Простір, де живуть глухі

Created by Вікторія Загородніх |

Сьогодні понеділок, і я прийшла забрати сина із дитсадка. Він бачить мене через скляні двері, показує вказівним пальцем на себе, потім прикладає обидві долоні до серця, а далі – вказує на мене. Я відповідаю так само. Щойно ми сказали: «Я тебе люблю!» Це – наша секретна мова, жестова.

Вивчити жестову я вирішила випадково, чомусь подумала, що колись це може врятувати комусь життя. З’ясувалося, що знання жестів – ще не перепустка у світ глухих. Потрібно пам’ятати про його правила й особливості, тоді є шанс, що новий простір повірить тобі та прийме до себе. Четверо українок, вхожих у світ глухих, відверто розповіли, про що варто знати, прямуючи до цього простору.

Про культуру

Катя Хоменко, архітекторка за освітою, засновниця Одеської школи сурдоперекладу “Surdo”. 

Світ глухих закритий: в ньому важко увійти в коло довіри, знайти друзів, хіба що хтось із глухих за тебе поручиться. Я стукала в їхні двері кілька років – виборювала знайомства і дружбу. Мені пощастило познайомитися із відкритими до спілкування глухими, з якими сьогодні вже маємо свою тусовку. Це, переважно, молоде покоління. Вони сміливіші за своїх батьків і доброзичливо налаштовані до нашого світу.

До пандемії ми організовували різноманітні зустрічі, ходили із глухими в художній музей, ботанічний сад, возили їх на каякінг. Та навіть такі цікаві речі було непросто реалізувати! Оголосити про якийсь захід, хай і безкоштовний, і чекати, поки глухі люди на нього прийдуть – так не працює. Потрібно мати «довірену особу» зі світу глухих, або перекладача, який користується довірою, і може стати таким собі посередником.

 

Про буденне

Існує жарт, що коли потрібно розняти двох глухих, які ввечері сваряться, то найкращий варіант – вимкнути світло в кімнаті. Цей факт із тих, які можна пережити, ба навіть пожартувати. 

В житті глухих людей існує безліч незручностей, яким потрібно давати раду. Викликати поліцію, швидку допомогу, відкрити банківський рахунок  – без перекладача жестової мови для глухої людини все це неможливо. Окрема ситуація  – це пологи у жінки із порушенням слуху. Медичний персонал не знає, як спілкуватися із породіллею, часом це може призвести до трагічних наслідків. Схожа картина – коли глухому чоловіку на вулиці стає погано, а люди не розуміють його закликів про допомогу, думають, що він п’яний чи несповна розуму, бояться чи гребують підійти.

Звідси розуміємо, що коли у глухих батьків є діти, які чують (їх називають CODA – Children of Deaf Adults), вони змалечку стають такими собі перекладачами. Важко уявити, скільки відповідальності лягає на цих дітей, оскільки вони практично стають опікунами своїх батьків. Через це багато хто, виростаючи, часто прагне не мати нічого спільного з глухими. Деякі ж навпаки, розуміючи, що знання жестової мови й психології глухих – це перевага, стають викладачами, перекладачами, волонтерами у проєктах для людей із вадами слуху.

Наталія Некрилова – Фотографиня, бухгалтерка та перекладачка жестової мови, CODA:

“Я з дитинства «варюся» в іншому світі. В ньому багато страхів, нерозуміння, подекуди агресії. Люді, які не чують, схожі на коней в шорах: вони мало заглиблюються в зміст речей і процесів. Якщо у них щось не виходить, вони гостро на це реагують, ображаються. Людям із вадами слуху доводиться бути вдвічі більш «пробивними», щоб отримати щось у цьому житті.

З 4 років пам’ятаю себе перекладачем. Я не соромилася своїх батьків – просто не хотіла, щоб мене жаліли. Зате в знанні жестової мови були й свої плюси: в школі, коли хтось з нас із подругою не вивчив урок, то інколи жестова допомагала викрутитися і підказати. Зараз, завдяки знанню жестової мови, я маю цікаву роботу – працюю сурдоперекладачем у серіалі «Кріпосна».”

