![Gel[:b]lau](https://gelblau.net/wp-content/uploads/2022/11/gelblau-logo.jpg){kind=logo}
Психофармакологія для початківців
Згідно з дослідженням Інституту Роберта Коха, приблизно третина дорослого населення розвинених країн страждає від психічних розладів. Їх лікування залежить від типу психічного захворювання, його тривалості та тяжкості. З одного боку, психотерапія допомагає активно долати труднощі та опанувати нові способи поведінки. З іншого боку, лікарі часто використовують психотропні препарати для зменшення симптомів і полегшення психологічних страждань. Часто медикаментозне лікування є саме тією основою, яка дозволяє людині відновити стосунки з іншими людьми та активно розв’язувати проблеми.
Медикаменти, які цілеспрямовано впливають на психічні процеси та використовуються для лікування психічних розладів, з’явилися у 50-х роках минулого століття. Саме наступні п’ять препаратів назавжди змінили медичний бік психіатрії. Завдяки цим розробкам у фахівців з’явилася можливість лікувати розлади, які раніше вважалися невиліковними:
1. Літію карбонат — „препарат, що покращує настрій“, який використовують дотепер для лікування маніакально-депресивного психозу, періодичних форм шизофренії, депресії, афективних порушень у хворих на хронічний алкоголізм.
2. Хлорпромазин — „перший нейролептик“. Лише у 1952 році вчені випадково виявили „антипсихотичний“ ефект цього антигістамінного препарату. Наразі клас нейролептиків налічує близько п’ятдесяти активних діючих речовин. Хлорпромазин залишається одним з найефективніших антипсихотичних препаратів, особливо у важкохворих пацієнтів. Як і літій, він входить до списку основних лікарських засобів Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ).
3. Іміпрамін — перший трициклічний антидепресант. Цей препарат з’явився на ринку у 1958 році, коли фармацевтичні компанії шукали нові засоби, які могли б скласти конкуренцію хлорпромазину. Протягом багатьох років фахівці вважали іміпрамін еталоном лікування депресії. Цей препарат використовуються й дотепер для лікування атипової та рефрактерної депресії.
4. Валіум — один з найперших психотропних препаратів від тривоги та безсоння. Бензодіазепіни набули популярності в 1960-х роках як препарати для лікування тривоги. Це було пов’язано з тим, що їхні побічні ефекти були не такими сильними, як у барбітуратів — попереднього покоління транквілізаторів. Однак треба брати до уваги, що й вони викликають сильне звикання. В залежності від конкретного препарату та дозування бензодіазепіни мають седативні, анксіолітичні (знімають тривогу) та снодійні властивості.
5. „Прозак“ — за останні 50 років, мабуть, жоден психіатричний препарат не став більш відомим, ніж прозак (діюча речовина — флуоксетин). Він був розроблений у 1970 році фармацевтичним концерном „Eli Lilly and Company“. З часу появи „Прозаку“ вчені розробили цілу низку селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС). Ці препарати мають відмінності у хімічній структурі та профілі побічних ефектів, але вони схожі за основним механізмом дії й ефективністю. Основна причина популярності цих препаратів полягає в тому, що вони мають широкий спектр застосування та порівняно мало побічних ефектів. Відкриття СІЗЗС стало революційним досягненням для психіатрії. Наразі СІЗЗС є найпоширенішими препаратами, які призначають при клінічній депресії, панічному, тривожному або обсесивно-компульсивному розладах.
Периферійність і віддаленість Закарпаття, відсутність інвестицій у промисловість, занедбаність транспортної інфраструктури перетворили регіон у щось на кшталт музею під відкритим небом. Умовна цивілізація прийшла сюди пізно, а в деякі високогірні села й досі не прийшла повністю, тому люди говорять тут архаїчним діалектом, у церквах донині співають мертвою церковнослов’янською мовою, поля й виноградники обробляють примітивними засобами праці. І парадоксально, але ця відсталість у ХХІ столітті зненацька перетворилася на модну перевагу – адже тут немає промисловості, тому це екологічно чистий регіон, люди тут працюють руками й дерев’яним інструментом, тож усе навколо біо і крафт! Ідеально для мандрівників з сучасного інстаграму.
Периферійність і віддаленість регіону зненацька стали неабиякою перевагою і під час війни з росією. Те, що раніше було мінусом – мовляв, Богом забутий край! На кінці світу! Задуп’я! – раптом стало великим щастям. Адже якщо він забутий Богом, то, може, і чортом забутий, тобто сюди не долітатимуть бомби й ракети? Так, далеко від Києва, але ж це найвіддаленіша від росії українська земля!
Тому з перших годин війни сотні тисяч вимушених переселенців ринулися на Закарпаття з різних куточків України. Для когось цей край став лише проміжним пунктом для подальшої подорожі, адже поруч чотири кордони з країнами ЄС. А хтось осів тут надовше, знайшовши гостинний і зручний прихисток у скрутні часи.
Зокрема саме на Закарпатті залишилося дуже багато сімей зі сходу та півдня країни. Оскільки під час війни чоловікам заборонено виїжджати закордон, то саме на Закарпатті залишилися ті люди, які втекли від війни, але не хотіли розривати сім’ї й прощатися з рідними. Логіка зрозуміла: кордон тут за 15 хвилин, тож у разі великої небезпеки жінка з дітьми зможе швидко втекти в ЄС, а якщо такої небезпеки не буде, то сім’я може пожити тут у повному складі.
Через це під час війни Ужгород пережив щось на кшталт переродження – поки Київ, Харків і Одеса порожніли, Ужгород виріс принаймні вдвічі. У місті ще ніколи не було так людно, наші вулиці ще ніколи не бачили такої кількості авто і відповідно ми ще ніколи не нарікали на такі виснажливі корки. Населення міста збільшилося мінімум на 100 тисяч, а всього регіону – на чотириста; загалом через Закарпаття пройшли майже 3 мільйони внутрішніх переселенців, тобто втричі більше, ніж місцевого населення.
Крім великих труднощів, пов’язаних із комфортним розселенням та забезпеченням цих людей, це дало й величезні плюси. Зокрема, чимало фірм та бізнесів, які виїхали з зони бойових дій чи прифронтових міст, перереєструвалися й відновили свою діяльність в Ужгороді – відповідно, вони сплачують податки до місцевого бюджету. Та й усі переселенці також отримують фінансові виплати від держави, витрачають їх на місці, даючи можливість розвиватися ужгородському бізнесу. З економічно сонного чи навіть депресивного регіону Закарпаття під час війни перетворилося на край, що показує найбільші показники економічного зростання. А після війни частина з цих людей і бізнесів вирішить залишитися тут, перетворюючи тимчасові зміни на глибокий слід.
Під час страшної війни Закарпаття стало якщо не райським куточком, то принаймні найглибшим тилом країни. Тобто місцем, де потребуючі можуть знайти прихисток, армія – забезпечити свої потреби, економіка – відродитися й почати заробляти. Цілий регіон перетворився на ворота, через які можуть виїхати в безпечні країни біженці, а Ужгород став міжнародним хабом з отримання гуманітарної допомоги й перерозподілу її в інші регіони країни.
Так, колись затишний і провінційний Ужгород нині перетворився на Вавилон. На цю тему вже навіть чорний гумор з’явився. Мовляв, найбільше про перемогу й закінчення війни мріють саме ужгородці. Бо вони дуже хочуть, щоб місто знову стало, тихим, провінційним і сонним. Таким, яким ми його любимо.
Якщо трапилося диво і ви таки дочитали цей текст до кінця, то не полінуйтеся й таки пошукайте Ужгород на мапі. Погодьтеся зі мною, що знайти його важко, а зручно сюди доїхати – і поготів.
Але відчуйте також і одну суттєву перевагу – тут мало хто був. У Нью-Йорку й Венеції бували мільйони людей, це вже нікому не цікаво. Тож виділіться з сірої маси, здивуйте усіх навколо – приїдьте в Ужгород!
Цілком можливо, що на одній з тихих вуличок цього сонного міста ми з вами випадково зустрінемось.
Андрій Любка
Схожі статті
Розставляємо крапки над літерою Ї: лінгвоцид та відродження української мови
Паралельно з російським вторгненням в Україну сьогодні ми спостерігаємо неймовірний розвиток української культури та популяризації її у світі. Теж саме стосується й української мови, як головної ознаки української ідентичності. Але так було не завжди....
Підпишіться на оновлення
Отримуйте свіжі статті та не пропускайте виходи нових випусків журналів!