Люди для людей: медична опіка для постраждалих від війни

„ЛЮДЯНИЙ“ ПРОЄКТ

Перше, що зробив — написав у соцмережі пост про створення ініціативи „Перший добровольчий хірургічний шпиталь“, а тому життєво необхідними були саме люди: хірурги, травматологи, анестезіологи, медсестри, координатори, водії тощо. Зібрати професійну команду було, напевне, моїм найважливішим і найскладнішим завданням, я дуже хвилювався чи вдасться. Люди — найголовніше, адже навіть якби ми мали нескінченну кількість грошей, чи найдорожче в світі обладнання, цей проєкт не був би таким цінним без волонтерів.Те, з яким бажанням всі приступили до реалізації, показало мені, наскільки на часі є проєкт.

Над хірургічним шпиталем сьогодні працюють як місцеві, так і внутрішні переселенці. Це були неймовірні відчуття, коли в перші дні мені дзвонили люди й самі просилися в проєкт, я одразу ж питав чи знали вони, що це волонтерство, і що ми не мали фінансування. Але вони відповідали, що в Україні війна і вони хочуть пожертвувати своїм часом, вмінням, досвідом, бо в цьому і є їхня громадянська позиція.

Хочу сказати, що цей проєкт із самого початку був дуже „людяним“ — тут працюють люди для людей, ми до кожного випадку намагаємося підійти по-різному та в залежності від ситуації.

ЯК ОРГАНІЗОВАНИЙ ПРОЦЕС

За час існування проєкту нашими послугами скористалися близько 400 людей, з них 40 — ті, які потребували спеціалізованої хірургічної, ортопедичної та травматологічної допомоги, наприклад, оперування мінно-вибухових травм чи вогнепальних поранень. Решта звернень — обробка ран, психологічні травми, загострення хронічних захворювань від стресу. Якщо не можемо допомогти — скеровуємо до вузькопрофільних спеціалістів, оскільки маємо домовленості з іншими клініками, які погодились лікувати безкоштовно.

Також, ми змогли домовитись з громадськими організаціями, які постачають нам медикаменти — лікарі видають їх за потребою тим, хто звертається. Люди приїжджають на вокзал часом без документів, коштів, одягу, де ж їм дістати необхідні ліки? Пацієнти знаходять нас через волонтерів на вокзалі в Івано-Франківську — більшість прибуває сюди, оскільки рятується від війни у безпечне місце. Також, пишуть у соцмережах, звертаються після відгуків інших. В нас є координатор, який регулює всі питання та звернення.

Якщо говорити про військових, як тільки ми створилися, розіслали інформацію про хірургічну допомогу у військові частини. Мали багато звернень, оскільки наш проєкт на певний час був єдиним в Україні.

Ми мали досвід співпраці з медиками з Чехії, Норвегії, Японії та Франції.

Нещодавно з нами зв’язалася організація „Лікарі без кордонів“. Вони допомогли нам з пальним для водіїв та забезпечили ліками, які складно дістати навіть й у невоєнний час, як, наприклад, з гормональними препаратами чи анестезійними. Організація допомогла також з орендою приміщення, оскільки нам в певний момент стало „тісно“ у клініці.

Зараз ми спільно з ними організовуємо виїзні програми — лікарі-волонтери приїжджають у різні міста або притулки та надають медичну допомогу постраждалим від війни. Частина лікарів-іноземців прибула до нас через „Лікарів без кордонів“, частина просто побачила моє оголошення. Ми мали досвід співпраці з медиками з Чехії, Норвегії, Японії та Франції. Якось я запитав: „Як часто вони планують до нас приїжджати?“, нащо вони відповіли: „Доки не зникне потреба в нашій допомозі“.

Схожі статті