 

Про міфи

Катя Хоменко розповідає:

“Думка про те, що слухові апарати суттєво виправляють ситуацію зі слухом – хибна. Життя з таким апаратом – це альтернативна слухова реальність, в якій багато зайвого шуму та аудіоперешкод. Шкода дітей, чиї батьки свідомо ведуть їх на операцію зі встановлення кохлеарного імпланта, вірячи, що це поверне дитину до звичного сприйняття звичайного світу.”

З нею погоджується Катя Супрунова, перекладачка, викладачка і репетиторка жестової мови:

“З мого досвіду діти, які після встановлення такого імплантату йдуть зі спеціалізованих шкіл для глухих у звичайні школи, опиняються наче між світів: коло глухих для них закривається, а соціалізуватися і навчатися нарівні із дітьми, які чують, вони не можуть. На жаль, виростаючи, такі люди відчувають себе зайвими у житті, що позначається на їх здоров’ї та емоційному стані.”   

Помилково також вважати, що існує одна єдина жестова мова, якою спілкуються всі глухі на світі. Жестових мов у світі – понад сто! Але навіть якщо ви знаєте одну жестову мову, то глуха людина з іншої країни з великою ймовірністю зрозуміє вас.

 

Про приємне

Катя Хоменко:

“За три роки існування школи Surdo ми випустили понад 200 учнів, які тепер вільно спілкуються жестовою мовою. Багато хто з них сам стає волонтером. Вони організовують різні заходи, театри для глухих, допомагають у побутових питаннях стареньким із вадамислуху. Також три роки тому ми робили курс жестової мови для медичних працівників. Приємно розуміти, що люди цікавляться жестовою мовою і вивчають її для роботи.”

 

Катя Супрунова:

“Глухі дуже життєлюбні, люблять подорожувати. Коли я їздила на конгрес у Німеччину, то в складі нашої групи була 70-річна глуха жінка, завжди весела й енергійна. Важлива річ, яку я зрозуміла: для того, щоб увійти у світ глухих, треба вміти сміятися над собою і не сприймати серйозно свої помилки.

А ще у світі глухих у кожного є жестове ім’я. Його дають самі глухі з огляду на характер людини, якісь особливості у зовнішності, або просто роблять похідне слово із прізвища. Тому в компанії глухих із Каті швидко стаєш «Голубом» (від прізвища Голубенко), або навіть «Пиріжком»!”

 

Про реальність

Варто пам’ятати, що погіршення слуху – процес односторонній. Відновити слух повністю неможливо. Не у всіх людей, хто стикається з цим, стає сили волі не впасти духом, прийняти свій новий стан і продовжити життя в іншому просторі. Яскраво про це показано у фільмі «Звук металу» (Sound of Metal), в якому за сюжетом головний герой, барабанщик, раптово втрачає слух. 

Моя однокласниця Ніна Суховій з дитинства займалася фігурним катанням. З 2007 року почала тренувати інших фігуристів, а рік потому, у свій день народження, раптово втратила слух і з того часу читає по губах. Лікарі не могли пояснити причини, адже Ніна не хворіла. «Говорили радіти, що це не серце, або зір, – ділиться Ніна, – ось вже понад 10 років й радію!»

Нова реальність не завадила Ніні стати кандидатом технічних наук та продовжити улюблене хобі – фігурне катання. У лютому цього року Ніна працювала тренером на інклюзивному льодовому катку в центрі Києва, щоб показати, що спорт доступний для всіх. 

 

Поради

  • Подивіться кілька фільмів про глухих, наприклад, «Звук металу», «Країна глухих», «Слухай своє серце».
  • Вивчіть кілька жестів: «Добрий день!», «Потрібна допомога?», «Дякую!». 
  • Не бійтесь і не соромтесь знайомитися з глухими при нагоді. Долучіться до об’єднання двох світів, прикладайте обидві долоні до серця.
  • P.S. Завітайте на сторінки героїнь розповіді в соцмережах:
    https://www.instagram.com/surdo_school_odessa/

    https://www.instagram.com/nina_fs_kyiv

    www.facebook.com/NataNek1981

 

Back
Катя Хоменко та Одеська школа сурдоперекладу “Surdo”
Катя Хоменко та Одеська школа сурдоперекладу “Surdo”
Катя Хоменко та Одеська школа сурдоперекладу “Surdo”
Катя Супрунова - перекладачка, викладачка і репетиторка жестової мови
Наталія Некрилова – перекладачка жестової мови, CODA
Ніна Суховій