![Gel[:b]lau](https://gelblau.net/wp-content/uploads/2022/11/gelblau-logo.jpg){kind=logo}
За лаштунками успіху: як побудувати бізнес в Німеччині з нуля та почати жити знову
Яскравий сонячний полудень у штутгартському кафе. Навпроти мене молодий хлопець із відкритою посмішкою і, без сумніву, творчої професії. Він виглядає настільки органічно в цьому середовищі, ніби все його життя пройшло серед мистецької спільноти Штутгарта.
Це Марк Гаппель. Йому 29 років, він із Харкова. Трохи більше двох років тому безкінечні руйнівні бомбардування змусили його залишити рідне місто та минуле життя і переїхати до Штутгарта.
Сьогодні він керівник власної танцювальної студії, який зумів за короткий час побудувати з нуля своє нове життя в Німеччині. І тому сьогодні ми поговоримо з Марком про те, як це можливо. Це історія про силу духу, працелюбність і готовність змінювати своє життя.
Для початку, розкажи трохи, чим саме ти займався в Україні?
В Україні я працював у танцювальному колективі та відкрив власну танцювальну студію. Це був надзвичайно цінний досвід, який навчив мене не лише розвивати творчі здібності, а й брати на себе відповідальність за команду. Цей етап підготував мене до переїзду в Німеччину, давши розуміння, що потрібно йти до своєї мети, незважаючи на перешкоди.
Ти пам’ятаєш свій перший день у Німеччині? Яким він був? Які були твої перші враження та думки?
Я приїхав до Німеччини 13 травня 2022 року. Це був день, коли почалася нова сторінка в моєму житті. Перші враження були змішаними: одна справа — приїхати в гості, інша — переїхати назавжди. Перше, що кинулося в очі, — це турбота та підтримка: привітні люди, доступні курси, соціальні структури. Здавалося, що Німеччина — ідеальна країна для життя. Але досить швидко я зрозумів, що за цим зовнішнім комфортом стоять численні труднощі, які потребують терпіння й адаптації.
Які саме це були труднощі? Розкажи, будь ласка, детальніше про найсерйозніші з них.
Найскладнішим для мене був мовний бар’єр. Звісно, багато людей тут розуміють англійську, але для інтеграції та побудови кар’єри необхідна саме німецька.
Ще однією складністю стало упереджене ставлення до роботи самозайнятих. І, звісно, бюрократія: розібратися з документами та вимогами було дуже важко, адже чітких інструкцій часто не давали.
Коли я розповідав, що планую відкривати танцювальну студію, багато хто переконував, що це неможливо. Цьому було досить важко протистояти, особливо враховуючи, що я сам у цьому середовищі був новачком. Але водночас це мотивувало мене і звучало як виклик.
Тепер до найцікавішого. ЯК ЦЕ ЗРОБИТИ? Які кроки ти б виділив для тих, хто хоче відкрити власний бізнес у Німеччині?
Якщо відразу перейти до конкретики, то я б виділив наступні кроки:
- Вивчення можливостей
Я розпочав із занурення в творче життя Штутгарта. Спочатку працював на волонтерських засадах, щоб зрозуміти, які можливості існують для вільних митців і творчих ініціатив.
- Пошук приміщення
Отримавши загальне уявлення про роботу індустрії, я почав шукати приміщення, яке б відповідало специфічним вимогам для танцювальної студії.
- Створення онлайн-присутності
Водночас я запустив сторінки у соціальних мережах та продумав структуру подання інформації: від рекламного ролика до опису курсів. Мета полягала в тому, щоб потенційні учні одразу розуміли, що я пропоную, для кого підходять заняття, де вони проходять і яка їхня вартість.
- Реєстрація самозайнятості
Наступним кроком стала реєстрація самозайнятості в податковій службі (Finanzamt). Я заявив про свою діяльність як педагога та викладача танців. Насправді це виявилося набагато простіше, ніж могло здаватися. Через сайт податкової служби я просто забронював “термін”. Під час бесіди розповів про свою мету й те, як планую все організувати: що я педагог танцю, хочу знайти приміщення, відкрити власну студію та проводити танцювальні курси.
Оскільки мій план діяльності було віднесено до категорії «вільних професій» (Freiberufler), мені не потрібно було приносити додаткові документи, перекладені дипломи чи щось подібне.
