![Gel[:b]lau](https://gelblau.net/wp-content/uploads/2022/11/gelblau-logo.jpg){kind=logo}
Портрет заради життя
Використовуючи різноманітні форми мистецтва, такі як малювання, скульптура або колаж, арттерапія відкриває простір для глибшого пізнання себе та зцілення душевних ран. Геройка нашої сьогоднішньої статті – неперевершено сильна жінка, яка змогла не тільки вистояти в боротьбі проти серйозної хвороби, але й знайти своє покликання завдяки цій боротьбі.
Олена Трутнєва – талановита художниця і дизайнерка, яка як і багато інших жінок, рятуючи свою дитину від загарбницької війни, опинилась у Німеччині. «Портрет заради життя» – її артпроєкт, що мав на меті нагадати жінкам, які вони прекрасні, змусити їх побачити себе справжніх, відчути свою силу та допомогти віднайти себе в новому світі.
Початок
Серпень. Тиждень до дня народження. Знов напад головного болю, що змушує тіло боліти, а думки – плутатися, ще одна довідка від лікаря, бо сил йти на курси не має. Нарешті лікар видає направлення на МРТ. Знайомий допомагає з терміном, і от я вже лежу, а навколо гуде апарат і робить знімки моєї голови, на яких як виявилося згодом, лікарі побачать пухлину, яку невідкладно треба оперувати. Виборюю своє право відсвяткувати свій, можливо останній, день народження, бо перша думка: «Як я буду приймати гостей у такому вигляді? Я ж буду некрасива після операції». Через декілька днів вже в лікарні. Аналізи та підготовка, лікар попереджає про можливі наслідки. Страху немає. Пост в інстаграмі, теж можливо останній, і відкриття збору на дрон, бо допомога потрібна завжди. Дні в реанімації. Я жива. Коли почала трохи рухатися, попросила матеріали для малювання. Інтуїтивно зрозуміла, що саме мені зараз потрібно, щоб відновитися – прийняти себе нову, себе справжню. Я почала робити фотографії та малювати автопортрети. Малювала без прикрас – опухлі очі та лице, розмитий погляд, тьмяна шкіра. Я роздивлялася себе з різних ракурсів і вчилася приймати себе оновлену. Малювання не тільки допомогло мені фізично – дрібна моторика, рух, концентрація – але і допомогло відновитися емоційно та психологічно.
Ідея
Ще на реабілітації я зрозуміла, що можу і хочу допомогти іншим. Я зрозуміла: як людина, яка пережила події, що змінили її, перевернули її життя та надихнули, я маю в собі сили допомогти іншим. Моєю ідеєю було допомогти жінкам віднайти себе. Багато жінок, котрі втекли від війни в Україні, не можуть адаптуватися у новому суспільстві, не можуть знайти своє місце, своє призначення. Вони залишаються сам на сам зі своїми думками, починаючи копирсатися у собі. Усі страхи та комплекси тільки погіршуються, адже немає поруч звичних людей, рутини, а найголовніше немає сталості, стабільності та спокою. Досліджуючи себе, своє тіло та обличчя, я закохалась у якісь дрібниці, почала їх цінувати та приймати. І саме це стало основою моєї ідеї: навчити жінок через малювання сприйняти себе.
Процес
Проєкт розпочався одразу на початку року та тривав три місяці. Учасницями стали українки, які через війну вдома, змушені були покинути свої домівки та шукати прихистку закордоном, а саме в Штутгарті. Жінки зустрічалися два рази на тиждень, в суботу та неділю, і проводили декілька годин поспіль за розмовами та малюванням. Втілити мою ідею допомогли прекрасні люди з УАКС, спільнота «ДІМ» та Анна Бакіновськая.
До мене приходили різні жінки, різного віку та з різними цілями. Хтось прийшов малювати, а розумів, що це ще й терапія, а хтось навпаки. Я звісно ж пояснювала й якісь базові речі з теорії, але намагалась не акцентувати на академічному малюванні, бо все ж ідея була інша. Я просила дівчат приходити не намальованими, якщо вони могли собі це дозволити, тому що без зайвих фарб та прикрас ти бачиш справжню себе. Ми робили селфі прямо у студії, без фільтрів та фотошопу і починали малювати. Головною моєю настановою було: ми нічого не прикрашаємо, нічого не прибираємо – сприймаємо все як є. Кожна деталь важлива: зморшки, асиметрія, родимки та пігментні плями – усе це робить тебе тобою, треба тільки навчитися це бачити та приймати. Усе це не вади, а особливості.
Результат
Коли наш проєкт закінчувався, я зрозуміла, що хочу показати всім як змінилися мої учасниці, як вплинуло малювання на їх сприйняття себе. Ми малювали кожного разу новий портрет і було неймовірно спостерігати динаміку. Мені хотілося, щоб усі розуміли, що все справді лише в наших руках. Кожній з нас під силу перебороти страхи та вказівки з дитинства «мама казала, я не можу» і почати творити. Ми назбирали 40 портретів. Виставка відбулася у театрі «Rampe».
Плани на майбутнє
Майже кожному з нас відома з дитинства фраза: ти не вмієш малювати/писати вірші/танцювати, то й не берись. Здатність вірити в себе, навіть коли в тебе не вірять найближчі люди – це те чому можна навчитися. Олена хоче спробувати навчити людей не тільки малювати різними техніками та фарбами, але й показати, що усім нам до снаги розпочати щось нове та з впевненістю побудувати нове життя.
