Люди для людей: медична опіка для постраждалих від війни
З перших днів Станіслав Онищук — підприємець, директор клініки пластичної хірургії та косметології заснував „Перший хірургічний добровольчий шпиталь“. Тут медики безкоштовно допомагають лікувати й оперувати людей, які постраждали внаслідок війни в Україні.
ДО ВІЙНИ
Косметологічну клініку започаткував ще у 2014 році. Спочатку вона була крихітною — один кабінет, в якому приймав косметолог-дерматолог. Але за кілька років кабінетів вже стало більше. Незадовго до початку повномасштабної війни ми отримали грант, мета якого — допомога в розширенні малого та середнього бізнесу. Відтак, я мав можливість консультуватися з експертом грантової програми SES, який приїхав до Івано-Франківська на місяць. Результатом насиченої роботи стала стратегія розвитку клініки пластичної хірургії на 5 років. Особливістю закладу мала стати європейська якість та українські ціни.
В кінці листопада минулого року ми відкрилися у маленькому містечку неподалік Франківська. Лікарня повністю відповідала всім німецьким стандартам щодо хірургічного відділення, структури палат, обладнання тощо. Адже з самого початку була орієнтована на європейський ринок.
ПРИЙМАТИ ВАЖЛИВІ РІШЕННЯ
24 лютого вся Україна прокинулась в диму, а в Івано-Франківську бомбили аеропорт, чорний дим було видно, напевне, з кожного куточка міста. В мене були змішані відчуття: з одного боку, досить сильна інформаційна обізнаність, оскільки відвідував спеціальні курси підготовки на випадок воєнних дій, на яких нас вчили гасити пожежі, надавати першу медичну допомогу, поводитися під час обстрілів, ми багато говорили про можливе повномасштабне вторгнення росії. А з іншого боку, складно було повірити, що це все ж таки сталося, та й досі в голові не вкладається, що в Україні війна. Ще одна думка, яка не давала мені спокою — захист своєї власної родини. Пам’ятаю, сказав підлеглим не виходити на роботу, прийшов у порожню клініку, щоб забрати важливі документи, печатки, вирішити як діяти далі. Тоді ж вирішив, що нехай клініка є косметологічного напрямку, але ми маємо хірургічну базу й поліклінічне відділення та можемо допомагати людям, які постраждали від війни. Мене дуже мотивувала думка, що перепрофілювавши заклад, пізніше, коли ми переможемо у цій війні, відчуватиму, що в цьому є і мій вклад, я зробив все, що міг. Тоді не думав про те, чи важко буде, не розумів чи вдасться зібрати колектив волонтерів, чи вистачить обладнання, фінансів, це рішення було миттєвим, та я жодного дня не пошкодував про нього.
„ЛЮДЯНИЙ“ ПРОЄКТ
Перше, що зробив — написав у соцмережі пост про створення ініціативи „Перший добровольчий хірургічний шпиталь“, а тому життєво необхідними були саме люди: хірурги, травматологи, анестезіологи, медсестри, координатори, водії тощо. Зібрати професійну команду було, напевне, моїм найважливішим і найскладнішим завданням, я дуже хвилювався чи вдасться. Люди — найголовніше, адже навіть якби ми мали нескінченну кількість грошей, чи найдорожче в світі обладнання, цей проєкт не був би таким цінним без волонтерів.Те, з яким бажанням всі приступили до реалізації, показало мені, наскільки на часі є проєкт.
Над хірургічним шпиталем сьогодні працюють як місцеві, так і внутрішні переселенці. Це були неймовірні відчуття, коли в перші дні мені дзвонили люди й самі просилися в проєкт, я одразу ж питав чи знали вони, що це волонтерство, і що ми не мали фінансування. Але вони відповідали, що в Україні війна і вони хочуть пожертвувати своїм часом, вмінням, досвідом, бо в цьому і є їхня громадянська позиція.
Хочу сказати, що цей проєкт із самого початку був дуже „людяним“ — тут працюють люди для людей, ми до кожного випадку намагаємося підійти по-різному та в залежності від ситуації.