Я хотів почати працювати того ж дня. У цьому бажанні мені, на щастя, також пішли назустріч. Мене попросили письмово викласти свою ідею та план створення танцювальної студії. Мій письмовий запит зареєстрували і порекомендували через сайт Elster подати заявку на отримання податкового номера.
5. Отримання податкового номера
Для цього я зареєструвався на порталі Elster, де заповнив усі необхідні документи. Дуже рекомендую робити це за допомогою податкового консультанта (Steuerberater), щоб уникнути помилок. Саме так зробив я. Послуги консультанта мають цілком доступну ціну, при цьому дозволяють зберегти багато часу й нервів.
- Запуск курсів
Після завершення всіх формальностей і підписання договору з орендодавцем я запустив свій перший курс. Це був повністю самостійний проєкт без підтримки міста, реалізований на позикові кошти. На початку в мене було лише: ідея, тренування, віра в успіх і бажання створити студію як дім для творчих людей.
- Масштабування і плани
Сьогодні я активно розвиваю студію і прагну втілити в життя проєкт «Дім Творчості» — унікального простору для дітей, молоді та дорослих.
Моя мета — створити місце, доступне 24/7, яке об’єднує різні види мистецтва, надихає на спільні проєкти і стає точкою зростання для всіх, хто хоче самореалізуватися. Це не просто студія, а екосистема, де творчість стає частиною повсякденного життя і допомагає кожному знайти своє щастя і місце у світі.
Ну а якщо звернутись до більш абстрактного та особистого, які чинники, на твій погляд, є визначальними для успіху?
- Віра в себе. Без цього жоден із вище згаданих кроків не матиме сенсу чи не принесе бажаного результату.
- Наставництво. Варто знайти людей, які працюють у вашій сфері, і навчатися у них чи за потреби звертатись за порадою.
- Наполегливість. Не бійтеся помилок, вони лише роблять вас сильнішими.
Що б ти сказав самому собі в перший день у Німеччині?
— Я би дав собі ці п’ять порад:
- Почни з вивчення мови. Це відкриє всі двері.
- Не розраховуй на привілеї. Тут усе залежить лише від твоєї праці.
- Не бійся того, що життя здаватиметься занадто підпорядкованим правилам та обмеженням. Згодом ти знайдеш баланс.
- Будь готовий вчитися, проявляти гнучкість. У Німеччині є свої правила, і треба бути готовим до адаптації
- Будь терплячим і працьовитим. Відмова — це лише стимул рухатися далі.
Ця історія одна з багатьох. І вона про те, що все в наших руках. Про те, що шлях подолає той, хто іде. І як би там не було, у вас все ще є найголовніше – ви.
Периферійність і віддаленість Закарпаття, відсутність інвестицій у промисловість, занедбаність транспортної інфраструктури перетворили регіон у щось на кшталт музею під відкритим небом. Умовна цивілізація прийшла сюди пізно, а в деякі високогірні села й досі не прийшла повністю, тому люди говорять тут архаїчним діалектом, у церквах донині співають мертвою церковнослов’янською мовою, поля й виноградники обробляють примітивними засобами праці. І парадоксально, але ця відсталість у ХХІ столітті зненацька перетворилася на модну перевагу – адже тут немає промисловості, тому це екологічно чистий регіон, люди тут працюють руками й дерев’яним інструментом, тож усе навколо біо і крафт! Ідеально для мандрівників з сучасного інстаграму.
Периферійність і віддаленість регіону зненацька стали неабиякою перевагою і під час війни з росією. Те, що раніше було мінусом – мовляв, Богом забутий край! На кінці світу! Задуп’я! – раптом стало великим щастям. Адже якщо він забутий Богом, то, може, і чортом забутий, тобто сюди не долітатимуть бомби й ракети? Так, далеко від Києва, але ж це найвіддаленіша від росії українська земля!
Тому з перших годин війни сотні тисяч вимушених переселенців ринулися на Закарпаття з різних куточків України. Для когось цей край став лише проміжним пунктом для подальшої подорожі, адже поруч чотири кордони з країнами ЄС. А хтось осів тут надовше, знайшовши гостинний і зручний прихисток у скрутні часи.
