![Gel[:b]lau](https://gelblau.net/wp-content/uploads/2022/11/gelblau-logo.jpg){kind=logo}
Die Bedeutung der mentalen Gesundheit für die ukrainische Bevölkerung im Kontext des offenen Angriffskriegs Russlands
Der Februar 2022.
Man sagt, er hält noch an und wird erst dann enden, wenn der Sieg der Ukraine über Russland verkündet wird. Erst dann wird ein richtiger Frühling beginnen — die Zeit der Wiedergeburt und des Friedens. Wenn die Welt da draußen nicht besonders stabil ist, muss man auf Pause drücken, bremsen und den Energienotversorgung-Modus aktivieren. Da hilft es, sich selbst zu schonen und kurz die Luft zu holen, um durchzustehen. Die Psychologen sagen, wenn die Instabilität zu lange anhält, greift das Gewöhnungsmechanismus ein und man schaltet um — in eine Phase der Aktivität unter den stressigen Bedingungen. Wenn Stress zum Dauerstress wird, ist es die beste Zeit, um für eigene mentale Gesundheit zu sorgen, anstatt immer weiter, immer schneller dem Unbekannten entgegen zu rennen und so die Gesundheit zu riskieren.
Ich schreibe diese Zeilen vor dem 1. Jahrestag des offenen Angriffs Russlands auf die Ukraine. Es geht mir durch die Haut, mich an den Morgen des 24. Februars 2022 zu erinnern. Es geht mir durch die Haut, zu realisieren, wie lange der Krieg bereits anhält und welche Opfer er bereits gefordert hat. Der Gedanke darüber, dass der Krieg weitergehen wird, ist kaum zu ertragen, und doch kann man ihn ertragen. Ich kann nicht für die ganze Welt sprechen, aber die Ukrainer:innen sind stark — das ist wahr: sie haben Ausdauer, Kraft und Mut. Die Kraft hat jedoch einen sehr teuren Preis — genau deswegen ist es sehr wichtig, nicht nur über sie zu sprechen, sondern auch darüber, wie man sie nachhaltig sichern und die Traumata in den persönlichen Wachstum transformieren kann.
Die Menschheit ist schrecklich gut darin, sich selbst sehr regelmäßig und systematisch zu verletzen: ein Land greift das andere an, eine Gesellschaftsschicht ignoriert oder missachtet die andere, ein Mensch verletzt den anderen. Es sieht nach einem festen Bestandteil des menschlichen Naturells aus, als ob jede zweite Generation die angestaute Wut loswerden muss. Nach den Gräueltaten des WW2, dem Holokaust, den Atombombenabwürfen auf Hiroshima und Nagasaki (und das alles innerhalb von nur 12 Jahren zwischen 1933 undn 1945) schien „Nie wieder“ der einzig richtige Weg zu sein — human und in jeglicher Hinsicht zu erwarten. Die Realität beweist jedoch, dass solche Ereignisse und ihre Folgen für einen Teil der Menschheit erschreckend und inakzeptabel sind und für einen anderen — eine perverse Inspiration, die unvermeidlich zum nächsten Krieg und der Zerstörung führt.
Sigmund Freud und seine Nachfolger wären nicht über- rascht: Der psychoanalytische Begriff „Thanatos“ beschreibt den fehlenden Sinn und die fehlenden Möglichkeiten eines Menschen, den eigenen Zerstörungsimpulsen und der Anziehungskraft des Todes zu widerstehen. Dabei wird ein Mensch sowohl vom Drang zur Selbstzerstörung (Mortido), als auch der Aggression gegenüber Anderen inklusive Tötung (Destrudo) angetrieben. Als Gegenpol für solche Impulse wird die Kraft des Libido aktiviert: kreative Energie, die auf Schaffung, Vergnügung und Verlängerung des Lebens ausgerichtet ist.
In den Mythen und Märchen, die jeder von uns schon mal als Kind gehört hat, werden die Impulse und Triebe als die Kräfte des Guten und des Bösen genannt. In dem realen Leben sind diese jedoch nicht irgendwo da draußen, sondern innerhalb des Menschen selbst zu suchen und zu finden. Also, wie kann man nach vorne schauen und persönlich wachsen, wenn die Menschheit sich systematisch zerstört?
