За мрією довкола світу

Created by Katarzyna Zelman |

А яка вона, наша земля? І які є ми, люди? Наскільки ми різні, про що мріємо? Де живуть найщасливіші мешканці планети й де знаходяться найкрасивіші місця? Щоб знайти відповідь на ці та інші запитання, він вирушив у подорож довкола світу.

Сьогодні він є знаною постаттю: Артемій Сурін – перший українець, котрий здійснив навколосвітню подорож згідно за канонами Британської королівської географічної спілки, побивши 2 світових та 4 рекорди України. Мандрівник побував на усіх континентах, включаючи Антарктиду, перетнув три океани, усі меридіани й часові пояси, двічі перетнув екватор, зробивши велике коло, відвідав 41 країну, подолав 100000 км. Усе це за 280 днів, без використання авіаперельотів. Більшість подорожі він знімав дронами, за що мало не поплатився життям. 

Сурін став першим українцем – членом почесної всесвітньої спілки мандрівників The Explorers Club від Yacht Club de Monaco, а з минулого року – Бренд-Амбасадором України. До нині мандрівник відвідав вже понад 130 країн, а його проєкт – інтернаціональна тревел-спільнота „One life” об’єднала сотні тисяч людей з усіх куточків світу.

А почалося усе із дитячої мрії. 

Про мрію

«Коли мені було 6 років, – розповідає Артем, – батько приніс підбірку книг Жюль Верна. У той час у нас не було особливих розваг. Ці книги були для мене як вікно в іншу реальність. Я зачитувався ними, уявляв себе на місці героїв, марив подорожами». Бажання побачити увесь світ за одну мандрівку зародилося вже тоді. Але сім’я Артема не була заможною: мама – вихователька у дитсадку, тато – доцент, тож про далекі подорожі можна було хіба що фантазувати. Навіть море хлопець вперше побачив у 20 років. Потім була самореалізація у бізнесі, створення „One life”, обов’язки, проєкти – велика дитяча мрія завжди відкладалася на пізніше.

Коли помер батько, Артем усвідомив: життя є коротким, нічого не можна відкладати на завтра. Він вирушив до Азії, „відключивши” на якийсь час зв’язок із зовнішнім світом, і там у березні 2018 пройшов практику темного рітріту. «Це дуже серйозна практика,  – пояснює Сурін, – під час неї тривалий час перебуваєш у закритому приміщенні без світла, без єдиного звуку, без їжі чи води, намагаючись заглибитися у себе, почути, відчути, що відбувається в тобі, зрозуміти, як зароджуються твої думки, чому вони зароджуються. І перше, що я зрозумів після цієї практики – я мушу реалізувати свою мрію. І мушу зробити це просто зараз».

Про подорож

У жовтні 2018 року Артем вирушив у подорож своєї мрії. Перед тим, звісно, довелося кілька тижнів посидіти над картою світу, збираючи відрізки доріг, країн, континентів у єдиний шлях. «Тепер, коли вже це зробив, здається – ну що тут такого, все ж просто, все зрозуміло, – сміється мандрівник, – а тоді довелося добре попотіти, щоб скласти план, врахувавши безліч моментів: у яку сторону рушати, до якого природного явища пристосуватися, де подбати про візи, як перетинати океан чи країни, в яких йде війна». Артем вирушив на захід. Перший перетин океану був разом з мусоном – потужним потоком повітряних мас, який після літа підіймається з Африки і йде в бік Америки. Мусон несе гарну погоду та попутний вітер. Шлях був спланований так, щоб протягом усієї подорожі, за винятком Антарктиди, скрізь було літо. Це дозволило добряче „зекономити” на кількості багажу, якого і так, вважає Сурін, було за багато.

«Насправді все, що потрібно для кругосвітки – паспорт, кредитна карта та смартфон з інтернетом. Усе інше можна знайти по дорозі, у всьому допоможуть, підкажуть добрі люди».

Про землю

«Я задавався питанням: а яка вона, наша планета – велика чи маленька, безпечна і приязна чи ворожа? Коли розглядав фотографії землі, зроблені з космосу, вона мені здавалася величезною та неосяжною. Але коли день за днем проходиш її клаптик за клаптиком – Антарктида, Полінезія, Австралія – розумієш, що земля насправді дуже компактна і цілісна. Вона – як єдиний організм, прекрасний, делікатний  і дуже органічний. І усе в ньому має взаємовплив. Усі наші „сліди” нікуди не зникають, а мають наслідки для усієї планети. Викинутий в Антарктиді недопалок може приплисти в Азію чи Південну Америку».