Периферійність і віддаленість Закарпаття, відсутність інвестицій у промисловість, занедбаність транспортної інфраструктури перетворили регіон у щось на кшталт музею під відкритим небом. Умовна цивілізація прийшла сюди пізно, а в деякі високогірні села й досі не прийшла повністю, тому люди говорять тут архаїчним діалектом, у церквах донині співають мертвою церковнослов’янською мовою, поля й виноградники обробляють примітивними засобами праці. І парадоксально, але ця відсталість у ХХІ столітті зненацька перетворилася на модну перевагу – адже тут немає промисловості, тому це екологічно чистий регіон, люди тут працюють руками й дерев’яним інструментом, тож усе навколо біо і крафт! Ідеально для мандрівників з сучасного інстаграму.
Периферійність і віддаленість регіону зненацька стали неабиякою перевагою і під час війни з росією. Те, що раніше було мінусом – мовляв, Богом забутий край! На кінці світу! Задуп’я! – раптом стало великим щастям. Адже якщо він забутий Богом, то, може, і чортом забутий, тобто сюди не долітатимуть бомби й ракети? Так, далеко від Києва, але ж це найвіддаленіша від росії українська земля!
Тому з перших годин війни сотні тисяч вимушених переселенців ринулися на Закарпаття з різних куточків України. Для когось цей край став лише проміжним пунктом для подальшої подорожі, адже поруч чотири кордони з країнами ЄС. А хтось осів тут надовше, знайшовши гостинний і зручний прихисток у скрутні часи.
Зокрема саме на Закарпатті залишилося дуже багато сімей зі сходу та півдня країни. Оскільки під час війни чоловікам заборонено виїжджати закордон, то саме на Закарпатті залишилися ті люди, які втекли від війни, але не хотіли розривати сім’ї й прощатися з рідними. Логіка зрозуміла: кордон тут за 15 хвилин, тож у разі великої небезпеки жінка з дітьми зможе швидко втекти в ЄС, а якщо такої небезпеки не буде, то сім’я може пожити тут у повному складі.
Через це під час війни Ужгород пережив щось на кшталт переродження – поки Київ, Харків і Одеса порожніли, Ужгород виріс принаймні вдвічі. У місті ще ніколи не було так людно, наші вулиці ще ніколи не бачили такої кількості авто і відповідно ми ще ніколи не нарікали на такі виснажливі корки. Населення міста збільшилося мінімум на 100 тисяч, а всього регіону – на чотириста; загалом через Закарпаття пройшли майже 3 мільйони внутрішніх переселенців, тобто втричі більше, ніж місцевого населення.
Крім великих труднощів, пов’язаних із комфортним розселенням та забезпеченням цих людей, це дало й величезні плюси. Зокрема, чимало фірм та бізнесів, які виїхали з зони бойових дій чи прифронтових міст, перереєструвалися й відновили свою діяльність в Ужгороді – відповідно, вони сплачують податки до місцевого бюджету. Та й усі переселенці також отримують фінансові виплати від держави, витрачають їх на місці, даючи можливість розвиватися ужгородському бізнесу. З економічно сонного чи навіть депресивного регіону Закарпаття під час війни перетворилося на край, що показує найбільші показники економічного зростання. А після війни частина з цих людей і бізнесів вирішить залишитися тут, перетворюючи тимчасові зміни на глибокий слід.
Під час страшної війни Закарпаття стало якщо не райським куточком, то принаймні найглибшим тилом країни. Тобто місцем, де потребуючі можуть знайти прихисток, армія – забезпечити свої потреби, економіка – відродитися й почати заробляти. Цілий регіон перетворився на ворота, через які можуть виїхати в безпечні країни біженці, а Ужгород став міжнародним хабом з отримання гуманітарної допомоги й перерозподілу її в інші регіони країни.
Так, колись затишний і провінційний Ужгород нині перетворився на Вавилон. На цю тему вже навіть чорний гумор з’явився. Мовляв, найбільше про перемогу й закінчення війни мріють саме ужгородці. Бо вони дуже хочуть, щоб місто знову стало, тихим, провінційним і сонним. Таким, яким ми його любимо.
Якщо трапилося диво і ви таки дочитали цей текст до кінця, то не полінуйтеся й таки пошукайте Ужгород на мапі. Погодьтеся зі мною, що знайти його важко, а зручно сюди доїхати – і поготів.
Але відчуйте також і одну суттєву перевагу – тут мало хто був. У Нью-Йорку й Венеції бували мільйони людей, це вже нікому не цікаво. Тож виділіться з сірої маси, здивуйте усіх навколо – приїдьте в Ужгород!
Цілком можливо, що на одній з тихих вуличок цього сонного міста ми з вами випадково зустрінемось.
Андрій Любка
Схожі статті
Зруйновані міфи
«Країна з глибокими тріщинами», «розривана між «Сходом» і «Заходом» або між «російськомовними та україномовними», «штучна нація» — це лише деякі зі стереотипів і колоніальних міфів про Україну, які були особливо поширені в німецьких засобах масової інформації,...
За лаштунками успіху: як побудувати бізнес в Німеччині з нуля та почати жити знову
Яскравий сонячний полудень у штутгартському кафе. Навпроти мене молодий хлопець із відкритою посмішкою і, без сумніву, творчої професії. Він виглядає настільки органічно в цьому середовищі, ніби все його життя пройшло серед мистецької спільноти Штутгарта. Це Марк...
Сім’я як мрія
- Про що ти мрієш? - Не знаю. - Ти знаєш, що таке мріяти? - Ні. - Це коли ти щось дуже сильно хочеш. Може, було таке, що ти щось сильно хотіла? То це і є мріяти. - Я мріяла про тебе, Тімура, братів і сестру… Цей діалог крає серце, коли дізнаєшся, що це розмова...
Підпишіться на оновлення
Отримуйте свіжі статті та не пропускайте виходи нових випусків журналів!