Паперовий інтер’єр: місток на межі традицій та сучасності

Created by Вероніка Бардовських |

Сучасні художники, архітектори, дизайнери вільні від жанрових рамок. Митці шукають нові втілення давно відомих речей у нових формах за допомогою поєднання різних стилів та матеріалів. Дарія Альошкіна — феномен сучасного українського мистецтва. Її стихія — паперові витинанки величезних розмірів, які додають українського колориту до сучасних інтер’єрів. Найголовніше, що мисткиня прокладає місток між сучасністю та забутими традиціями минулих століть. Ще десять років тому мистецтво витинанки було під загрозою зникнення. Проте жінці вдалося подолати глибоку прірву та відродити вмираюче мистецтво, привернути увагу поціновувачів з Польщі, Німеччини, Франції, Північній Кореї та інших країн.

 

«Як у хаті витинанка…»

«Витинати» з паперу або ж іншими словами «вирізати» — мистецтво, яке прийшло на територію України з Китаю у середині ХІХ століття. Паперові прикраси швидко стали популярними в українських селах через дешевизну і швидкості виготовлення. Найбільш поширеною витинанка була в Подніпров'ї, Поділлі, Прикарпатті. Витинанки до окраси хат були актуальними як у звичайні дні, так і у святкові. Українці вірили, що такий ажурний виріб — сильний оберіг від усього недоброго. Паперове мереживо доповнювало хатні розписи, замінювало шпалери, килими, рушники, фіранки, рамки тощо. Побутували у поєднанні зі шкіряними прикрасами та вишивками.

Ажурні форми виготовляли з паперу різної щільності та кольорів. Втілювалися геометричні та рослинні візерунки на будь-який смак. Рідше майстри вирізали образи людей, тварин. Крім того, виріб з легкістю міг оповідати про легенди, події місцевості, де вони виготовлені.

Опанувати майстерність вирізання — обов’язок для кожної сільської дівчини, адже це було одним з критеріїв вибору нареченої. Проте професіоналами частіше вважались чоловіки, оскільки тільки вони мали можливість витинати в спеціальних майстернях.

У 20-х роках минулого століття витинанки перестали бути лише селянськими виробами, хатніми прикрасами. Їх почали використовували для оздоблення клубів, читалень. З 60-х років витинанки мандрували виставками, їх використовували для оформлення поліграфічної продукції. Приблизно у той самий час мода на паперові прикраси поступилася промисловим виробам із більш довговічних та якісних матеріалів.
 

А в серці маю те, що не вмирає

Змалку Дарія вміла гончарити, малювати, витинати, довбати камінь, вирізати з дерева, ткати гобелени та багато іншого. Це і не дивно, адже мисткиня виросла у родини скульпторів на Вінниччині, які навчили любити мистецтво. Проте дівчину завжди вабила більш «приземлена» професія викладачки української мови та літератури, бо вона знала наскільки складною може бути доля митця. Проте батьки наполягли на художній освіті.

Свою першу освіту пані Альошкіна отримала на Буковині — «художниця-ткачиха». Далі продовжила навчання за спеціальністю скульптор у Львівській національній академії мистецтв.

— Робота з величезними каменюками дуже вабила і я планувала будувати кар’єру саме в цьому напрямку. Але про цю справу довелося забути на деякий час після народження трьох дітей. Мене не полишало бажання творчої самореалізації. Я згадала про хобі дитячих часів — витинання. Можна сказати, витинанка врятувала мене, — розповідає про свій творчий шлях мисткиня. 

Дарія згадує, що у дитинстві часто прикрашала домівку паперовими візерунками разом із мамою. Витинанки завжди були унікальними за формою та малюнком, адже батьки передали знання вирізання паперових прикрас, які вони, свого часу, почерпнули у народних майстрів Поділля.

Художниця багато експериментувала над власним стилем. Поступово прийшла до розуміння, що саме багатометрові витинанки — справа, яка може не тільки принести відчуття щастя від процесу роботи, а й здивувати людей.

— Я не роблю витинанки, як робили колись. І лише використовую їхню традиційну техніку. Вважаю, що створюю місток між традицією і сучасністю. Привертаю увагу до цього виду мистецтва. Це вкрай важливо, бо мистецтво витинанки ще у 2008 році вважалось вимираючим, — зазначає пані Альошкіна. 
 

Магічний ритуал витинання

Мисткиня говорить, що для вирізання візерунків недостатньо лише ножиць та паперу. Фантазія, натхнення, символізм грають одну із найважливіших ролей.