Die Antwort darauf ist unsere mentale Gesundheit. Sie ist das Fundament für die Akzeptanz der traumatischen Erfahrungen, und nicht die Versuche, die letzteren zu verstecken und so zu tun, als ob sie nie passiert sind. Mentale Gesundheit bedeutet, den Mut zu haben, sich selbst und der ganzen Welt zu sagen: „Ja, es war schwer, es hat weh getan und tut es immer noch, aber ich gehe weiter und werde alles in meiner Macht Stehende tun, damit diese Erfahrung in der Vergangenheit bleibt“. Genau das machen die Ukrainer und Ukrainerinnen schon seit einem Jahr — sie schauen nach vorne und gehen weiter. Sie haben es auf eine harte Tour gelernt und dieses Wissen ist das Fundament ihrer Kraft. Bis zum Sieg und auch danach sind noch einige Herausforderungen zu meistern, umso wichtiger ist es aber, für die mentale Gesundheit zu sorgen.
Dies ist auch das Fundament für die weitere Entwicklung des Landes. Auf dem Spiel stehen die nächsten Generationen, ihre Zukunft, die neue ukrainische Geschichte!
Уже відомо про центри Superhumans у Львові та Дніпрі, а також про плани відкриття центру в Одесі. Чи від самого початку ви бачили цей проєкт як мережу центрів, чи потреба в розширенні виникла вже в процесі роботи?
Насправді ідея розвитку кількох центрів була закладена ще на етапі створення концепції Superhumans. Від самого початку ми розуміли, що потреби, які виникли внаслідок війни, є настільки масштабними, що один центр фізично не зможе забезпечити необхідний обсяг допомоги для всіх, хто її потребує. Спочатку ми працювали над концепцією центру воєнної травми, але паралельно аналізували й інші потреби системи охорони здоров’я України. Згодом стало очевидно, що країні необхідна розгалужена мережа спеціалізованих центрів, які зможуть надавати якісну допомогу в різних регіонах. Тому ще на початковому етапі розглядалася ідея створення кількох центрів. Серед потенційних локацій були Львів, Харків та Одеса. Згодом, з огляду на безпекову ситуацію та низку інших чинників, замість Харкова було ухвалено рішення розвивати центр у Дніпрі. Коли концепція остаточно сформувалася, ми вже чітко розуміли, що йдеться не про один заклад, а щонайменше про три великі центри. Водночас сьогодні ми працюємо й над іншими напрямами розвитку. Зокрема, розглядаються окремі спеціалізовані проєкти та нові формати допомоги, які можуть функціонувати самостійно. Ми також бачимо, що існують потреби, які наразі не охоплюються повною мірою переліком наших послуг. Щоденна робота з пацієнтами допомагає краще зрозуміти, яких саме сервісів ще бракує системі охорони здоров’я та людям, які проходять лікування й реабілітацію.
Тому сьогодні можна сказати, що розвиток мережі Superhumans триває. Ми не зупиняємося на вже реалізованих проєктах, а постійно аналізуємо нові виклики та шукаємо можливості для розширення допомоги тим, хто її потребує найбільше.
За кілька років Superhumans виріс із амбітної ідеї у проєкт національного масштабу. Що допомагає вам нести цю відповідальність і рухатися вперед?
Напевно, це досить просто. Я завжди кажу, що ніколи в житті не робила нічого цікавішого за Superhumans. Тому ти просто йдеш за потребою. Насправді цього центру взагалі не мало б існувати. Якби не було війни, його б ніколи не створили. І це був би найкращий сценарій для всіх нас. Але потреба виникла, і ми почали шукати рішення. Коли з'являється новий виклик, ти не дуже замислюєшся над тим, наскільки він великий. Ти бачиш проблему і думаєш: як її вирішити? Чи є хтось, хто може це зробити? Якщо ні, значить, будемо робити самі. Разом із командою.
Звичайно, зі зростанням проєкту зростають і виклики. Постійно збільшується команда, з'являються нові напрями роботи. Велике завдання — знаходити людей і навчати їх. Адже ми не можемо просто набрати готових фахівців саме того рівня, який нам потрібен. Тому часто беремо найкращих із тих, хто є, і разом розвиваємо їх далі.
