Drag як інша версія себе
З нашим наступним героєм Марком ми зустрічаємося в одному з барів у центрі Штутгарта. Це вперше бачимо його не в образі Злати – без макіяжу, перуки, підборів та суконь. Марку 23 роки, майже 20 з яких він живе в Німеччині. Він народився у Запоріжжі, і коли йому було лише 4 роки, його родина переїхала. Зараз Марк закінчує вищу освіту на економіста і паралельно вже працює: один його підробіток – на фірмі з виготовлення промислових маркувань, а інший – перформанси в образі дреґ-королеви Злати.
Марко, тема нашого номеру присвячена невідємному праву бути собою. А що означає свобода бути собою для тебе практично?
У моєму випадку це, наприклад, можливість займатися дрегом, не переживати, що на мене нападуть у барі чи під час виступу.
Багато хто не дуже розуміє, що таке дреґ, і через те, що це дуже візуально яскравий і провокативний вид мистецтва, він часто викликає упередження і багато хибних стереотипів. Чи можеш ти пояснити, чим є дреґ саме для тебе?
Насправді саме слово дреґ походить від англійського drag “dressed as girl”, а саме явище бере початок ще з часів, коли жінкам було заборонено грати в театрі, тому актори-чоловіки наряджалися в жінок. І це, власне, базове значення дреґу. Попри поширений стереотип, цим займаються не тільки геї, ним можуть займатися всі, також жінки.
Конкретно для мене це про сценічний образ. Я дуже люблю сцену. 10 років займався бальними танцями, але 5 років тому покинув, бо почав вчитися, і зараз хочу повернутися. Коли я закінчив танцювати, мені чогось бракувало, я хотів якось творчо проявлятися. Ще коли був у школі, вперше побачив реаліті-шоу RuPaul’s Drag Race – і мені це сподобалося. На танцях мені завжди подобалися сукні дівчат, їхні макіяж і зачіски для виступів. Тому для мене це було так круто, я подумав, “так можуть виглядати не тільки жінки, а й хлопці!”
Якось через друзів я познайомився зі своєю дрег-мамою (вона вже займається цим 5-6 років) і сказав, що хотів би спробувати. Вона мене намалювала в дрег перший раз на Геловін 2022 року. Ми разом пішли на вечірку – я був у повному глемі, у перуці, сукні, на каблах. І мені сподобалося. Це було так цікаво – всі люди звертали увагу, навіть не зважаючи на те, що це був Геловін, і всі були в яскравих костюмах і гримі. Але для мене дрег – це не костюм і не маска, це я сам, я є хто я є, але якось по-іншому. Я не граю когось, я просто проявляю іншу версію себе. Дрег дає мені можливість по-іншому спілкуватися.
Як виникла власне Злата?
Спочатку в мене довго не було імені. Звісно мене всі питали, хто я, і деякий час я представлявся Марком, бо не знав, як мене звати в дрегу. Але завжди було розуміння, що я хочу українське ім’я. Через пару місяців я вже брав участь у Newcomers‘ Show в місті Еслінген, і там обов’язково треба було ім’я. Так я придумав Злату. Вона для мене – це Марко, але з можливістю більш розкуто себе поводити, трохи нахабніше – Злата може дозволити собі більше гострих слів, але все одно люди будуть сприймати це не як образу, а як дурощі. Це дає мені свободу іноді асоціально пожартувати, але це ніколи не образливо, а скоріше безпосередньо – так як я спілкуюся зі своїми дуже близькими друзями. Через Злату я можу так спілкуватися з усіма. Злата може сказати що-завгодно, кому-завгодно.
Тобто через Злату ти наче виражаєш накопичене незадоволення, яке не дозволяєш собі виражати у реальному житті?
Не зовсім. Я такий чоловік, який завжди скаже, якщо йому щось не подобається. Мені не треба для цього йти в образ. Але коли я в образі, це по іншому сприймається людьми. Коли я щось критичне кажу у дрегу, то люди посміються і можуть задуматися… або ні, але в будь якому разі не сприймуть це одразу в заперечення.
Опиши Злату – яка вона жінка?
Я сподіваюся, що зараз Злата це серйозна жінка. Вона не просто безтурботна веселушка. Перед кожним виступом я готуюся зазвичай зі своєю мамою – я приходжу до неї за допомогою, пояснюю свій задум, і ми тоді разом шукаємо одяг, думаємо, що як зробити, щоб воно виглядало професійно. Тому я сподіваюся, що Злата сприймається аудиторією, як доросла, продумана, відповідальна українська жінка.
Як загалом твоя мама ставиться до цього?