Для Артема було важливим не переривати шлях і не втрачати повністю зв’язок із землею. Адже неможливо, вважає він, повноцінно відчути планету, якщо перетинаєш її літаком на висоті 10 000 метрів, сидячи у зручному кріслі з бутербродом. Тільки коли на твоїх очах змінюються країни, раси, ментальність, традиції, природа, архітектура, тільки тоді можеш чіткіше зауважити, по справжньому зрозуміти усі її особливості. «Це якби перед тобою поставили великий стіл із 40 різними стравами, – порівнює мандрівник, – куштуєш з кожної по шматочку і відразу можеш сказати: ось ця мені смакує більше, ця має такий присмак, а ця – інший. А якби кожну з цих страв спробував раз на кілька місяців, то сприйняття залежали б від того з чим ти її з’їв, які були при цьому обставини, настрій».

Про людей і щастя

Найзахоплюючі на землі місця, стверджує мандрівник, це ті, де є мало або взагалі немає людей: пустеля вночі – безмежна і надзвичайно тиха, без найменшого звуку, шелесту; океан – м’який, грізний, неосяжний, фантастичний. А найцікавішими є віддалені від цивілізації, самобутні, етнічні поселення. Саме у таких місцях, каже Артем, живе найбільше щасливих людей. Вони радіють з того, що мають. Їхнє сприйняття себе і світу зазвичай дуже відрізняється від ментальності мешканців більшості розвинутих країн, де часто чуєш нарікання та фокусування на проблемах. 

Найбільше йому запам’яталося плем’я Куна (поселенці островів між Панамою і Колумбією), мешканці Карибських островів, полінезійці та жителі островів Піткерн. Це, до речі, найвіддаленіша географічна точка планети, оскільки знаходиться посередині океану, найдалі від будь-якого суходолу. Тобто, неважливо, де ви зараз знаходитеся – у Мюнхені, у Києві чи в Нью Йорку – у всіх випадках, це буде найбільш віддалена від вас місцевість. На острові постійно живе усього 49 мешканців. Вони практично повністю відірвані від світу, увесь зовнішній зв’язок це – корабель, котрий припливає туди раз на пів року. Умови на Піткерн примітивні. Але усі його жителі – щасливі, усі на питання про мрію відповідали: «Так от же моя мрія, я живу тут». 

«Я не міг цього збагнути, – ділиться Артем – запитав місцеву жінку-шерифа: «Поясни мені, вас тут усього пів сотні людей, Вам особисто – 60 років, ви тут – єдина полісменка, а мусите цілими днями рибалити. Де ж тут щастя?» Вона посадила мене перед собою і каже: „Подивіться на мене уважно – я не виглядаю на свої 60, я – спокійна, я усміхаюся. В мене все просто і добре. Це я вашого світу не можу зрозуміти. Ви воюєте за владу, вбиваєте, постійно щось комусь доказуєте, змагаєтеся, помираєте від стресів, незрозумілої їжі. Так хто більш щасливий?” Для мене це відповідь була, як холодний душ». 

Усім людям на шляху Артем ставив одне і те ж питання: про що Ти мрієш? І зрозумів: чи то бедуїн, чи француз, чи житель Карибських островів, безхатченко чи мільярдер – коли йдеться про глибокі, справжні переживання, для усіх важливість полягає у тих самих 5 речах: здоров’я, добро родини, стосунки, самореалізація (творчість, робота) та пізнання світу. Цих 5 цінностей є важливими абсолютно для кожного, незалежно від мови, кольору шкіри, статусу чи достатку. 

«Ми від дитинства чуємо, – каже Сурін, – от там десь живуть ісламісти, вони вірять в іншого бога, а в афроамериканців – шкіра темна, а в азійців – очі косі, а ще є індуси – вони їжу руками беруть, мають десятки богів і вірять в людину-слона, а ще є американці – круті й заможні. І всі ми такі суперрізні. Цю „іншість” у нас увесь час настільки обумовлюють, підкреслюють, що деякі люди готові вбивати інших людей, тільки за те, що ті інакше виглядають, їдять, думають, моляться чи мають інші звички. Я був готовий, що зустріну дуже різних людей, котрі кардинально відрізняються від мене і моїх знайомих. А виявилося: ми всі значно ближчі до себе, ми всі „про те саме”». 

За час подорожі було безліч вражень. Та найбільше Артема цікавили глибокі історії людей, які зачіпали за живе. Власне вони й закарбувалися у пам'яті: француз, котрий разом із дружиною збудував кемпінг і не залишав його після її смерті, аби не руйнувати невидимий зв’язок із нею; індійська дівчинка, яку били тільки тому, що вона із нищої касти; рецепт довголіття 105 річної жительки долини Хунза: «Я живу, бо відчуваю, що потрібна». 

Про безпеку і прийняття 

Був під час подорожі також дуже небезпечний момент. Вже під кінець шляху, в Ірані Суріна звинуватили у шпигунстві через те, що він знімав дронами руїни старого селища. Попри пред’явлений дозвіл на зйомку і докази, що знімав тільки туристичний об’єкт, мандрівника заарештували. Кари смерті або довічного ув'язнення, якими в Ірані карається шпигунство, вдалося уникнути тільки завдяки дипломатичному втручанню.

«Кругосвітня подорож це не відпочинок, – зізнається Артем, – це швидше випробування, поглинання. Така подорож повністю змінює світогляд, цінності та відношення до життя. Мене вона навчила терпеливості й прийняття усього, що відбувається. Якби не намагався усе врахувати, спланувати, завжди будуть непередбачені ситуації. Все не завжди відбувається так, як хочеш, до чого звик; інші люди не завжди поводяться так, як очікуєш. Тож вчишся приймати світ і людей такими, як є, без претензій та упереджень». 

Попри історію в Ірані Артем переконаний: наш світ загалом є цілком відкритим і безпечним, а переважна більшість людей у ньому є добрими. «Людям взагалі органічно відчувати добро, – запевняє він, – а найефективніша зброя це – посмішка. Повірте, проста посмішка виручала мене значно частіше, ніж гаманець».

Про гроші і час

У Артема проходження великого кола обійшлося у близько 130 тис.$. Але якщо дорогою не знімати фільм, користуватися літаками (перетин лише Тихого океану кораблем коштував 25000 $) та не прив’язуватися до дуже стислих часових рамок, вистачило б втричі менше. Кругосвітку, стверджує мандрівник, можна здійснити навіть без грошей, якщо підпрацьовувати по дорозі, користуватися автостопом. 

«Матеріальний аспект є важливим, але ніяк не головним, – каже Сурін, – гляньте, скільки довкола їздить дорогих автівок: мерседеси, лексуси. Це все – нереалізовані кругосвітні подорожі. Завжди першим є питання вибору, і питання власного рішення. У житті немає обмежень, крім нас самих. Хтось мріє малювати чи творити музику, а віддає роки на бухгалтерські звіти. Перше, що треба зробити – розпакувати бетонні пласти невпевненості та нав’язаних стереотипів, що це не вийде, це небезпечно, несерйозно і т.д. „Я ніколи не вийду на сцену, не намалюю картину, не здійсню кругосвітню подорож, бо це – не реально”. А чому? Тому що всі так кажуть. Людина залишається у своїй мікросхемі: прокинувся, заліз в інтернет, на роботі механічно виконав якісь дії, навіть не задумуючись, на кого, на які цілі працює. А насправді життя – прекрасне і багатогранне. І найцінніше у ньому – час.  Можна втратити і знову здобути гроші, статус, славу, стосунки, але втрачений час – ніколи».

Про „One life”

Життя є одне, його треба жити на повну. З такою ідеологією розвивається теж „One life” – проєкт, започаткований Артемом, який на сьогодні є потужною травел-спільнотою і налічує сотні тисяч прихильників у всьому світі. Ідея ж „One life” зародилася із випадкової статті у журналі. «Це була розповідь багатого австралійського бізнесмена, – розповідає Сурін, – попри гроші й статус він постійно почував себе зле, теж на фізичному рівні, допоки не зрозумів: просто живе не своїм життям, а організм протестує у такий спосіб. Він все покинув і подався на Балі займатися серфінгом. Це було як про мене. Тоді я був підприємцем, провадив декілька успішних адвокатсько-інвестиційних бізнесів. Понад рік я увесь час почувався хворим, ніби постійно мав грип, а лікарі не могли знайти причини. Я раптом збагнув: постійна гонитва – більше і більше заробляти, осягати, показувати, це – не мій шлях. Моя душа прагне відкривати нові горизонти, пізнавати світ. Тоді чому я цим не займаюся? Адже життя – одне».

