Завдяки науковцям людство житиме довше!

Created by Сергій Кандул |

Про здоров‘я та довголіття знає пан Андрій Черкас із Львова, стипендіат фундації Гумбольдта для постдокторантів в університеті міста Єни

Про Андрія та його наукові досягнення я довідався невдовзі після того, як він опинився у Німеччині. Єна невелике студенське містечко, де українці тісно спілкуються між собою. Вперше ми особисто познайомилися на вечорі класичної музики, який організували його земляки-львів‘яни із національного оперного театру. Відтоді виникла ідея записати коротеньке інтерв‘ю.

- Андрію, давай почнемо з того, як і коли ти зрозумів, що хотів би займатися наукою? Тебе з дитинства захоплювати природничі дисципліни?

- Я знав, що я буду займатися наукою, можна сказати, з самого початку, десь з 9-10-го класу. Можливо, я собі це десь інакше уявляв, ніж зараз, і мені не було відомо, в саме якій галузі я буду працювати: хімія, фізика чи ще щось інше, ну а вийшло так, що медицина.

- Це був перший раз, коли ти потрапив за кордон?

- Так, перший раз. Це був 2001-й рік. Мені Німеччина дуже сподобалася. Конференція відбувалася у клініці Шаріте, медичному університеті Берліна. Нам влаштували невеличку екскурсію по капмусу, водили в клініки. На цій конференції наша робота була визнана кращою на секції серед стендових доповідей. Усе це справило позитивне враження і дуже мотивувало далі займатися науковою роботою, а також інтенсивніше вивчати англійську, бо стало зрозуміло, що для успішної наукової роботи ключовим є знання англійської мови.

Після закінчення медичного університету я вступив в магістратуру, після закінчення якої можна було працювати викладачем. І, оскільки, англійська до цього часу суттєво покращилася, то почав одразу викладати іноземним студентам, які в нашому університеті навчаються переважно англійською. У мене був курс «Професійні хвороби», одночасно я почав писати кандидатську. Складалося не все так просто, бо крім того я мав відпрацювати лікарем у районній лікарні неподалік Львова, куди мене скерували після закінчення інтернатури...

- Підозрюю, це досить непросто: водночас працювати і писати наукову роботу...

- Так, типове чергування триває з 9-ої ранку до 9-ої вечора, часто бували також нічні чергування. Мені треба було 1,5-2 години добиратися кожного разу до іншого міста зі Львова. Але завдяки цій роботі за 7 років здобув великий практичний досвід. У Львові на кафедрі також вів своїх хворих у відділі, приймав участь у обходах професора. Тому так вийшло, що шлях до захисту дисертації у мене зайняв сім років. Розпочав у січні 2005-го і в грудні 2011 захистився, тобто майже сім повних років.

- Зараз ти є стипендіатом програми Гумбольдта для постдокторантів. Можливо, кілька слів про те, як ти потрапив на цю програму?

- Із своїм теперішнім керівником я познайомився на літній школі для молодих вчених в Греції і розповів йому про свою наукову роботу. Він зацікавився і виникла ідея спільних досліджень. Ми розглядали різні варіанти фінансування і фундація Гумбольдта виявилася найбільш привабливою. Я мав подати проект, який би хотів здійснювати в Німеччині і який би випливав з мого попереднього досвіду і був погоджений приймаючим інститутом. Окремо слід було подати три рекомендаційні листи, бажано від співаторів моїх публікацій. Знання німецької не вимагалося, достатньо було вільно володіти англійською.

- Тобто ти відправив англійською свій проект, рекомендаційні листи і став чекати... І потім тебе запросили на інтерв‘ю?

- Ні, інтерв’ю не було. Десь через півроку одразу отримав позитивне рішення. У моїх знайомих розглядали 9 місяців. Проект читають два рецензенти, і від того, як швидко вони подадуть відгук, залежить термін розгляду подання.

- На сторінці єнського університету напрямок твоїх досліджень сформульовано так: “попередження повʼязаних зі старрінням хвороб завдяки правильному харчуванню”, а наукове запитання - “як помірне голодування та рухливий спосіб життя підвищують стресостійкість і тривалість життя організму”. Можна сказати, що ти досліджуєш секрети “вічної молодості”?

- Я вважаю, що вічної молодості не існує, однак безперечно можна продовжити тривалість і якість життя, уникнути хвороб, пов’язаних із старінням, таких як цукровий діабет, атеросклероз, що спричиняє серцево-судинні захворювання... І, як виявилося, один з найбільш ефективних методів їх лікування  – періодичне голодування і, зрозуміло, здорове харчування, помірні фізичні навантаження.

- Під голодуванням ти розумієш «суворий піст»?