Мама дуже мене підтримує. Коли я вперше розповів їй, що хочу займатися дрегом і показав глем, який сам зробив, вона жартома похитала головою “Ти серйозно так збираєшся на сцену виходити?! Тобі ще вчитися і вчитися” (сміється). Наступного разу коли я сам нафарбувався, для шоу в Еслінгені минулого року, мама похвалила “Ну в цей раз не соромно з тобою виходити” (сміється). Вона завжди, коли може, ходить зі мною на дрег-шоу і на прайди. Перший раз я навіть дзвонив їй, скидав селфі з мейком, питав, як їй, і вона допомагала. Тоді ми разом пішли на прайд в українській групі. Також тоді був мій брат і його дружина. Минулого року я готувався до прайду в квартирі мого бойфренда, і мама також приїхала мені допомагати. І потім ми всі разом пішли на марш. Цього року мама сказала “Прайд у Штутгарті – це само собою, але я хочу ще кудись”, тому ми всі разом – з мамою, татом та моїм бойфрендом – також їдемо на прайд до Відня.
Але Злата існує тільки в межах шоу?
Так. Я знаю деяких дрег-королев Штутгарта, які ходять у дрег і на вечірки, і просто в люди. Для мене ж це персонаж, майже як Вєрка Сердючка, її немає в реальному житті. Я не “малююся” 3-4 години просто, щоб вийти в бар, наприклад. Для мене це перформанс, коли є заброньовані виступи, це наче як робота. Я зараз пробую зробити своє щось, регулярне шоу, бар-квіз.
Тобто дрег для тебе – це твоє мистецтво, хобі, підробіток, але чи є для тебе в цьому також політична, активістська складова?
Прямого політичного месиджа чи активності немає. Але я думаю, вже сам факт, що я це роблю, це вже політично. Дрег став у Німеччині (та й у Європі в цілому напевно) вже мейнстримом, хоч ще не так давно був андерграундом. Зараз чи не в кожному великому місті є відомі дрег-королеви. І ця видимість і популярність означають, що суспільство стає відкритішим.
Чи є у тебе ще якісь родичі в Україні зараз, які можливо не так позитивно налаштовані?
Насправді, я вважаю, мені дуже пощастило – всі мої родичі дуже нормально ставляться до цього. Родина моєї мами залишилася в Україні – в Запоріжжі та Києві. Деякі родичі слідкують за мною в інстаграмі, вони знають, чим я займаюся, яка в мене орієнтація, і вони це нормально сприймають. Єдиний виняток – дідусь і бабуся, їм це не подобається. Раніше вони постійно питали мене, коли в мене вже буде дівчина, коли весілля. Я постійно відповідав обтічно. Але в якийсь момент мені вже стало досить. Я попередив батьків, і коли дідусь і бабуся мене знову спитали за дівчину, я прямо відповів, що вже три роки зустрічаюся зі своїм бойфрендом. Бабуся ридала, дідусь матюкався. Але я був психологічно готовий, у мене вже була моя база підтримки – батьки і брат. Зрештою вони заспокоїлися, і ми продовжили спілкуватися нормально.
Чи можеш ти відчути, коли люди тебе приймають, а коли просто толерують?
Так. Це дуже відчувається.
Як ти вважаєш, що більше викликає у людей конфліктні емоції – дрег чи те, що ти гей?
У моєму випадку це важко розділити, бо я почав займатися дрегом невдовзі після того як здійснив камінг-аут. Рік чи два. Але очевидно, що через те, що дрег більш straight in your face, то реакція на нього сильніша.
Можеш розповісти, як і коли ти здійснив камінг-аут?
Я пам’ятаю, що десь у 12-13 років на пляжі, у відпустці з мамою і татом в Іспанії, помітив, що мені чоловіче тіло більше подобається, ніж жіноче. Але я це все стримував до того, як закінчив школу. У 19 років, після закінчення абітуру, я поїхав кудись із старшим братом і тоді зізнався йому. Він нормально це прийняв, тож далі я поступово відкрився решті родини. Вже в 21 я став у дрег.
Схожі статті
За лаштунками успіху: як побудувати бізнес в Німеччині з нуля та почати жити знову
Яскравий сонячний полудень у штутгартському кафе. Навпроти мене молодий хлопець із відкритою посмішкою і, без сумніву, творчої професії. Він виглядає настільки органічно в цьому середовищі, ніби все його життя пройшло серед мистецької спільноти Штутгарта. Це Марк...
Право на мрію
Крім тієї мрії, що в усіх? – перепитує Алекс. Ми сміємося. Ніч вже вимела з вітальні останні крихти вечірнього світла, і кімната непомітно занурилася в напівтемряву. Я сиджу навпроти свого давнього друга, який жене в Україну чергового "сталевого коня" для ЗСУ. Цього...
Прикрашати собою світ
Розмова з Анною Момот – українкою, власницею студії краси у Франкфурті-на-Майні. На другий місяць повномасштабного вторгнення, пізно ввечері я відчула, що терміново потребую турботи про себе. Хотілося опинитися в такому місці, де наберусь сил, щоб жити й волонтерити,...





