Виклики воєнного часу для підприємництва в Німеччині та Україні

„Хоч мова в кухні не дуже важлива, оскільки процеси на кухні й комунікацію з клієнтом під час заходу координує Ігор, ми все одно всім радимо закінчити мовні курси та отримати як мінімум В1“, — каже Євгеній. Адже для тих, кому нема куди повертатись або хто все ж планує і після перемоги шукати себе в Німеччині, мова є квитком у кар’єрний світ.

Маючи досвід ведення власного бізнесу в Україні та в Німеччині, підприємець вважає, що не дивлячись на всесвітньо відому німецьку бюрократію, відкрити підприємство в Німеччині все ж простіше ніж в Україні. Прийшов, заповнив всі формуляри, надав довідки й працюй собі. Але без знання мови та місцевої системи податків навіть і пробувати не варто. Також завжди доречно мати власний капітал на перший час, який не страшно „просадити“.

Поєднувати керівництво двома підприємствами та благодійним фондом нелегко, але Євгеній намагається бачити у всьому позитив. Навіть якщо всі члени S.O.S. Ukraine витрачають свій час безоплатно, а гуманітарної допомоги на складі у Штутгарті все прибуває, і людей, і логістику, і все інше треба організувати. Тут досвід приватного підприємця стає у великій нагоді. Крім того, власний бізнес допомагає рухати вперед соціальні проєкти й таким чином підтримувати Україну.

Власний бізнес, який створює робочі місця, та волонтерство поза його межами — таким хоче бачити українців і Німеччині Євгеній і сам надає приклад.

Надія Прохоренко переїхала в Німеччину з Євпаторії ще у підлітковому віці. Багато років вона працювала менеджеркою проєктів для AMG (Daimler) та Porsche, а у 2021 завдяки своїй любові до випікання кондитерських витворів наважилась відкрити власне кафе веганських страв. „Я вирішила, що або я зроблю цей крок зараз, або жалкуватиму потім все життя“, каже Надія.

Початок видався геть нелегким: Energetic Life, а саме так зветься кафе, відкрився у лютому 2022, буквально за пару тижнів до початку повномасштабного вторгнення. На той момент головною проблемою бізнесу для Надії було
знайти кваліфікований персонал, а це в Німеч-чині проблема не тільки для молодих, але й для досвідчених рестораторів. Тож мама двох маленьких діточок вставала посеред ночі і їхала на роботу, щоб встигнути напекти продукції до відкриття власноруч.

„Я не могла сконцентруватись ні на чому, плакала вночі, а вдень з посмішкою обслуговувала клієнтів“, згадує Надія. „Я так переймалась долею моєї родини в Україні, друзів та й всіх українців.“

Наступні тижні емоційно можна було б порівняти з американськими гірками: в той самий час, як німецьке суспільство затаїло подих і гроші й певною мірою поставило розваги на паузу, сотні тисяч кваліфікованих працівників перетнули німецький кордон у пошуках безпеки. Волею долі кухар з України, який сам дотримується вегетаріанського харчування, подав своє резюме в Energetic Life. Після цього Надія розмістила оголошення в українській фейсбук-групі й наразі в неї працюють десять українок та українців.

„Я так захоплююсь цими людьми! Вони втратили все та були вимушені почати своє життя з початку. Однак вони заряджені позитивом, мотивацією і пристрастю до справи. Ще й німецьку паралельно встигають вчити“, пишається підприємиця.

Надія зізнається, що мати власний бізнес під час війни нелегко навіть в Німеччині. Але все одно радить не боятися та твердо йти вперед за мрією, адже для неї Energetic Life — це не тільки бізнес, але й можливість розвиватись як у творчому сенсі, так і в особистому: „На жаль, цей світ — досить жорстоке місце, і кризи були, є й будуть. Але своєю роботою я намагаюсь зробити світ моїх гостей трошки привітнішим“.

„Тоді кожен паркувальник став «менеджером по генераторах». Модель генератора, яка свого часу коштувала 7.000 грн, з рук продавали по 35.000. У нас багато молочної продукції, вона б вся скисла, тож довелось платити“, — з посмішкою розповідає Денис. Коли ситуація загострилась, він передислокував свій склад у власний будинок, так йому було простіше стежити, щоб морозильні та холодильні камери працювали без перебоїв.

Але не всі питання закінчились відносним хепі-ендом. Один з найважливіших постачальників „Екоферми“ — племзавод „Степовий“ — знаходиться у с. Заповітне Запорізької області, що, на жаль, наразі знаходиться під окупацією. Його голова правління Анатолій Анатолійович Волков перейняв керівницт-во у 1995 році, одразу після структурної реорганізації підприємства і буквально став взірцем того, яким має бути сільське господарство в Україні, а може й у світі. „Ти не уявляєш, як виглядало Заповітне, —піднесено розповідає Денис, — Ти їдеш по трасі й раптом починається рай. Таке гарне селище, наче у кіно. Обов’язково напиши про пана Анатолія, він буквально поставив на ноги всю місцеву громаду. На жаль, вони потрапили під окупацію“. В перші місяці війни „Степовий“ ще намагався постачати продукцію для „Екоферми“, але з червня 2022 року постачання припинились. В серпні 2022 Анатолій Волков пішов з життя, не дочекавшись перемоги.

Не дивлячись на труднощі з постачальниками та логістикою в „Екоферми“ якістю продукції не поступаються. На цей момент з одинадцяти магази-нів залишились вісім, але інтернет-магазин знаходиться в процесі повного перероблення. Мета — відновити можливість доставлення, тепер в нових воєнних реаліях. Тож тим, хто цінує здорове харчування і хоче підтримати національного виробника — завітайте до „Екоферми“

Схожі статті