— Я закладаю у свої роботи глибокий сенс: поєдную фантазію, знання про орнаменти і символи, які, безперечно, несуть інформацію. Образи, які виникають в голові — жінки різних за настоями: веселі, замріяні, збентежені, мудрі. Звичайно, оплетені травами, гілками дерев, орнаментами. Моє натхнення усюди: у природі, у музиці, у традиціях, — розповідає Дарія.

Для створення витинанки необхідні доволі прості матеріали, які доступні у кожній художній крамниці: гумова макетна дошка, макетний скальпель зі змінними лезами або ножиці, олівець, гумка, папір. Для створення великої витинанки Дарія робить невеликий ескіз у масштабі, а вже потім переносить його на великий формат.

— Папір складаємо навпіл. Далі механічна робота — довге промальованого ескізу та вирізання. Важливу роль відіграє товщина паперу. Є митці, які працюють ножицями. Вони використовують тонші види паперу. Я ж працюю з папером високої щільності — від 160 г. Це дозволяє вільно транспортувати роботи. Витвори з такого паперу довговічніші, хоча фізично складніші за технікою роботи. Я вже маю деякі проблеми з спиною від такого навантаження, — ділиться тонкощами роботи з ажурними візерунками пані Альошкіна.

Для виготовлення одного великого полотна (110см на 350см) жінка витрачає 3-5 днів (близько 7-10 годин на день). Проте кількість своїх робіт майстриня ніколи не лічила. За весь час вона виготовила понад 500 великих та тисячу маленьких витинанок.

Сам процес вирізання мисткиня порівнює із медитацією, яка загартовує її терпіння та посидючість:

— Це дуже захопливий процес, бо не знаю, що вийде. Тобто це своєрідна магія, творчість та медитація. Після однієї роботи відразу кортить робити наступну.
 

Буяють витинанки крізь кордони

У формуванні Дарії Альошкіної як митця, в пергу чергу допомогла «Фейсбук-спільнота», яка стала для майстрині важливою творчою платформою:

 — Надзвичайно зручно, коли маєш можливість розмістити фото витинанки, яку побачить весь світ. Щодня я ділилась у соцмережі творчими досягненнями. Згодом моєю творчістю різноманітні галереї, посольства, творчі спільноти. Почали запрошувати на виставки. Мої витинанки були у Франції, Польщі, Литві, Данії, Білорусі, Південній Кореї. Витинанки подорожували і без мене: Швейцарія, Північна Америка, Італія, Бельгія.

Варто зауважити, що ажурні витинанки гарно вписуються в урбаністичні інтер’єри міста. Ними прикрашають вітрини, холи, зали, вікна, торгові центри тощо. У 2015 році майстриня вперше отримала запрошення на виставку у Німеччині (м. Фрайбург), де для експозиції надали шість вікон  120см на 210см. 

— Я створила величезні фіранки на вікна такого ж розміру. Від створеного ефекту експозиції була шокована навіть я сама. З цієї виставки все почалась. Мене почали запрошувати ні різні локації, — ділиться спогадами пані Альошкіна.

Мисткиня співпрацювала з ювелірними брендами Cartier та Oberig —створювала витинанки на тему коштовних прикрас. Робила колаборацію з французькою дизайнеркою Ізабель Даерон, яка оформлює топові вітрини світу. 

В Україні люди тривалий час не купували витинанки для декору через те що вони зроблені із паперу через його недовговічність та легкість псування.

— Зі штучних матеріалів набагато важче вирізати мереживо. Так, можливо він довше може зберігатися, проте він не має душі, а для мене це важливо, — зауважує майстриня.

Нині у Львові фіранками-витинанками четвертий рік поспіль прикрашена обласна бібліотека для юнацтва. Паперові панно для декорацій сцени прикрашали Львівський національний академічний театр опери і балету. Свого часу місцевий театр тіней «Див», засновницею та режисеркою якого є Дарія Альошкіна, використовував витинанки майстрині для вистав. У центрі Шептицького (бібліотека УКУ) заекспоновані найбільші витинані роботи Дарії довжиною 3,5м. Центральний київський магазин українських брендів «Всі Свої» також застосовував фіранки-витинанки майстрині для вітрини. З 2017 року співпрацюю з брендом MAЇNO, завдяки яким у Парижі оформила стенд українських дизайнерів «Maison et object». Двічі витинанками мисткині оформили стенд книжкового салону «Livre Paris». Також закордоном мають попит майстер-класи Дарії з виготовлення витинанок.

— Паперовим мистецтвом цікавляться у Польщі. Люди цінують ручні вироби. Частіше займаюсь із дітьми, але дорослі також проявляють цікавість до цього ремесла, — розповідає мисткиня.
 

Back