Стефані Штегманн: „Письменники — це сейсмографи соціальних змін“

Created by Kseniya Fuchs |

Ми зустрілися з пані Стефані Штегманн, директоркою Literaturhaus, щоб обговорити українську літературу в контексті німецького простору.

„Щось зламалося в мові, тріснуло, мов крига на березневому водосховищі, й ось-ось мало розпастися на безліч важких колючих уламків“, пише Сергій Жадан у своєму романі "Інтернат". Саме цю цитату обрав Stuttgarter Literaturhaus (штутгартський будинок літератури) для заголовка серії подій, присвячених Україні та Росії. П’ять важливих дискусій зі східноєвропейськими авторами, серед яких були Таня Малярчук та Сергій Жадан, відбулися нещодавно у Штутгарті. Ми зустрілися з пані Стефані Штегманн, директоркою Literaturhaus, щоб обговорити українську літературу в контексті німецького простору.


Пані Штегманн, що Вас пов’язує з Україною та як так склалося, що Ви два роки працювали лектором DAAD в Чернівецькому університеті?

Коли я ще навчалася в місті Ольденбург, у мене була близька подруга з Кавказу. Мені дуже хотілося її відвідати, але, на жаль, у мене на той час не було достатньо грошей на літак до Грузії, і мій палець просто зупинився на півдорозі на атласі, — і це був Крим. Я просто сіла з рюкзаком у потяг до Одеси і вирішила замість Грузії подивитися Україну. І ця подорож до Одеси та Криму мене настільки вразила, що я вирішила після закінчення навчання поїхати не до Парижа, Нью-Йорка чи Лондона, а до Східної Європи. Тому після закінчення докторантури, побачивши оголошення на сайті DAAD про вакансії в Україні, я, не довго думаючи, надіслала своє резюме. 

Які висновки Ви зробили після своєї праці у Чернівцях?

Я зрозуміла, що ми надто мало знаємо про Східну Європу, принаймні моє покоління. Я також отримала колосальний літературний досвід. Разом з університетом ми намагалися познайомити жителів міста з його історією. В той час багато людей на вулицях не знали ані про Пауля Целана, ані про німецько-єврейську історію міста, яку було просто викреслено. Тоді це тільки почало все відроджуватися.

Як народилася ідея про серію заходів “Щось зламалося в мові…”: Україна та Росія. Література, політика, перспективи. Погодьтесь, це досить провокаційно та ризиковано організувати літературні дискусії з двома такими полюсами як Україна та Росія.

Це сталося тому, що ми вже робили схожу програму п’ять років тому, і це було продовженням, так би мовити. Тоді наша програма називалася “Повстанці”, і в центрі уваги була лише Україна: література, політика, соціальні зміни, процеси громадянського суспільства. Ми провели ці заходи у 2014-15 роках, запросили багатьох авторів та інтелектуалів. Ми хотіли з’ясувати, наскільки автори та письменники були сейсмографами соціальних змін, наскільки вони відчували зміни та чи вкладали вони у слова все, що відчували. 

А потім був анексований Росією Крим, і на сході України почалася кривава війна. І ось прийшов час поставити запитання: «Де ми сьогодні?» У конфлікті. Не тільки між Росією та Україною, але й у конфлікті, який також чітко уособлює взаємодії інших країн між собою. І що ми, німці, знаємо про цей конфлікт на сході України, який досить швидко зник із ЗМІ. Що ми знаємо про Україну, де є мільйон переселенців та багато вбитих людей?

Я також мушу сказати, що у Штутгарті бракує достатнього висвітлення Східної Європи. І це також було для нас сигналом сказати: «Так, ми знову торкнемося цієї теми».

Які відгуки Ви отримали щодо цієї низки подій? 

Штутгарт все ще дуже західно-орієнтований. Багато наших відвідувачів навіть не знали про Голодомор в Україні. Для багатьох людей похилого віку цей вечір був дуже зворушливим (прим. ред., -  мова йде про другу подію в серії - "Червоний Голод" з Анною Епплбаум). І привезти сюди Пулітцерівську лауреатку теж було великою справою. Але найбільше відгуків ми отримали після першого вечора з Танею Малярчук та Жанною Слоновською. Люди не знали цих письменниць і з великим інтересом відкрили ці нові імена... Також Жадан ... ну ... Ви знаєте, його просто всі люблять (сміється).

Чи став український автор цікавішим для німецької аудиторії?

Абсолютно! В цьому плані багато що змінилося. Тут треба згадати пані Катарину Раабе з видавництва Suhrkamp, яка відкрила та представила німецькій публіці таких авторів, як Юрій Андрухович та Сергій Жадан. Треба також подякувати літературним перекладачам, яких нарешті також визнали митцями.

Як Ви можете описати сучасний літературний процес в Україні?

Є певні теми, які досі залишаються табу в українській літературі. Наприклад, теми расизму або гомофобії. І цікаво спостерігати, як, перш за все, молоді автори виводять ці табуйовані сюжети на світ. Хорошим прикладом цього є Євгенія Білорусець.

Чи є у Вашому житті книги, які вплинули на Вас як на людину?

Насправді такі є. Особливо мене вразив "Білий король" угорського письменника Джорджи Драгомана (György Dragomán). Але і перша поетична збірка Жадана, мушу зізнатися.

Тема нашого осіннього видання — майбутнє. Сучасні медіа змінюють наші звички та повсякдення. Люди дивляться серіали на Netflix, читають електронні книги. Як зміни в ЗМІ відображаються на Literaturhaus?

Книгарні дійсно сьогодні переживають не найкращі часи. Але попри той факт, що продажі книжок знижуються, кількість відвідувачів наших подій, натомість, збільшується. Я думаю, це пов’язано з тим, що люди зацікавлені у певній ексклюзивності, у заходах, які відбуваються саме тут і зараз, і більше не повторяться.  І це, на мій погляд, ще один доказ тому, що ми, зрештою, соціальні істоти і маємо цю основну потребу бути з людьми, незалежно від того, наскільки оцифрованим є наше сучасне життя.

А як щодо самої книги?

Книга нікуди не зникне - в цьому питанні я залишаюся оптимісткою.  Люди читають і продовжуватимуть читати. У багатьох просто в сумці лежить електронний рідер замість паперової книги. Але красиво оформлена друкована книга залишиться теж. Я просто не вірю, що люди припинять її читати.

Back
Stefanie Stegmann
Serhij Zhadan in Stuttgart
Literaturhaus in Stuttgart