Артем вирішив кардинально змінити своє життя. Він закрив проєкти, бізнес передав партнерам і вирушив в експедицію на Північний полюс. «Це насправді не так легко зробити, – зізнається Сурін, – коли маєш успішний бізнес, позиції та ім’я у професійній сфері. Знайомі крутили пальцем біля скроні: „Збожеволів? Тільки чогось добився і от так усе кинеш, щоб швендяти по світу? Потім шкодуватимеш, але пізно буде”. Я щасливий, що тоді не схибив і відстояв перед собою своє рішення».  

Далі були подорожі, під час яких Сурін вів щоденники, які стали блогами, набули популярності, з'явилося більше прихильників, котрі, як і він, були спраглі пізнання світу. Ідея спільних мандрівок виникла спонтанно, на ентузіазмі. Просто хотілося щось разом робити. А коли стало зрозумілим, що самотужки для такої кількості людей організовувати подорожі складно – утворилася фахова команда  „One life”. Організовували тільки ті речі, від яких у самих горіли очі: подорожі у небанальному форматі – пригоди, яхти, вітрильна флотилія по усьому світу, гірські експедиції.

«„One life” – це не проєкт, це – світовідчуття. Я не можу сказати, що я ним займаюся, я просто так живу, – ділиться Артем, – „One life” допомагає відкривати нові горизонти, розправити крила, знаходити друзів по всьому світу. Звісно, з початком пандемії довелося дещо «переформатуватися» і більше виїздів організовувати в Україні. За те до нас долучилося багато нових фантастичних земляків».  

Про Україну

«Я завжди любив Україну. А під час кругосвітки особливо чітко це усвідомив і самоідентифікував себе як українця, – визнає мандрівник, – Не тільки тому, що скучав. Просто зрозумів: ця країна мене сформувала, як особистість, навчила добиватися, широко дивитися на світ, вирулювати з різних ситуацій. Вона ж заступилася за мене, коли в Ірані мені загрожувала небезпека». 

Сурін переконаний: імідж держави ми творимо постійно, коли контактуємо з іншими людьми, навіть в кнайпі за пивом. Те, як ми поводимося, як і що розповідаємо – це все формує образ країни, яку представляємо. Усім на шляху він розповідав про свою Батьківщину, розхвалював її, запрошував. Тепер як її бренд-амбасадор, Сурін рішуче налаштований зробити візерунок України привабливішим, розвинути її туристичний потенціал. 

«Вдалося організувати агенцію з туризму, добитися скасування віз для таких країн як Австралія та Нова Зеландія, – розказує Артем, – цілий час працюємо з прикордонниками, адже вони є першим враженням. Як тільки перетинаєш кордон, буквально за годину маєш сформоване враження про країну – яка вона: чи класна, чи привітна, яка в неї енергія? Я дуже хочу, щоб Україна викликала найкращі емоції, щоб була модною, цікавою, душевною, смачною, прогресивною».

Про здобутки та цілі

На початку жовтня 2020 року вийшла перша книга Артемія Суріна 280 навколо світу. Захоплююча, відверта розповідь з кругосвітньої подорожі, насичена особистими враженнями мандрівника та сотнями історій, відразу ж стала бестселером. Незважаючи на велику кількість замовлень, Артем потратив кілька днів, аби власноруч підписати її для перших замовників та особисто розвести частину книг. Теж у жовтні цього ж року на медіасервісі Меgogo відбулася онлайн прем’єра 8-серійного тревел-серіалу Велике коло. У процесі створення – однойменна повнометражна документальна стрічка.

«Я прагну залишити хороший слід у цьому світі, – каже Артем, – ділитися досвідом, енергією, надихати. Життя, як не крути – одне. Дуже важливо прожити його відповідно до до своєї душі, слухати та реалізувати свої мрії. Це стосується не тільки кругосвітки, у кожного мрія своя. Але важливо робити те, до чого лежить душа, дозволити собі це, наважитися. Я сам на практиці переконався, що це важливо і можливо. І мені дуже хочеться, щоб прочитавши мою книгу чи переглянувши фільм, люди прислухалися до себе: а чого хоче моя душа? і сказали: „а чому б і ні? А я візьму і зроблю це!”».

Back