- Одна з найбільш глобальних проблем – переїдання. Ми їмо більше, ніж нам потрібно, більше, ніж реально використовуємо для життя. А наш організм не має ефективних механізмів, які б виводили зайві калорії. Невикористані калорії, отримані з їжею, накопичуються в організмі переважно у вигляді жирів. Якщо цей позитивний енергетичний баланс триває досить довго, то це створює хронічну проблему; порушується робота внутрішніх органів, насамперед, печінки, яка починає гірше метаболізувати холестерин, глюкозу. Виникає цукровий діабет, жирова інфільтрація печінки і інші неприємні речі...

Якщо правильно харчуватися і час-від-часу робити профілактичні голодування, можна запобігти накопиченню жирів та метаболічним проблемам печінки. У літературі є непоодинокі публікації про те, що радикальне зменшення калорій в їжі у хворих на цукровий діабет 2-го типу призводить до повного відновлення роботи підшлункової залози. Люди стають здоровими до того часу, поки знову починають забагато їсти і мало рухатися.

- А як дізнатися, чи достатньо я витрачаю калорій? Я чув про спеціальні мобільні додатки. У тебе є такий?

- У мене особисто є такий спеціалізований годинник. Такий собі фітнес-вотч. Зараз він показує, що я виконав 47% від норми фізичної активості на день. Я маю спеціальний пояс на грудній клітці, який визначає частоту серцевих скорочень. Завдяки цим гаджетам вже втратив за близько пів-року 5 кілограмів, хоча і не мав прямої мети схуднути. Це скоріше ефект від підвищення фізичної активності і, відповідно, здоровішого способу життя.

- Виходить, якщо не їсти після 18-ої і більше гуляти на свіжому повітрі то можна прожити більше ста років або принаймні полегшити свої страждання у старості?

- Треба розуміти три принципові речі про здорове харчування: важливими є кількість їжі (обсяг калорій), якість їжі (вміст вуглеводів, цукру, штучних жирів), та час прийому їжі – вечеря не обов‘язково о 6-тій, але не пізніше, ніж на дві години до сну, бажано без солодощів і хліба. А піст – це традиційний і давно відомий спосіб очистити організм, спалити накопичені калорії, це своєрідне «прибирання», коли радикалько зменшуючи надходження їжі, ми стимулюємо організм позбуватися зайвих речовин, які він використовує як паливо.

- От читаєш історії про мудреців чи пустельників, які харчувалися хлібом, водою,  якимись корінцями. Сковорода, кажуть, їв один раз після заходу сонця. І досить довго прожив...

- Зараз є багато людей, які доживають до 100 і більше років, і кількість таких людей увесь час збільшується. Але навчившись лікувати діабет, люди стануть доживати до того віку, коли виникнуть інші хвороби, пов‘язані зі старінням. Років сто тому, люди вмирали від інфекцій, які людство навчилося успішно лікувати, а потім зʼявилися інші загрози, які до того не були такими масовими - цукровий діабет, астеросклероз... Отже виклики для медицини залишаться.

- Тобто роботи науковцям завжди вистачатиме...

- Так, особливо в медицині. Людство старіє, і роботи лікарям та медсестрам не бракуватиме.

- Я знаю, що ти проводиш свої дослідження на червʼяках.

- Черв’яки виду C. elegans є одним з досить зручних модельних організмів, які використовуються в науці. Зазвичай вони живуть до 30-ти днів. Це означає, що за місяць можна провести цілий експеримент із визначенням тривалості життя. З мишами довелося б працювати не менше року. При цьому приблизно 60% генів цього червʼяка та людини співпадають.

За допомогою колег з інституту фотоніки в Єні ми хочемо вивчати метаболіти організму черв’яка неінвазивно, не руйнуючи тварину, та оцінювати кількість закумульованої ним глюкози та жиру. Наші дослідження на таких відносно простих організмах, як C. elegans. сприяють кращому розумінню процесів старіння, виникнення та прогресування пов’язаних з ним хвороб і, відповідно, розширенню можливостей їх лікування.

Видно, що про свої дослідження Андрій готовий говорити годинами, та вже час йти, і ми не надовго прощаємося. Наступного дня Андрій запрошує нас з дружиною до себе додому. Він з родиною проживає у Гумбольдт-хаусі, будинку для іноземців, які приїжджають за різними програмами в університет Єни та їхніх родин. Нас зустрічає його дружина пані Наталя. Вдома усміхнену Улянку забавляє її старша сестричка, другокласниця Христина.

- Напочатку нашої розмови ти згадав, що уявляв собі наукову діяльність дещо інакше. Чи не було у тебе бажання кинути усіх цих черв‘яків, лабораторію і податися десь консультантом у приватний фітнес центр з великою зарплатою та нормованим робочим днем?

- Я маю значний досвід у спорті. Я працював у Львівському училищі фізкультури а також за сумісництвом у футбольному клубі «Карпати», з командами, які виступають у дитячо-юнацькій футбольній лізі. Їздив з ними на збори.  Спортивна медицина – одна з найцікавіших сфер для лікаря. Там немає стандартних протоколів чи схем лікування, і часто треба за дуже короткий час оптимізувати функціональність організму. Таких фахівців мало, і часом їх роботу складно відрізнити від «шаманства», оскільки доводиться застосовувати різні прийоми  психологічного впливу на гравців, переконувати їх до тих чи іншив лікувальних впливів, підтримуючи віру в їх ефективність.

