Розставляємо крапки над літерою Ї: лінгвоцид та відродження української мови
Паралельно з російським вторгненням в Україну сьогодні ми спостерігаємо неймовірний розвиток української культури та популяризації її у світі. Теж саме стосується й української мови, як головної ознаки української ідентичності. Але так було не завжди.
Одним із найчастіших запитань серед німецькомовних відвідувачів на українському наметі в рамках фестивалів культур ще декілька років тому було власне, чи російська та українська це одна й та сама мова. „Аж ніяк“ — дипломатично відповідали ми („Українське Ательє Культури та Спорту“), ховаючи роздратування та наводячи численні приклади та беззаперечні аргументи. Сьогодні ситуація виглядає значно краще. Повномасштабне вторгнення росії в Україну примусило європейців хоча б і опосередковано зрозуміти, що різниця є. Але нумо розбиратися, що стало передумовою такої необізнаності, і як саме російська імперія сотнями років вбивала українську мову у всіх сферах життя та на всіх рівнях.
Важливо відразу сказати, що українська мова зародилася більше ніж тисячу років тому і походить від праслов’янської — спільної мови предків всіх сучасних слов’ян, яка своєю чергою має коріння у праіндоєвропе́йській мові. Український учений Василь Кобилюх до речі досліджував зв’язок між українською мовою та санскритом. У своїх роботах він висловлює думку, що українська мова сформувалася в Х-IV століттях до нашої ери й походження найважливіших українських слів слід шукати саме в санскриті. Наприклад, такі сучасні українські слова як „повітря“, „кохати“, „кінь“, „дерево“, „вогонь“ майже ідентичні словам у санскриті.
Згідно з головними дослідниками походження україн- ської мови (Шевельов, Мозер, Бевзенко), риси праукраїнсь- кої мови сформувалися протягом 6-11 століть н. е. А кінець 11-го — середину 12-го століття можна вважати початком існування української мови як системи, яка своїми рисами вже відрізнялася від інших мов.
Про наявність писемної мови вже в ті часи свідчать й численні написи та графіті на стінах Софії Київської, які датуються від другого десятиліття 11-го століття. Звісно, на теренах сучасної росії так говорити не могли, хоча б тільки, тому що ані росії, ані московського князівства тоді ще взагалі не було.
Писемна мова Київської Русі виглядала у двох формах — церковнослов’янська, яка обслуговувала потреби церкви, та давньоруська, чи давньоукраїнська, чи давньокиївська — літературна мова Русі, яка виконувала всі державні та культурні функції та якою написані перші літературні твори („Повість минулих літ“ 1116 року, „Повчання Володимира Мономаха своїм дітям“ 1117 року, „Слово о полку Ігоревим“ 1187 року).
З початком книгодрукування українська мова набула нового розвитку. І, звісно, як і будь-яка інша мова, вона розвивалась не в вакуумі й постійно збагачувалася іноземними словами. Через те, що українська абетка заснувалась на основі грецького письма, нашу мову збагатили грецизми.
У степову частину країни прийшли тюркські запозичення. А у великих містах через появу єзуїтських колегіумів та інших навчальних закладів користувалися латиною. Також в українській існувало чимало запозичень з їдишу, і цей обмін був до речі двостороннім. Окрім цього українська мова має численні запозичення з польської, німецької, угор- ської та румунської мов. Так розвивається кожна мова. Так само й в інших європейських країнах з’являлися українізми, як, наприклад романо-германське „steppe“ від українського „степ“, польська „hreczka“ чи „czeresnia“ від українських „гречка“ та „черешня“, румунська „smântână“ від „сметана“ чи угорське „csónak“ від “човен“.
Українська мова розвивалася, набувала ще більше мелодійності та гнучкості. Але такий розвиток подобався не всім. У 17-му столітті частина українських земель опи- нилася у складі російської імперії, і саме з цього моменту в історії нашої країни розпочалися штучні наративи про „один братський народ“ та „єдину мову“.
Понад 350 років російська імперія та її нащадки у вигляді СРСР та сучасної росії вели цілеспрямований лінгвоцид — знищення мови як головної ознаки етносу, адже це — головна мета усіх колонізаторів.