У нас завжди більше ідей, ніж ресурсів. Є проєкти, які ми дуже хочемо реалізувати вже сьогодні, але розуміємо, що поки що для них не настав час. Тоді відкладаємо їх на майбутнє і концентруємося на тому, що є найважливішим зараз. Якщо говорити ширше, то наша мета значно більша, ніж просто створення окремих центрів. Ми хочемо допомогти змінити підходи в системі охорони здоров'я України. Перейти від моделі, яка лише реагує на проблему, до моделі, яка допомагає людині комплексно вирішувати її. Система має бути готовою відповідати на великі виклики, особливо в часи криз і катастроф. Тому бути керівником для мене — це не про посаду чи статус. Це про відповідальність бачити потребу і разом із командою шукати спосіб її закрити. А якщо говорити про супергероїв, то вони для мене щодня поруч. Це наші пацієнти. Люди, які після найважчих випробувань знаходять у собі сили починати життя заново. Саме вони надихають найбільше і нагадують, заради чого ми все це робимо.
Зараз усі українці переживають надзвичайно складний період. Постійні обстріли, тривога за близьких, втома від війни — усе це впливає на кожного з нас. Як вам вдається знаходити сили рухатися вперед, підтримувати себе і команду та не втрачати віри в те, що ви робите?
Насправді все досить просто. Я дуже чітко розумію, заради чого прокидаюся щоранку і що саме маю робити. Коли є розуміння мети, то питання «а чи варто продовжувати?» або «а що буде через місяць?» відходять на другий план. Ти просто рухаєшся вперед, тому що знаєш: це потрібно робити. Водночас я прекрасно розумію, що сама ніколи не змогла б реалізувати все те, що сьогодні робить Superhumans. У нас є величезна команда, сильні керівники напрямів, професіонали, які розділяють спільне бачення. Ми всі добре розуміємо, куди рухаємося і якої мети хочемо досягти. Звичайно, ми не можемо вплинути на все. Ми не можемо зупинити обстріли чи змінити обставини війни. Але можемо вирішувати ті завдання, які стоять перед нами. І поки ми живі, поки маємо сили працювати, ми повинні робити те, що від нас залежить. Я бачу, що люди втомилися. Це нормально. Важко жити і працювати в умовах постійного стресу та невизначеності. Але водночас у нас є вибір: зосередитися на безсиллі або на тому, що ми можемо змінити. Ми обираємо друге. Що стосується особистих ресурсів, то тут немає універсального рецепта. У кожного свої способи відновлення. Для мене це спорт, книги, прогулянки, час із близькими. Спорт особливо допомагає впоратися зі стресом, переключитися й відновити внутрішню рівновагу. Для когось це може бути творчість, подорожі, природа чи інші заняття.
Головне — знайти власний спосіб відновлюватися і не забувати про нього навіть у найскладніші періоди. Тому що попереду ще багато роботи, і для неї нам усім потрібні сили.
Фото: https://superhumans.com/, https://www.facebook.com/olga.rudneva/
Схожі статті
Hinter den Kulissen des Erfolgs: Wie man in Deutschland ein Unternehmen von Grund auf aufbaut und ein neues Leben beginnt.
Ein strahlender, sonniger Nachmittag in einem Stuttgarter Café. Mir gegenüber sitzt ein junger Mann mit einem offenen Lächeln und einem unverkennbaren kreativen Flair. Er fügt sich so harmonisch ein, als hätte er sein ganzes Leben in der Kunstszene Stuttgarts...
Das Recht aufs Träumen
- Außer dem Traum, den alle haben?, fragt Alex. Wir lachen. Die Nacht hat das letzte bisschen Abendlicht aus dem Wohnzimmer gekehrt, und die Dunkelheit hat sich leise in den Raum geschlichen. Ich sitze meinem alten Freund gegenüber, der sich auf den Weg machen wird,...
Die Welt mit sich selbst schmücken
Das Gespräch mit Anna Momot – der Ukrainerin, Besitzerin eines Beauty-Salons in Frankfurt-am-Main. Eines Abends im zweiten Monat des russischen Angriffs spürte ich großen Bedarf, dringend um mich selbst zu kümmern. Ich wollte an einem Ort sein, an dem ich die Kraft...