугує одним з культурних осередків  для чернівчан, які цікавляться Німеччиною та її культурою. 

Мультинаціональна атмосфера посприяла тому, що Чернівці дали світові своєрідну літературну школу. Тут жили та творили багато письменників. Мова не лише про добре відомих письменників єврейського походження як Пауль Целан, Роза Ауслендер, Еміля Францоза тощо. Тут також працювали Георг Дроздовський, Грегор фон Реццорі, Міхай Емінеску. Це був маленький світ дуже високої щільності культури та мов. У 2014-му в Чернівцях відкрився Літературний целанівський центр - наша наступна зупинка. Це громадське об’єднання знавців літературної спадщини Буковини та культурного менеджменту міста. Тут читають, досліджують, зустрічаються, обговорюють, знайомляться, одним словом – рай для любителів літератури та культурних тусовок. 

Перехід Північної Буковини до складу королівської Румунії не міг не позначитися на всіх сферах життя Чернівців. У місті розпочалася широкомасштабна кампанія «боротьби з австрійською спадщиною». В поле зору «боротьбистів» потрапив, наприклад, місцевий театр. Так, у січні 1922-го року, група молодих румунських шовіністів зірвала виставу за участю відомого актора Александра Моіссі, гадаючи, що він - єврейського походження. Окрім цього, однією із вимог до місцевої німецької громади був демонтаж «пам'ятника Шиллеру». Його із траурною процесією з чорною каретою-катафалком та жалобною вартою перенесли на територію Німецького народного дому. У радянський період пам'ятник Шиллеру в Чернівцях розбили на шматки працівники училища мистецтв. Мармур використовували для роботи з учнями. Але у дворі досі стоїть цоколь від пам’ятника, і можна буквально доторкнутися до історії рукою . 

Наступна локація - почесне консульство Німеччини в Україні. Культурні та економічні зв’язки між Буковиною та Німеччиною мають довгу історію. Ось лише кілька цікавих фактів німецько-українських відносин: Чернівецька область є регіональним партнером округу Швабія, що в Баварії, Чернівецький університет має три десятки академічних інституцій-партнерів у Німеччині, чимало комунальних проєктів реалізується за підтримки Товариства з міжнародної співпраці (GIZ).

А ще чернівчани навіть не задумуючись готують страви багатьох національностей. У місті є також можливість скуштувати страви та напої німецької кухні. Для цього ми заглянемо в затишний двір, де розташовано ресторан «Кнаус». До м'яса по-швабськи, асорті ковбасок та рульки тут щедро наллють не один кухоль оригінального німецького пива. 

Трохи нижче підноситься у всій своїй величі римо-католицький костел Воздвиження Святого Хреста – перший мурований храм міста. Це найстаріша релігійна споруда Чернівців, яку зводили цілих 27 років. Через помилки та недоліки планування та будівництва вежа церкви двічі обвалювалася, двічі горіла, і навіть кажуть, що в неї потрапляла блискавка. У 1866-му році храм відновили після пожежі та встановили в ньому орган, який в 70-х роках ХІХ ст. одержав дві медалі у Відні та Парижі, як найкращий за тембром орган у всій Європі. Богослужіння в храмі донині  здійснюється під звуки цього органу. Сьогодні церква обслуговує як українську, так і німецьку та польську громади.

Помандруємо далі до Заньковецької вулиці та дізнаємось унікальну історію порятунку чернівецьких євреїв. У будинку під номером 8 жив бургомістр Чернівців Траян Попович. Його називають «буковинським Шиндлером», який доклав неймовірних зусиль ризикуючи посадою і життям, щоб врятувати євреїв Чернівців від депортації до Трансністрії на початку Другої світової війни. Цей факт – не новина. Новиною стало ще одне ім'я, пов’язане з цією історією, яка, без сумнівів, тягне на екранізацію. Мова про німецького дипломата, доктора Фрітца Шельгорна, який очолював німецьке Генеральне консульство у Чернівцях у 1934 -1944-му роках. Саме йому вдалося переконати маршала Антонеску залишити в місті хоча б частину євреїв, яким загрожувала депортація та смерть. А вже Попович і губернатор Калотеску підписали посвідки-дозволи, які стали порятунком для тисяч чернівчан-євреїв. 

Наша наступна зупинка - Чернівецький музично-драматичний театр ім. О. Кобилянської, який також має досить непросту історію. Цей театр у стилі неоренесансу було збудовано за проєктом Германа Гельмера та Фердинанда Фельнера у 1904–1905-му роках. В ті часи на його сцені можна було переглядати гастрольні вистави європейських колективів. Після завершення Першої світової війни, Буковина увійшла до складу Румунії, а чернівецький театр став румунським. Сьогодні театр названий на честь ім'я української письменниці, а його репертуар пропонує вимогливому глядачеві як українські сучасні п’єси та експерименти з новими темами, так і класичні закордонні та українські постановки. 

Крокуючи далі до університету, ми проминемо колишню лютеранську кірху, яка під час радянського періоду втратила свою вежу. Лютеранську церкву збудували в 1849-му році за проєктом архітектора Йозефа Енґеля. На її долю випало чимало випробувань. Майже 100 років у стінах храму лунала служба. Все закінчилося в 1941-му році, коли радянська влада передала церкву на потреби Обласного Архівного Управління НКВС. Під час Другої світової, коли Чернівці знову стали румунськими, храм відійшов до Міністерства національної оборони Румунії. З поверненням радянської влади до Буковини протестантська святиня перейшла до державного університету. Замість церкви з’явився Центр науково-технічної інформації. Попри те, що євангельсько-лютеранська церква була відкритою для всіх вірян, на Буковині вона мала виразне етнічне забарвлення. До цієї конфесії переважно належали німці. Станом на 1900-й рік вони складали майже 93,4 відсотка від усіх протестантів-євангелістів. 

Прогулюючись старовинними вуличками, можна прислухатись до себе, відкрити в собі приховані таланти, зрозуміти своє призначення в житті. І невипадково ми завершимо нашу прогулянку в центрі «Gedankendach» - простору для думок та ідей, в якому народжуються цікаві проєкти, студенти отримують можливість стажування в Німеччині й завжди є можливість вдосконалити володіння німецькою мовою. 

Чернівці можна дійсно вважати Європою в мініатюрі. Це місто наочно демонструє, як в найскладніших історичних реаліях люди різних культур, вірувань, поглядів на життя вміли жити поруч та поважати одне одного.   

 

Back
Illustration: Kateryna Dorokhova
Illustration: Kateryna Dorokhova
Illustration: Kateryna Dorokhova
Illustration: Kateryna Dorokhova
Illustration: Kateryna Dorokhova
Illustration: Kateryna Dorokhova
Illustration: Kateryna Dorokhova