З початком 18-го століття за наказами російських царів та імператорів українські тексти вилучалися з церков, заборонялося книгодрукування та навчання українською. Все це супроводжувалося репресіями, переслідуваннями та розстрілами українських інтелектуалів. В 1804 році остаточно заборонялося навчання українською в усіх освітніх закладах. Утиски проти освіти — це один з головних інструментів лінгвоциду, адже саме вони впливають на майбутні покоління та позбавляють пам’яті. Не дозволялось навіть хрестити дітей українськими іменами. 1863 рік приніс українцям сумнозвісний Валуєвський циркуляр, який забо- роняв видання підручників, літератури та книг релігійного змісту українською мовою. А в 1876-му році російський цар Олександр II, перебуваючи в німецькому місті Бад-Емс підписав указ, який мав на меті остаточно знищити українську мову та культуру.
Радянське керівництво лише продовжило успадковану від імперії колонізаторську руйнацію української ідентичності. За українську мову розстрілювали, катували та саджали у в’язницю. Радянська влада втручалася навіть у внутрішні механізми мови, забороняючи літери, слова, синтаксичні конструкції та граматичні форми. Натомість був розроблений новий правопис української мови, з метою штучної асиміляції її до російської. Усього дослідники налічують понад 130 офіційних заборон української мови з царських до брежнєвських часів, і досі вважається дивом, як наша мова витримала усі багаторічні переслідування.
Зі здобуттям України Незалежності мовні проблеми нікуди не поділися. Прихована русифікація та домінування російської в попкультурі тільки посилювали наративи про неповноцінність української мови. Але все змінилося з початком війни російської федерації проти України у 2014-му році. Засновуються нові культурні інституції, потужно розвивається мистецтво, українська література витісняє з книжкових полиць російську, а мовне законодавство остаточне розставляє всі крапочки над Ї.
Робимо свій внесок до захисту, а також розвитку української мови!
Попри, хоча скоріше за все всупереч усім складнощами, українська мова сьогодні стає дедалі популярнішою. Солов’їною на сьогодні розмовляють понад 40 мільйонів людей. А популярний додаток для вивчення мов Duolingo зазначив, що з початком повномасштабного російського вторгнення кількість охочих опанувати українську мову зросла на 577%. І ми в редакції Gel[:b]lau сподіваємось, що цей тренд збережеться й у післявоєнному часі, який безумовно настане. Адже українська мова не тільки багата на синоніми, але й неймовірно мелодійна. І це є доведений науковий факт, враховуючи мовну ритмомелодику — відношенню приголосних та голосних у побудові слів та слово- сполуки —, наявності суфіксів милозвучання та мелодійної літери „ї“, яка є тільки в українській абетці. Принаймні, якщо йдеться про слов’янські мови.
В березні 2022-го року Генеральна асамблея Європейської федерації національних мовних інституцій (EFNIL) надала Україні членство у мовному просторі ЄС, що за словами Уповноваженого із захисту державної мови Тараса Креміня дозволить в майбутньому „сформувати стратегію законодавчого захисту української мови як майбутньої мови ЄС“.
Ви тримаєте в руках або читаєте онлайн нове видання Gel[:b]lau. Це перший німецько-український журнал такого формату. Тож ми сподіваємось, що своєю працею також робимо свій внесок до захисту, а також розвитку української мови.
Written by Kseniya Fuchs
Схожі статті
Ехо цих днів
Ідея проєкту „Ехо цих днів‟, інтерактивної інсталяції від InterAKT з пальмами від Софії Саджаков, аудіо історіями Ксенії Фукс у музичному супроводі Олександра Чорного та фотографій п’яти українських фотографів Сергія Коровайного, Іви Сідач, Оксани Парафенюк,...
Психофармакологія для початківців
Згідно з дослідженням Інституту Роберта Коха, приблизно третина дорослого населення розвинених країн страждає від психічних розладів. Їх лікування залежить від типу психічного захворювання, його тривалості та тяжкості. З одного боку, психотерапія допомагає активно...
Українська книга в Німеччині
З початком повномасштабного вторгнення росії до України 24 лютого українські активісти в Німеччині стали ще інтенсивніше займатися питанням популяризації української культури та зокрема літератури. Одним із головних просувачів української книги в ФРН є Данило...
Підпишіться на оновлення
Отримуйте свіжі статті та не пропускайте виходи нових випусків журналів!