Зокрема саме на Закарпатті залишилося дуже багато сімей зі сходу та півдня країни. Оскільки під час війни чоловікам заборонено виїжджати закордон, то саме на Закарпатті залишилися ті люди, які втекли від війни, але не хотіли розривати сім’ї й прощатися з рідними. Логіка зрозуміла: кордон тут за 15 хвилин, тож у разі великої небезпеки жінка з дітьми зможе швидко втекти в ЄС, а якщо такої небезпеки не буде, то сім’я може пожити тут у повному складі.
Через це під час війни Ужгород пережив щось на кшталт переродження – поки Київ, Харків і Одеса порожніли, Ужгород виріс принаймні вдвічі. У місті ще ніколи не було так людно, наші вулиці ще ніколи не бачили такої кількості авто і відповідно ми ще ніколи не нарікали на такі виснажливі корки. Населення міста збільшилося мінімум на 100 тисяч, а всього регіону – на чотириста; загалом через Закарпаття пройшли майже 3 мільйони внутрішніх переселенців, тобто втричі більше, ніж місцевого населення.
Крім великих труднощів, пов’язаних із комфортним розселенням та забезпеченням цих людей, це дало й величезні плюси. Зокрема, чимало фірм та бізнесів, які виїхали з зони бойових дій чи прифронтових міст, перереєструвалися й відновили свою діяльність в Ужгороді – відповідно, вони сплачують податки до місцевого бюджету. Та й усі переселенці також отримують фінансові виплати від держави, витрачають їх на місці, даючи можливість розвиватися ужгородському бізнесу. З економічно сонного чи навіть депресивного регіону Закарпаття під час війни перетворилося на край, що показує найбільші показники економічного зростання. А після війни частина з цих людей і бізнесів вирішить залишитися тут, перетворюючи тимчасові зміни на глибокий слід.
Під час страшної війни Закарпаття стало якщо не райським куточком, то принаймні найглибшим тилом країни. Тобто місцем, де потребуючі можуть знайти прихисток, армія – забезпечити свої потреби, економіка – відродитися й почати заробляти. Цілий регіон перетворився на ворота, через які можуть виїхати в безпечні країни біженці, а Ужгород став міжнародним хабом з отримання гуманітарної допомоги й перерозподілу її в інші регіони країни.
Так, колись затишний і провінційний Ужгород нині перетворився на Вавилон. На цю тему вже навіть чорний гумор з’явився. Мовляв, найбільше про перемогу й закінчення війни мріють саме ужгородці. Бо вони дуже хочуть, щоб місто знову стало, тихим, провінційним і сонним. Таким, яким ми його любимо.
Якщо трапилося диво і ви таки дочитали цей текст до кінця, то не полінуйтеся й таки пошукайте Ужгород на мапі. Погодьтеся зі мною, що знайти його важко, а зручно сюди доїхати – і поготів.
Але відчуйте також і одну суттєву перевагу – тут мало хто був. У Нью-Йорку й Венеції бували мільйони людей, це вже нікому не цікаво. Тож виділіться з сірої маси, здивуйте усіх навколо – приїдьте в Ужгород!
Цілком можливо, що на одній з тихих вуличок цього сонного міста ми з вами випадково зустрінемось.
Андрій Любка
Схожі статті
Зруйновані міфи
«Країна з глибокими тріщинами», «розривана між «Сходом» і «Заходом» або між «російськомовними та україномовними», «штучна нація» — це лише деякі зі стереотипів і колоніальних міфів про Україну, які були особливо поширені в німецьких засобах масової інформації,...
Портрет заради життя
Використовуючи різноманітні форми мистецтва, такі як малювання, скульптура або колаж, арттерапія відкриває простір для глибшого пізнання себе та зцілення душевних ран. Геройка нашої сьогоднішньої статті – неперевершено сильна жінка, яка змогла не тільки вистояти в...
Сім’я як мрія
- Про що ти мрієш? - Не знаю. - Ти знаєш, що таке мріяти? - Ні. - Це коли ти щось дуже сильно хочеш. Може, було таке, що ти щось сильно хотіла? То це і є мріяти. - Я мріяла про тебе, Тімура, братів і сестру… Цей діалог крає серце, коли дізнаєшся, що це розмова...
Підпишіться на оновлення
Отримуйте свіжі статті та не пропускайте виходи нових випусків журналів!