Тамара Горіха Зерня та її «Доця»

Created by Сергій Кандул |

«Дочитали крізь сльози». Такими були перші відгуки від моїх друзів, яким поталанило отримати до рук «Доцю» пані Тамари Горіха Зерня, переможниці премії Книга року ВВС- 2019. Тому ще до того, як омріяний пакунок опинився у моїй поштовій скриньці, виникло стрімке бажання поспілкуватися з авторкою.

Пані Тамаро, про Вашу книгу пишуть, що це одна з кращих книг про війну на Донбасі.  У передмові ж зазначено, що це книга про любов. Про що все-таки ця книга?

Для мене однозначно ця книга про любов, про загадкову і непередбачувану людську природу. Події книги відбуваються на Донбасі у період весни-літа 2014 року, у момент зародження та розгортання війни. Цей регіон і цей час стали «оком тайфуну» для України. Героїнею книги стала мешканка Донецька, цивільна людина, художниця, далека від усього воєнного і мілітарного. Фактично, «Доця» є хронікою перетворення мирної людини, пацифіста, у воїна, у фронтового волонтера. 

Ви перекладач, ніколи не писали книг. Ви якось зауважили, що мусили написати, тому що, відчули  прогалину в художньому  осмисленні війни. 

«Доця» стала однією з перших художніх, жанрових книг про війну в Україні. Як відзначила Оксана Забужко, ця книга є «представницею» нового сучасного жанру faction, поєднання документалістики і художньої прози. Я розуміла, що нам гостро бракує таких книг. Війна – це час творення нової реальності, це злам старого і побудова нового міфу. Війна завжди народжує нових героїв, у тому числі у літературній царині. Нам потрібні персонажі, яких ми будемо наслідувати і любити. Зрештою, саме літературна, художня реальність – це те, що залишиться від цієї війни, саме з книг наші діти дізнаватимуться про неї.  

В книзі є цікавий епізод: Тетяна, близька подруга героїні, раптом називає українські традиції та героїв «вашими». Що заважає їй прийняти українське за «своє»? 

Донбас найбільше потерпав від русифікації та нелюдських демографічних експериментів радянської доби. Водночас саме Схід України є найбільш спраглим до українського слова; люди благають: приїжджайте до нас, розповідайте, зустрічайтесь з нашими дітьми - нам це потрібно. 

«Доця» яскраво описує трагічну формулу євромайдану в Донецьку. «Ми вийшли переконувати, а нас прийшли вбивати». Отже проукраїнський рух був приреченим?

Вся історія боротьби України за незалежність – це подвиг приречених людей, які йшли вперед, незважаючи на обставини. У кожному поколінні Україну рятували жертовники і смертники. Їх було небагато, але як виявилося – достатньо для того, щоб Україна встояла. 

У головної героїні роману є прототип. Проте скептики застерігають від створення «супергероїв». Чому нам складно повірити у героїчність реальних людей?

Війна виявила «супергероїв» у нашому оточенні. Я живу з цими героями, я з ними спілкуюся, ми деколи сваримося, разом їмо, відпочиваємо, ходимо один до одного на весілля і хрестини. Я деколи сама собі не вірю і щипаю себе під столом, щоб переконатися, що це все не сон. Ніколи б не подумала, що наші українці можуть бути такими. Складається враження, що титани і достойники повернулися з минулого, щоб бути разом з нами. 

За кордоном війну в Україні часто-густо сприймають як щось «складне і заплутане», а такі твори мистецтва, які героїзують «учасників конфлікту» відкидаються як «поверхневі». Чи приймуть тут “Доцю”?

«Доця» вже здобула визнання у вкрай скептичному середовищі. Це книга про становлення характеру, про моральний вибір і про наслідки наших вчинків; про зв'язок з минулим і про колосальну мужність, якої потребує злам стереотипів і війна зі своїми внутрішніми демонами. Героїня не розкриває душу у цій історії, ми лише здогадуємось про її мотиви і радіємо, коли перебіг подій підтверджує нашу правоту. 

Що Ви читаєте під час карантину?

Наша література переживає зародження чогось нового і дуже потужного. З останнього прочитаного на мене велике враження справила збірка поезій Катерини Калитко «Ніхто нас тут не знає, і ми нікого» і проза та вірші Сергія Осоки («Небесна падалиця» і «Нічні купання в серпні»).
 

Back