Полюбити Африку

Created by Афіна Хаджинова |

Що таке подорожі й чому вони корисні для нас? Що саме ми шукаємо в них, та як вони впливають на наше життя? І чому взагалі ці питання набувають все більшого значення? Мабуть тому, що подорожі стали невіддільною складовою нашого життя, майже новою релігією, або навіть терапією проти різного типу психологічних труднощів. Далеко від дому та відомих нам місць вони змушують нас рефлексувати та робити висновки стосовно нас самих, розширюють нашу зону комфорту, повертають нас до найважливіших аспектів життя.

Подорожі надихають змінюватися і змінювати! Наша героїня – Люба Майєр – тому приклад. Уродженка України вирішила пов’язати своє життя з Африкою після того, як провела відпустку в Кенії.

Привіт, Люба! Я дуже радію поспілкуватися з тoбою і таким чином розповісти нашим читачам про твій неймовірний досвід. І, звісно, хотілося б дізнатися, як все почалося. Ти пам’ятаєш свій перший візит до Африки? Як вона тебе зустріла?

Звісно! 2004 рік. Це неможливо забути. Ми з чоловіком вирішили відпочити в Кенії та насолодитися пляжами Індійського океану. Коли ми приїхали в готель, нас відразу ж попередили не залишати територію, бо зовні забагато небезпеки. Але через кілька днів мені стало цікаво до нетерпіння: які вони, справжні вулиці Кенії? Тому ми порушили правило і вирушили побачити країну без прикрас. На вулиці ми на диво швидко зав’язали дружбу з місцевим жителем і змогли разом з ним дослідити околиці — маленькі села, на жаль, сповнені бідності та гіркоти. Попри власне нещастя, люди були дуже доброзичливі й весь час посміхались нам, діти стрибали навколо машини. Під час поїздки ми рушили повз школи. Знову цікавість — хотілося зазирнути всередину, де ми зустріли дітей, які сиділи на підлозі. Ані меблів, ані туалетів, ані води... Ми поїхали далі. І знову зупинилися: цього разу в дитячому садку, де було близько 25 сиріт, які не тільки голодували, але й вмирали від спраги...

То, мабуть, і був вирішальний момент?

Так. Після побаченого моє життя просто не могло не змінитися. Повернувшись у готель, ми з чоловіком почали думати, як допомогти. Дітям була постійно потрібна їжа та вода. Найближчий питний фонтан був за кілька кілометрів. Протягом наступних днів ми зібрали потрібну нам інформацію. А після повернення в Німеччину заснували соціальну асоціацію — „Integramus“, і почали фандрейзинг для Африки.

З чого саме ви почали? Які перші проєкти втілили?

Будівництво колодязя. Перший ми побудували для вищезгаданого садочка. Ви не уявляєте, як може змінитися життя, коли є вода! Все розцвітає! Саме вода й стала початком усіх проєктів. Далі були дитячі садки, школи, різдвяні кампанії, постача їжі дітлахам. Поширення на інші країни, та навіть континенти.

І який проєкт був самим незвичайним та особливим для тебе?

Купівля корови для постачання дітям молока. Ціни на молоко в Кенії надзвичайно високі. У своїй книзі я присвятила цілу главу цій історії — „Чи їдять корови мармелад?“ Ідея корови перетворилася на цілий проєкт — „Нагодуй себе“ — ми почали навчати молодь доглядати за землею, доглядати за коровами, вирощувати овочі та фрукти, щоб себе нагодувати.

А як щодо культурних відмінностей, з якими ви зіткнулися на своєму шляху?

Як відомо, мова багато говорить нам про націю. І знати трошки слів на мові, якою говорять в країні призначення, допомагає краще порозумітися з місцевим населенням. Як завжди під час подорожей, я взяла розмовник суахілі та почала запам’ятовувати нові слова: „привіт“, „до побачення“, „дякую“, „будь ласка“ ... Трошки пізніше я вивчила фразу „pole pole“, яка найбільше відповідає кенійському менталітету. Її значення — щось схоже на наше „повільно“ у всіх вимірах. Стрес, напружений ритм і неспокій тут зайві. Швидкість і продуктивність втрачають сенс в умовах повної бідності, голоду та посухи країни. Також усім знайоме „hakuna matata” означає, що все добре, усі живі, і це найважливіше. Незалежно від того, про що пишуть або говорять, все починається з „хакуна матата». Життя йде своїм шляхом. Дах обвалився, дощова вода затекла у кімнату, але все робиться поступово. Люди, яких я зустрічала під час численних візитів до Африки, дуже радісні. В Кенії я почуваю себе не тільки в безпеці, а що набагато важливіше — в правильному місці. В місці незвичайних людей, неймовірних кольорів та чудової природи.

На що ти, не зважаючи на багаторічний досвід, звертаєш увагу в подорожах до Кенії?

Зазвичай, є певні правила, яких слід дотримуватися. Не варто недооцінювати ситуацію і, наприклад, ходити вночі по вулицях наодинці. Злодії дійсно існують, і пограбування дійсно можливі. Треба завжди бути обережним. Потім, звичайно, правила гігієни: миття рук та дезінфекція — абсолютна необхідність! Інакше ймовірність підхопити будь-яку хворобу дуже велика. І ще одне: коли я проводжу час з дітлахами, я розподіляю час на всіх однаково, щоб усі були щасливі, щоб ніхто не був улюбленцем, нікому не бракувало моєї ласки та уваги.

Чи є в тебе якесь особливе послання усім нашим читачам, та взагалі усьому світу?

Будьте людьми, не відвертайтесь від важких ситуацій інших людей, які потребують допомоги. Кожен маленький вчинок важливий і робить світ кращим. Цінуйте те, що маєте, і діліться з тими, хто в нужді. Я розумію, що не кожен може їздити в бідні країни й будувати там школи. Але є інші засоби — пожертви, поширення інформації, проста підтримка добрим словом. Давайте просто будемо людяними й не удавати, що у світі не існує страшних проблем, і що ми нічого не можемо вдіяти!


Детальніше про асоціацію та проєкти у Кенії, Того та Україні можна прочитати на сторінці в інтернеті integramus.de.
А книга Люби Майєр „Мій апельсиновий син“ розповідає ще більше історій про Африку та про те, як Люба стала мамою для багатьох африканських дітлахів.

Back