ЛЕКТОРАТИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ В НІМЕЧЧИНІ

by | Oct 12, 2022 | Діаспора

Основними центрами викладання української мови в Німеччині саме в рамках україністичних студій до сьогодні вважаються Український Вільний університет у Мюнхені та Грайфсвальдський університет. Однак предмет «Українська мова» протягом останніх десятиліть неодноразово з’являється також у навчальних планах багатьох німецьких вишів, в яких проводяться ширші слов’янознавчі дослідження. Це інститути славістики в таких містах як Бохум, Бамберг, Геттінген, Мюнхен, Берлін, Ольденбург, Лейпциг, Віттенберг, Мюнстер та ін.

Зацікавлення вивченням української мови особливо зросло та стало виразно помітним після подій на Майдані у 2014 році. Так, зокрема, у Гумбольдтському університеті в Берліні вже у 2015 році був започаткований курс «Українська мова як іноземна» для студентів-славістів, організовано обмін студентів у рамках навчальної програми Еразмус, проведено семінари для викладачів української мови як іноземної в Німеччині тощо. Це все, безумовно, сприяло поширенню знань не тільки про українську мову, її граматику та лексику, але й історію, культуру та суспільство сучасної України. Студенти, які опанували українську мову нехай тільки на базовому рівні, отримували таким чином ключ до автентичних джерел інформації про нашу країну.

Чудовим прикладом успішного результату у вивченні української мови може стати публікація роману Валер’яна Підмогильного «Місто» німецькою мовою, серед перекладачів якого є ім’я Лукаса Йоури (Lukas Joura). Лукас був одним із перших слухачів згаданого вище українського курсу в Гумбольдтському університеті, а згодом навчався на україністиці в університетах Львова та Києва.

Важливими ініціативами є також започаткування курсів української мови у так званих «Народних університетах» (Volkshochschulen), які мають досить широкий спектр навчальних курсів для подальшого особистого розвитку.

У жовтні у німецьких університетах розпочався зимовий семестр 2022/2023 і він, безумовно, буде дуже знаковим для предмета «Українська мова як іноземна». Так, наприклад, Мовний центр Європейського університету Віадріна у Франкфурті-на-Одері пропонує три курси для різних рівнів володіння мовою – як для початківців, так і тих, хто вивчав українську мову раніше і вже складав екзамен з цього предмету. Серед них один курс називатиметься «Українознавство: історія, культура, суспільство», який задуманий як свого роду розмовний клуб для тих, хто володіє українською та хотів би удосконалити свої мовні навички.

У цьому контексті варто згадати іншу ініціативу Європейського університету Віадріни – двотижневий курс з вивчення української мови для всіх охочих відкрити для себе Україну саме у мовному аспекті. Слухачами можуть стати як співробітники Віадріни, так і мешканці так званого Двоміста – німецького Франкфурта-на-Одері та польських Слубіц.

До слова: З 2017 року Європейський університет Віадріна у Франкфурті- на-Одері позиціонує себе як єдиний вищий навчальний заклад у землі Бранденбург, де офіційно викладається українська мова: 2017 – 2019 у Мовному центрі, 2019 – 2022 на факультеті культурознавства і соціальних наук, із початком зимового семестру 2022 року знову у Мовному центрі Віадріни.

До цього варто додати також, що у 2018 році у Віадріні була заснована кафедра історії України (Entangled History of Ukraine), яку очолює професор Андрій Портнов.

Периферійність і віддаленість Закарпаття, відсутність інвестицій у промисловість, занедбаність транспортної інфраструктури перетворили регіон у щось на кшталт музею під відкритим небом. Умовна цивілізація прийшла сюди пізно, а в деякі високогірні села й досі не прийшла повністю, тому люди говорять тут архаїчним діалектом, у церквах донині співають мертвою церковнослов’янською мовою, поля й виноградники обробляють примітивними засобами праці. І парадоксально, але ця відсталість у ХХІ столітті зненацька перетворилася на модну перевагу – адже тут немає промисловості, тому це екологічно чистий регіон, люди тут працюють руками й дерев’яним інструментом, тож усе навколо біо і крафт! Ідеально для мандрівників з сучасного інстаграму.

Периферійність і віддаленість регіону зненацька стали неабиякою перевагою і під час війни з росією. Те, що раніше було мінусом – мовляв, Богом забутий край! На кінці світу! Задуп’я! – раптом стало великим щастям. Адже якщо він забутий Богом, то, може, і чортом забутий, тобто сюди не долітатимуть бомби й ракети? Так, далеко від Києва, але ж це найвіддаленіша від росії українська земля!