- Виходить, що поділ на фундаментальну «лабораторну» та прикладну науку доволі умовний?

- Так, справжній лікар – той, який постійно розвивається, вчиться. Лікар завжди мусить мати відкриті очі. Багато стандартних схем лікування не всім підходять, або навіть подекуди шкодять здоровʼю пацієнтів. Тому слід постійно вчитися, читати. Я порівнюю себе сьогодні і 10 років тому – це два зовсім різні лікарі. Таким чином я також намагаюся налаштовуватия і своїх студентів – думати, аналізувати, вчитися.

- Тобто ти підтримуєш звʼязки зі студентами та науковцями в Україні?

- Так, звичайно. Моя стипендія дозволяє підтримувати такі звʼязки. Мої колеги проводять дослідження в Україні і часто я допомагаю у плануванні, аналізі результатів та написанні статей. Обговорюємо можливість створення наукової лабораторії у Львові. У нас є можливість для досліджень, які проводяться в Україні, допомагати проводити, наприклад, окремі аналізи тут, в Німеччині. Після закінчення стипендії фундація передбачає фінансування коротких наукових поїздок до Німеччини. Крім того, за кошти фуднадції як стипендіат я можу приймати німецьких постдокторантів для роботи в Україні під моїм керівництвом, зрозуміло, якщо наш проект виграє конкуренцію за фінансування.

Ми переходимо до вітальні, де на нас чекає обід зі здорової їжі. Маленька Улянка відмовляється спати, а Христинка опановує новий конструктор, який тато замовив через Амазон: з різнокольорових пластмасових кульок складає молекулу метану та відразу «спалює» її молекулами кисню.

- З тобою до Єни приїхали дружина та двоє донечок. Як науковцеві у Німеччині вдається поєднувати роботу, сімʼю, дозвілля?

- Це вкрай непросто, адже наукова робота вимагає багато часу. Мені дуже допомогає дружина, яка на себе бере багато хатніх обовʼязків, але вона також мусить працювати над своєю докторською дисертацією (пані Наталя - докторант Київського національного економічного університету). Старша донечка, Христинка, ходить до школи, і вже добре знає німецьку, яку ми починали вивчати з нею ще в Україні. Вона тут швидко адаптувалася, і нічим не поступається одноліткам у класі. Улянка має півтора рочки і вже ходить до садочка. У неї, зрозуміло, ніяких проблем з адаптацією немає. В Єні багато можливостей для сімейного відпочинку, ми ходимо в гори, катаємося на велосипедах...

- Тобі вдається відпроситися з роботи, якщо треба побути з дітьми?

- Зазвичай професор мене відпускає. Наукова діяльність – це скоріше не робота, а спосіб життя. В моїх експериментах часто буває, що я повинен у суботу чи в неділю бути на роботі, і я не можу перенести це на інший день. Коли є дедлайни, часом доводиться працювати вночі. Мій професор це розуміє, і тому в інший час, дозволяє пізніше прийти чи раніше піти...

- Я бачив в мережі ваші родинні фото з якоїсь конференції, здається то був з‘їзд стипендіатів фундації Гумбольдта. Дітям роздали символічні бейджики учасників конференції та створили їм справжній ігровий майданчик. Зізнаюся, мене це вразило. Це звичний приклад тутешнього ставлення роботодавця до родини?

- Це був щорічний зʼїзд сипендіатів фундації Гумбольта в Берліні, традиційно, усіх, включно із дружинами/чоловіками та дітьми, запрошують на урочисту рецепцію у Бундес-Президента, відбувається також багато інших заходів. У нас на кафедрі також відбувається багато сімейних заходів. Свято осені, Різдво. Я вважаю, що стипендія Гумбольдта - це ідеальна стипендія для науковців з родинами. Тому якщо є добра наукова ідея, і якщо добре підготуватися, то слід подаватися. Ми зустрічали досить багато стипендіатів з України. Все можливо.

(Подякувавши Андрієві за розмову, і виключивши диктофон, ми зрештою починаємо їсти. Смакує добре червоне вино, салат та цільнозернові макарони з м‘ясом. Діти довго не витримують за столом і продовжують експериментувати: Христина зліплює зі своїх кульок щось схоже на різнокольорового собаку і просить відгадати присутніх, яка це молекула. Поки ми усі напружено пригадуємо шкільні уроки з хімії, життерадісна Улянка, шбурляє «пса» під стіл, і сама починає повзати по підлозі і щось шукати... Переконуюсь, що наука, жага до пізнання нового - це воістину спосіб життя усієї родини Черкасів!)

Back