Тактильний інтернет: привіт з майбутнього

Created by Tanja Ivanchenko |

Опанувати нову професію, не виходячи з дому, майстерно вправлятися з м’ячем на волейболі, чи віртуозно грати на піаніно з нуля – далеко не футуристична вигадка, а прийдешня реальність.

Все, що для цього потрібно – спецодяг, окуляри і доступ до інтернету. І якщо в Україні активно обговорюють «країну у смартфоні», то в Технічному університеті Дрездена (ТУД) працюють над «здібностями в телефоні».  

Роботизоване майбутнє за ціною телевізора 

Окуляри з двома вмонтованими камерами допомагають створити так звану «змінену» чи «додану» реальність. Наприклад, вам до вподоби стриманий мінімалізм у дизайні, в який аж ніяк не вписується громіздкий телевізор. Отож, ви вдягаєте свої новенькі окуляри і вуаля. Майже магія, от тільки без чарівної палички і з цілком реалістичною голограмою. Спеціально запрограмовані функції дають можливість повісити свій віртуальний монітор на стіну, чи поставити в будь-яке зручне для вас місце. Телевізора ніби й немає, але він є. 

За допомогою окулярів та спеціальних рукавиць можна буде не лише голограмне телебачення чи карибську пальму в кімнаті розмістити, а й навчитися чомусь новому. Наприклад, зіграти «Місячну сонату» Бетховена, навіть якщо ви до цього піаніно в очі не бачили. Окуляри допоможуть розібратися з правильним положенням рук, а рукавиці – з натисканням клавіш. Їх, звісно, лише умовно можна назвати рукавицями. Це радше нагадує спецтехніку, як у фільмах про роботів чи супергероїв, де вдягнув чарівний костюм і вже маєш надздібності. 

Такий спецнабір буде в найближчому майбутньому коштувати не більше ніж звичайний телевізор, прогнозує кандидат технічних наук Дрезденського університету Євгеній Цокало. 

Наразі він працює в інтернаціональній команді, яка об’єднує фахівців з різних наукових областей у рамках Центру тактильного інтернету CeTI. Інноваційний проект має на меті створити мережу здібностей, доступних через інтернет, а також розвивати та просувати напрацювання в області робототехніки і штучного інтелекту. «Людина-робот-людина», – саме над такою моделлю кооперації  працюють у ТУД. Співпраця машин і людей у медицині, промисловості та навчальному процесі – новий виклик не лише для дослідників, а й для суспільства.                

Майбутнє за роботами, чи за людьми?!

Вічний батл науковців, який тріщить, зіштовхнувшись з суворим айсбергом реальності і стрімким розвитком технологій. Попри частковий скепсис, пристойну ціну та можливі ризики, робототехніка розвивається стрімкими темпами. Металеві помічники не лише миють посуд, борються з пилюкою і наливають у барах, а й допомагають у клініках і на підприємствах. На досягнутому науковці зупинятися не збираються. І, якщо сьогодні працівники маленької пекарні прокидаються ні світ ні зоря, щоб монотонно покласти булочку в піч і так же монотонно дістати її звідти, то років за 5 є шанси побачити біля печі зовсім іншу картину. Пекареві буде не обов’язково стояти біля тіста, хірургові – зашивати рану, а робітникові – різати метал. З усім цим зможуть допомогти роботи під пильним наглядом людини. Медикам, скажімо,  навіть у приміщенні не обов’язково буде знаходитися, достатньо дистанційно керувати процесом. А як це зробити швидко, точно і з мінімальними витратами – завдання, над яким працює Євгеній Цокало та Кафедра комунікаційних мереж на чолі з професором Фіцеком. 

Якби в Чорнобилі були роботи 

Мабуть, лише ледачий не обговорює британсько-американський серіал «Чорнобиль», де одну з ключових ролей грають ліквідатори аварії на атомній електростанції. Прослідкувати ривок технологій за останні 30 років можна на прикладі ЧАЕС. Якби сучасні технології були доступні в квітні 1986-го, то їхати у Прип’ять було б не обов’язково. Спеціально навчені оператори могли б керувати ліквідацією наслідків з Москви. Сам процес дещо нагадує комп’ютерну гру, де людина керує програмою, а програма – роботом. При цьому на моніторі видно все, що відбувається за сотні кілометрів. Скажімо, ви зсуваєте каміння з даху реактора і такі ж рухи повторює робот на місці. Процес називається віддаленим керуванням.  При цьому дані передаються на великі відстані. Для точної і своєчасної передачі інформації дослідники намагаються оптимізувати процес: покращити точність і швидкість робота та полегшити процес керування для оператора. Простими словами це означає, що реакції людини, яка сидить за монітором мають бути еквівалентними тому, що вона бачить і відчуває в реальному часі. 

Робототехніка у квартирі, авто чи на робочому місці – питання грошей і часу. Від машин сучасній людині нікуди не дітися. Робот Софія вже роз’їжджає світом і веде світські бесіди, «da Vinci» допомагає проводити хірургічні операції, а Alexa розказує новини і складає списки покупок. Вигадані сюжети футуристичних фільмів стають буденною реальністю. І тут головне, щоб кінець був з хеппі-ендом, де машини залишаються машинами, а роль вирішальної інстанції грає людина.

Back