Сім’я як мрія

 Тож, здійснюючи свою мрію про велику сім’ю, Тімур і Інна, прийняли рішення подарувати сім’ю дитині, яка про це мріє. Так за півтора роки від початку повномасштабної війни в Україні, в родині Мірошниченків з’явився Марсель. Складним, бюрократизованим, сповненим труднощів виявився цей шлях. Але подолавши його, Інна і Тімур навіть не підозрювали, що найскладніше чекає на них попереду. 

“Найскладніше  – це адаптація. До неї неможливо підготуватися. яке б навчання ти б не пройшов, ти не можеш бути готовим до цього. я проводжу аналогію з пологами, скільки б тобі не розповідали як це, ти ніколи не можеш уявити як це, поки ти це не проживеш. Так само, ти ніколи не можеш уявити, як це адаптувати дитину, в залежності від її історії, від того, що вона пережила, як її адаптувати до своєї сім’ї”.

Про це варто знати людям, які планують усиновити дитину. Адже, на жаль, часто бувають випадки, коли всиновлювачі повертають дитину в заклад. І це травмує всіх учасників цього процесу. Краще, ніж пірнати у прірву – усвідомлювати, що це дійсно складно, але, як говорить Інна, посильно. Адже любов, почуття батьківської відповідальності, щире бажання підтримати і допомогти – це те, що робить дива. І те, завдяки чому Тімур і Інна наважилися на ще одне усиновлення. 

“Коли ми йшли на навчання, ми відразу прописували, що ми хочемо взяти двох дітей, але після навчання нам дозволили взяти лише одну дитину. Ми не стали сперечатися, оскаржувати в суді, бо це рішення не підлягає зміні, як нам сказали. Але ми вирішили, що ось ми візьмемо одну дитину, і відразу розпочнемо шлях до другої. Шлях до першої тривав майже рік. в червні ми забрали Марселя і у вересні ми звернулися знову із заявою в службу. І в червні наступного року рівно за рік з різницею в кілька днів ми забрали Ангеліну”.

Родина Мірошниченків живе в Україні, в Києві. Їхня квартира на 23 поверсі. Тільки уявіть, за відсутності світла, а відключення електроенергії в Києві регулярні, родині з чотирма маленькими дітьми, двоє з яких погано ходять через особливості здоров’я, треба спускатися з 23 поверху сходами. Користуючись ліфтом у кращі часи – Інна подумки молиться, щоб не застрягнути там з чотирма дітьми. Коли немає світла, у квартирі немає і води. Інна жартує, що напрацювала собі супер-навичку вимивати двох дітей, які цілий день грали на вулиці, півторалітровою пляшкою води. Ще одна пляшка – для інших двох. І всі чисті. Та це все дрібниці в порівнянні з ракетними обстрілами, які в Києві ледь не щодня. 

“Складно, коли лунає тривога. Дуже часто від тривоги до перших вибухів триває пару хвилин, а тобі треба зібрати чотирьох дітей і перевести їх сплячих в укриття. Будинок трясеться, вікна дрижать, ми чуємо вибухи, діти лякаються, це дуже страшно. Мабуть, це важко зрозуміти, якщо тобі не доводилося це переживати. А ще важко зрозуміти, наскільки ми адаптовані до всього цього. Коли закінчується тривога, у нас немає якогось постстресового стану, ми просто далі йдемо спати, бо це наше життя, абсолютно щоденне”.

Як це: жити в країні, у якій війна і щоденні ракетні обстріли? І при цьому бути мамою чотирьох дітей? Насправді, це важко уявити. І під кінець нашою з Інною розмови, я припускаю, як багато необхідно любові і прийняття, щоб зрештою, з цим усім справлятися і бути в цьому справді щасливою. І знаходити щастя в тому, щоб попри все втілювати власні мрії і мрії тих, кого любиш. 

“Звісно, що втілювати мрії треба в життя, і мати їх треба, і я постійно мрію. Бо людина цим і відрізняється від тварин, що в неї є прагнення на майбутнє, цілі, мрії, бажання, ми не просто живемо за рефлексами, і в який би час ми не жили, які б думки нас не оточували, але лише мрія тримає нас в адекватному стані, а особливо, коли мрія здійснюється, ми розуміємо, що вона може здійснюватися.  Це така цеглинка до цеглинки, яка рухає нас далі до нашої особистої перемоги”.

Це той приклад, який Інна, як мама передає дітям. Тепер і Ангеліна, яка в родині Мірошниченків лише з початку літа 2024,  вчиться мріяти. Разом з братами і сестрою – в першу чергу про перемогу, бо ось такі насправді недитячі мрії у всіх дітей в Україні. Батькам доводиться докладати багато зусиль, аби дитинство під час війни було сповненим любові і затишку, віри в себе, віри в краще майбутнє, а ще зберегти це безцінне вміння дітей насолоджуватися простими радощами життя. І для цього важливо здійснювати маленькі, нехай навіть найдивніші мрії. Ангеліна вчиться цьому. І вже озвучує інші відповіді на запитання про що ти мрієш – про рожеве волосся, побачити мавпу, носити сережки, адже тепер поруч з нею, є ті, хто готовий здійснювати її мрії. І  навіть якщо це рожеве волосся, то мама знайде тінт (ред.тимчасова фарба для волосся) необхідного відтінку. 

.