ЯК ОРГАНІЗОВАНИЙ ПРОЦЕС
За час існування проєкту нашими послугами скористалися близько 400 людей, з них 40 — ті, які потребували спеціалізованої хірургічної, ортопедичної та травматологічної допомоги, наприклад, оперування мінно-вибухових травм чи вогнепальних поранень. Решта звернень — обробка ран, психологічні травми, загострення хронічних захворювань від стресу. Якщо не можемо допомогти — скеровуємо до вузькопрофільних спеціалістів, оскільки маємо домовленості з іншими клініками, які погодились лікувати безкоштовно.
Також, ми змогли домовитись з громадськими організаціями, які постачають нам медикаменти — лікарі видають їх за потребою тим, хто звертається. Люди приїжджають на вокзал часом без документів, коштів, одягу, де ж їм дістати необхідні ліки? Пацієнти знаходять нас через волонтерів на вокзалі в Івано-Франківську — більшість прибуває сюди, оскільки рятується від війни у безпечне місце. Також, пишуть у соцмережах, звертаються після відгуків інших. В нас є координатор, який регулює всі питання та звернення.
Якщо говорити про військових, як тільки ми створилися, розіслали інформацію про хірургічну допомогу у військові частини. Мали багато звернень, оскільки наш проєкт на певний час був єдиним в Україні.
Цей проєкт просто неймовірний, щодня надихаюсь і відчуваю як сильно ми потрібні. Бачу вдячні очі людей, яким ми допомагаємо і бачу як наші волонтери „горять“ тим, чим займаються. Кожен день в мене нові приводи для гордості. Пам’ятаю, на самому початку ми потребували життєво необхідний набір хірургічних інструментів, який коштує 1500 доларів, але жодного бюджету у нас не було. Я просто перетелефонував до продавця, пояснив ситуацію і він сказав мені, що відправить набір безкоштовно. „«Дякую» буде достатньо“ — відповів. Це було неймовірно, ніхто навіть не сподівався на подібне.
Ми мали досвід співпраці з медиками з Чехії, Норвегії, Японії та Франції.
Нещодавно з нами зв’язалася організація „Лікарі без кордонів“. Вони допомогли нам з пальним для водіїв та забезпечили ліками, які складно дістати навіть й у невоєнний час, як, наприклад, з гормональними препаратами чи анестезійними. Організація допомогла також з орендою приміщення, оскільки нам в певний момент стало „тісно“ у клініці.
Зараз ми спільно з ними організовуємо виїзні програми — лікарі-волонтери приїжджають у різні міста або притулки та надають медичну допомогу постраждалим від війни. Частина лікарів-іноземців прибула до нас через „Лікарів без кордонів“, частина просто побачила моє оголошення. Ми мали досвід співпраці з медиками з Чехії, Норвегії, Японії та Франції. Якось я запитав: „Як часто вони планують до нас приїжджати?“, нащо вони відповіли: „Доки не зникне потреба в нашій допомозі“.
Written by Martiyuk Rostyslava
Схожі статті
Сім’я як мрія
- Про що ти мрієш? - Не знаю. - Ти знаєш, що таке мріяти? - Ні. - Це коли ти щось дуже сильно хочеш. Може, було таке, що ти щось сильно хотіла? То це і є мріяти. - Я мріяла про тебе, Тімура, братів і сестру… Цей діалог крає серце, коли дізнаєшся, що це розмова...
Від бренду жіночого одягу Framiore та виробів для військових до текстильної лабораторії
Розмова з Наталкою Найдою, CEO Framiore та текстильної лабораторії Re:TextileGroup.Foto: framiore.com ©Наталю, розкажи як розпочинався твій шлях у бізнесі? Десь п'ятнадцять років тому зародився мій перший проєкт — майстерня шкіряних виробів SHUFLIA. Ще тоді, коли це...
Дмитро Шульц: Стоматологія не має втрачати людяність
Родина Дмитра Шульца по материнській лінії походить із невеликого містечка Гросботвар поблизу Людвігсбурга і, як і багато інших німців, на початку 18-го століття змушена була емігрувати в Україну. На узбережжі Азовського моря родина Шульців заснувала громаду „Новий...
Підпишіться на оновлення
Отримуйте свіжі статті та не пропускайте виходи нових випусків журналів!