Синдром відкладеного життя

Адже доки ми живемо лише майбутнім і тим, що будемо відчувати та проживати після перемоги – ми мало що для цього робимо тут і зараз, особливо у контексті ментального здоровʼя. У цій статті я розповім детальніше про синдром відкладеного життя, його загострення під час війни, та про те, що можна робити для себе вже сьогодні – і від цього прагнення перемоги аж ніяк не стане менш сильним чи щирим.

Синдром відкладеного життя простими словами – це коли ми прагнемо хорошого життя та щастя у майбутньому, а тут і зараз сприймаємо як час, який потрібно пережити, перечекати, адже у ньому немов і нема причин (чи радше – внутрішнього дозволу) на щастя, позитивний досвід та емоції. Часто таке очікування повʼязано з великою метою, грандіозною мрією або класичним сценарієм «успішного успіху», якого людина ще не досягла і до якого, як правило, ще досить далеко. Тобто синдром відкладеного життя – не про випадки, коли ми кажемо собі, що «колись буде краще», а про те, що щасливим можна почуватись лише за умови досягнення мети і лише у майбутньому, що щастя тут і тепер неможливе апріорі, адже ми ще недостатньо освічені, багаті, красиві, ще не побудували бізнес-імперію чи не створили ту саму ідеальну сімʼю, а отже про щастя не може бути й мови. У контексті війни зазвичай спрацьовують фрази на кшталт «не до цього», «не на часі», «як можна…» і т.п.

На емоції у теперішньому наче накладено табу – їх або недоречно зараз відчувати, або наче нема достатньо вагомих причин для них, або ми ще недостатньо «заслуговуємо», або контакт із собою в цілому та з тілом зокрема настільки слабкий, що єдиний варіант відчути себе живими – мріяти та витискати з цих мрій «максимум». До прикладу, не просто бачити себе у мріях директором компанії, а власником найуспішнішого кластера, не просто мати хороші стосунки, що дають щастя особисто вам, а бути власником того ідеалу, що транслюють сучасні фільми та якому всі обовʼязково заздритимуть, або ж це має бути не просто щаслива сімʼя, а досконалий чоловік, дитина-вундеркінд, найкрутіше авто та бездоганний будинок із собакою і тим самим найбільш вишуканим у всій околиці газоном.

Питання не у тому, що цього не можна хотіти, а у тому, чи це є справді тим, що зробить саме вас щасливими насправді, а також у тім, що чим більш недосяжними та грандіозними такі мрії відчуваються та чим більше часу проходить у таких мріях, тим сильніше людина буде знецінювати те, що має наразі. Повертаючись до реальності, люди зазвичай поринають у рутину або сумні думки, немов виконуючи завдання «перечекати», прожити швидше, доки бажання та цілі з омріяного майбутнього ще не стали реальністю. З практики, ці бажання можуть бути навіть досить нереалістичними, а тому – неможливими для досягнення, відтак відкладене життя проростає міцно у реальності людини й захоплює її на місяці, роки, а то й десятиліття.