Тому з перших годин війни сотні тисяч вимушених переселенців ринулися на Закарпаття з різних куточків України. Для когось цей край став лише проміжним пунктом для подальшої подорожі, адже поруч чотири кордони з країнами ЄС. А хтось осів тут надовше, знайшовши гостинний і зручний прихисток у скрутні часи.

Зокрема саме на Закарпатті залишилося дуже багато сімей зі сходу та півдня країни. Оскільки під час війни чоловікам заборонено виїжджати закордон, то саме на Закарпатті залишилися ті люди, які втекли від війни, але не хотіли розривати сім’ї й прощатися з рідними. Логіка зрозуміла: кордон тут за 15 хвилин, тож у разі великої небезпеки жінка з дітьми зможе швидко втекти в ЄС, а якщо такої небезпеки не буде, то сім’я може пожити тут у повному складі.

Через це під час війни Ужгород пережив щось на кшталт переродження – поки Київ, Харків і Одеса порожніли, Ужгород виріс принаймні вдвічі. У місті ще ніколи не було так людно, наші вулиці ще ніколи не бачили такої кількості авто і відповідно ми ще ніколи не нарікали на такі виснажливі корки. Населення міста збільшилося мінімум на 100 тисяч, а всього регіону – на чотириста; загалом через Закарпаття пройшли майже 3 мільйони внутрішніх переселенців, тобто втричі більше, ніж місцевого населення.

Крім великих труднощів, пов’язаних із комфортним розселенням та забезпеченням цих людей, це дало й величезні плюси. Зокрема, чимало фірм та бізнесів, які виїхали з зони бойових дій чи прифронтових міст, перереєструвалися й відновили свою діяльність в Ужгороді – відповідно, вони сплачують податки до місцевого бюджету. Та й усі переселенці також отримують фінансові виплати від держави, витрачають їх на місці, даючи можливість розвиватися ужгородському бізнесу. З економічно сонного чи навіть депресивного регіону Закарпаття під час війни перетворилося на край, що показує найбільші показники економічного зростання. А після війни частина з цих людей і бізнесів вирішить залишитися тут, перетворюючи тимчасові зміни на глибокий слід.

Під час страшної війни Закарпаття стало якщо не райським куточком, то принаймні найглибшим тилом країни. Тобто місцем, де потребуючі можуть знайти прихисток, армія – забезпечити свої потреби, економіка – відродитися й почати заробляти. Цілий регіон перетворився на ворота, через які можуть виїхати в безпечні країни біженці, а Ужгород став міжнародним хабом з отримання гуманітарної допомоги й перерозподілу її в інші регіони країни.

Так, колись затишний і провінційний Ужгород нині перетворився на Вавилон. На цю тему вже навіть чорний гумор з’явився. Мовляв, найбільше про перемогу й закінчення війни мріють саме ужгородці. Бо вони дуже хочуть, щоб місто знову стало, тихим, провінційним і сонним. Таким, яким ми його любимо.

Якщо трапилося диво і ви таки дочитали цей текст до кінця, то не полінуйтеся й таки пошукайте Ужгород на мапі. Погодьтеся зі мною, що знайти його важко, а зручно сюди доїхати – і поготів.

Але відчуйте також і одну суттєву перевагу – тут мало хто був. У Нью-Йорку й Венеції бували мільйони людей, це вже нікому не цікаво. Тож виділіться з сірої маси, здивуйте усіх навколо – приїдьте в Ужгород!

Цілком можливо, що на одній з тихих вуличок цього сонного міста ми з вами випадково зустрінемось.

 Андрій Любка

Схожі статті

Портрет заради життя

Портрет заради життя

Використовуючи різноманітні форми мистецтва, такі як малювання, скульптура або колаж, арттерапія відкриває простір для глибшого пізнання себе та зцілення душевних ран. Геройка нашої сьогоднішньої статті – неперевершено сильна жінка, яка змогла не тільки вистояти в...

read more
LiterAktiv у Відні

LiterAktiv у Відні

Був жовтень 2021 року. Українська греко-католицька церква Св. Варвари у Відні — завжди потужний центр організації української діаспори — на реставрації, але в сусідньому з церквою приміщенні починають збиратися діаспоряни й проводити різноманітні заходи: від спільного...

read more
Право на мрію

Право на мрію

Крім тієї мрії, що в усіх? – перепитує Алекс. Ми сміємося. Ніч вже вимела з вітальні останні крихти вечірнього світла, і кімната непомітно занурилася в напівтемряву. Я сиджу навпроти свого давнього друга, який жене в Україну чергового "сталевого коня" для ЗСУ. Цього...

read more

Підпишіться на оновлення

Отримуйте свіжі статті та не пропускайте виходи нових випусків журналів!

Слідкуйте за нами: