Синдром відкладеного життя
Поки в Україні триває війна, чимало українців поставили життя на паузу. Ми чекаємо перемоги, а з нею тріумфу добра та певної визначеності, прозорішого вікна у майбутнє. Ми сподіваємось, що саме тоді точно будемо щасливими, енергійними та успішними, що саме тоді можна буде продовжити жити повноцінно.
Але це міф.
Адже доки ми живемо лише майбутнім і тим, що будемо відчувати та проживати після перемоги – ми мало що для цього робимо тут і зараз, особливо у контексті ментального здоровʼя. У цій статті я розповім детальніше про синдром відкладеного життя, його загострення під час війни, та про те, що можна робити для себе вже сьогодні – і від цього прагнення перемоги аж ніяк не стане менш сильним чи щирим.
Синдром відкладеного життя простими словами – це коли ми прагнемо хорошого життя та щастя у майбутньому, а тут і зараз сприймаємо як час, який потрібно пережити, перечекати, адже у ньому немов і нема причин (чи радше – внутрішнього дозволу) на щастя, позитивний досвід та емоції. Часто таке очікування повʼязано з великою метою, грандіозною мрією або класичним сценарієм «успішного успіху», якого людина ще не досягла і до якого, як правило, ще досить далеко. Тобто синдром відкладеного життя – не про випадки, коли ми кажемо собі, що «колись буде краще», а про те, що щасливим можна почуватись лише за умови досягнення мети і лише у майбутньому, що щастя тут і тепер неможливе апріорі, адже ми ще недостатньо освічені, багаті, красиві, ще не побудували бізнес-імперію чи не створили ту саму ідеальну сімʼю, а отже про щастя не може бути й мови. У контексті війни зазвичай спрацьовують фрази на кшталт «не до цього», «не на часі», «як можна…» і т.п.
На емоції у теперішньому наче накладено табу – їх або недоречно зараз відчувати, або наче нема достатньо вагомих причин для них, або ми ще недостатньо «заслуговуємо», або контакт із собою в цілому та з тілом зокрема настільки слабкий, що єдиний варіант відчути себе живими – мріяти та витискати з цих мрій «максимум». До прикладу, не просто бачити себе у мріях директором компанії, а власником найуспішнішого кластера, не просто мати хороші стосунки, що дають щастя особисто вам, а бути власником того ідеалу, що транслюють сучасні фільми та якому всі обовʼязково заздритимуть, або ж це має бути не просто щаслива сімʼя, а досконалий чоловік, дитина-вундеркінд, найкрутіше авто та бездоганний будинок із собакою і тим самим найбільш вишуканим у всій околиці газоном.
Питання не у тому, що цього не можна хотіти, а у тому, чи це є справді тим, що зробить саме вас щасливими насправді, а також у тім, що чим більш недосяжними та грандіозними такі мрії відчуваються та чим більше часу проходить у таких мріях, тим сильніше людина буде знецінювати те, що має наразі. Повертаючись до реальності, люди зазвичай поринають у рутину або сумні думки, немов виконуючи завдання «перечекати», прожити швидше, доки бажання та цілі з омріяного майбутнього ще не стали реальністю. З практики, ці бажання можуть бути навіть досить нереалістичними, а тому – неможливими для досягнення, відтак відкладене життя проростає міцно у реальності людини й захоплює її на місяці, роки, а то й десятиліття.
На щастя, синдром відкладеного життя не є захворюванням чи психічним відхиленням – це всього лише той ментальний патерн, до якого ми звикли. Це бачення, спосіб мислити та сприймати реальність і себе у ній, це вагомий елемент у конструкції сценарію нашого життя. Найімовірніше, цей патерн раніше не проявлявся так активно, або ми настільки до нього звикли, що це стало звичною справою. У будь-якому разі, період війни, нестабільності та тривалого дефіциту відчуття безпеки загострює подібні стани і ми або врешті розуміємо, що відбувається щось не те, або настільки поринаємо у мрії про щасливе майбутнє, що відрив від реальності та перелік табу (навіть на найпростіші позитивні емоції та дії) перетворюються у проблему – для роботи, стосунків або щоденного функціонування.
Отож, що з цим робити та як подолати такі стани вже сьогодні:
- Зрозуміти, що синдром відкладеного життя – це не вирок і не важке захворювання. Це можна змінити, навіть якщо ви впізнали себе у цій статті й відчуваєте, що дійсно досить довго відкладаєте своє реальне життя.
- Далі можна заглибитись у питання про те, від чого насправді нас захищав даний синдром. Зазвичай, він є як наслідком, так і частиною захисних механізмів, що оберігають нашу психіку від того, аби не відчувати певні емоції або не проживати певний досвід.
- Чудовий інструмент – це так зване мистецтво «маленьких кроків». Перемога України у війні – глобальна, велика мета, до якої веде багато маленьких кроків. Кожен крок – це ще не перемога, але шлях до неї, а отже – її маленька частина. Тому якщо відкладання життя спричинено саме очікуванням перемоги – кожен такий маленький крок вартий як мінімум вашої посмішки. Таким чином, кожен цей крок не знецінюється і стає частинкою вашого життя тут і зараз, а не способом «вбити час», очікуючи перемогу.
- Турбота про своє фізичне та ментальне здоровʼя. Після перемоги нам потрібно буде дуже багато сил та енергії. Можливо, подекуди більше, ніж тепер. Тому наразі є сенс турбуватись про своє тіло, психіку та загальну опорність – усе це є інвестицією у майбутнє, і водночас – скасуванням синдрому відкладеного життя, адже кожен процес турботи про себе повертає нас у тут і зараз, плюс дає ті самі відчуття, що ми живі й те, що ми робимо, має значення. Також цінним є пошук сенсу в тому, що відбувається довкола, навіть якщо це важко прийняти.
- У цьому контексті мені сильно імпонує екзистенційна психологія (моя велика любов у психотерапії разом з аналітичним напрямком, у якому працюю) – у процесі терапії йдеться про творення сенсу та цінностей, що сприяють стійкості у складних обставинах та особистісному росту. Саме тому у процес роботи з клієнтами тепер я інтегрую інструменти екзистенційної психотерапії, і це дає гарні й, що важливо, довготривалі результати.
Відкласти своє життя на потім ми встигнемо завжди, а от проживати його саме зараз на повну – це справжнє мистецтво та показник сили духу. І почати жити своє життя тут і тепер є вже перемогою – особистою, але значною. Адже з кожної такої особистої перемоги постане врешті перемога країни.
Written by Romaniuk Liudmyla
Схожі статті
Прикрашати собою світ
Розмова з Анною Момот – українкою, власницею студії краси у Франкфурті-на-Майні. На другий місяць повномасштабного вторгнення, пізно ввечері я відчула, що терміново потребую турботи про себе. Хотілося опинитися в такому місці, де наберусь сил, щоб жити й волонтерити,...
Чорний день настав
Чорний день настав Останні пів року я працюю як сімейна лікарка у місті Дрезден. Серед моїх пацієнтів багато українців. Сьогодні, наприклад, прийшла молода жінка. Скажімо, Пані К. Скарг нема, просто записатися прийшла, почекала 5 годин у черзі, просто щоб знати,...
Ментальне здоров’я українців в контексті першої річниці повномасштабного вторгнення рф в Україну
Лютий 2022.Кажуть, він досі триває, а завершиться тоді, коли оголосять про Перемогу моєї країни, і нарешті почнеться справжня весна – сезон відродження та миру. Коли світ довкола занадто нестабільний – доводиться тиснути на паузу, гальмувати, переходити на...
Підпишіться на оновлення
Отримуйте свіжі статті та не пропускайте виходи нових випусків журналів!