Від бренду жіночого одягу Framiore та виробів для військових до текстильної лабораторії

von | Nov. 15, 2023 | З України, Персоналії

Розмова з Наталкою Найдою, CEO Framiore та текстильної лабораторії Re:TextileGroup.
Foto: framiore.com ©

Наталю, розкажи як розпочинався твій шлях у бізнесі?

Десь п’ятнадцять років тому зародився мій перший проєкт — майстерня шкіряних виробів SHUFLIA. Ще тоді, коли це не було мейнстримом, я намагалася зробити відкритий простір, куди б міг прийти клієнт і побачити майстра, який створює для неї чи нього цю річ. Тоді й зараз мені здавалось це дуже важливим, тому що в сучасному світі онлайн-замовлень, ти не розумієш, хто, де і як це зробив. Я вважаю, що таким чином втрачається фактурність і смак до речей, а це призводить до швидкого споживання та великого перевиготовлення. Далі воно все не продається та спалюється. А коли людина бачить майстра, який для неї виготовив виріб, тоді виникає особливий зв’язок. Коли ти бачиш як створюють для тебе річ, ти  вже не можеш легковажно її викинути.

Після цього було ще кілька проєктів, як, наприклад, майстерня шовкотрафаретного друку Bukvica та «Дрібнота» — позашкільна освіта для дітей, архітектурна школа. Зараз вона перетворилась у школу графічного дизайну та інтер’єрного дизайну.

З 2018 року я почала працювати над брендом Framiore, у 2019 році офіційно зареєстрували компанію. Сьогодні цей проєкт займає найбільшу частину мого часу. Як і в SHUFLIA, ми намагаємось будувати «прозоре виробництво». У нас є величезне вікно, крізь яке будь-яка людина може побачити процес виготовлення виробів. Здебільшого, в Україні все ховається за сімома замками, хоча не розумію, що люди там приховують. Ми часто проводимо екскурсії на нашому виробництві, до нас приходять гості.

Впродовж цього процесу ти десь навчалась підприємницьким, менеджерським навичкам?

Був період, коли я активно проходила безліч курсів. Тепер мене запрошують бути ментором, спікером в різноманітних програмах, форумах, де я ділюсь своїм досвідом з іншими. Сьогодні важливі, потрібні речі я черпаю з життя. Коли тобі вже тридцять дев’ять, ти розумієш, що тебе наповнює, а що спустошує. Вважаю, що найважливіше для підприємця це не вміння користуватись табличкою Excel, а не дати  згаснути тому вогневі, який всередині тебе. Найскладніші бої відбуваються у твоїй голові, а решта — це інструменти, які тепер стали дуже доступними.

Мені подобається, що у мене є бажання прокидатись вранці: я знаю, що я роблю, я знаю заради чого я це роблю. У мене ніколи не було екзистенційної кризи щодо сенсу життя. Приходять люди, які стають друзями, люди в яких ти вчишся, які чогось вчаться у тебе. Якщо ви відкритті до знань, до мудрості, до того, щоб просто відкрити художню книгу, то це супер. Я, наприклад, переважно читаю художню літературу. Книги типу «П’ять законів успіху» варто спалити (посміхається).

Розкажи про зародження бренду Framiore та його місію?

Якось я подорожувала Азією з невеликим наплічником. Тоді я зрозуміла, що речі, які нас  оточують, здебільшого не роблять нас щасливими, а навпаки створюють шум, котрий не дає можливості почути самих себе. В той момент захотілось такого вбрання, яке можна одягнути на пляж, на вечірку, і навіть на весілля до подруги. Так прийшла ідея — створити бренд-друг для жінки, для природи, для тих, хто його створює. Після подорожі я повернулась в Україну, зібрала свою команду і повідомила, що будемо створювати новий експортоорієнтований бренд Framiore.

При формуванні бренду ми керувались принципами ощадливого виробництва, яке не передбачає масового виробництва із використанням складів. Наша концепція: ми створюємо одяг із якісних сертифікованих перероблених матеріалів під замовлення.

Чому ти вирішила робити Framiore експорто-орієнтованим, на вас за кордоном чекав більший ринок?

Нам був потрібен не більший ринок, а ринок, який би нас розумів. Наш товар має простий дизайн, його важко продати через фото. Коли я навчалась у маркетинговому інституті в Таллінні, дізналась, що всі бренди під кожен ринок створюють різні колекції й чим бідніша країна, тим більший логотип бренду на одязі (в Україні також така ситуація). Тобто жінка купує собі фірмову річ, щоб демонструвати суспільству свою статність, заможність і байдуже, як виріб на ній «сидить». Я розуміла, що на нашій сукні не буде написано, що вона дорога. Framiore — це більше про себе, про свій комфорт та гармонію з собою, про одягання для себе, а не для когось. Тому ми вирішили, що умовну сукню вартістю 250 € в Лондоні ми швидше продамо, ніж в Україні. Хоча це теж відносно.

Ваші клієнти, хто вони?

Це дорослі люди, які одягаються для себе, а не для когось. Їм важлива підтримка таких брендів як Framiore — це більш свідомий жест, ніж покупки з мас-маркету, де у виробництві залучено мільйони людей. Наші клієнти хочуть розуміти у кого вони купили, в яких умовах були створені речі.

Звідки виникла ідея створювати вироби для військових?

Все розпочалось 25 лютого 2022 року. Я зателефонувала у нашу військову адміністрацію та поцікавилась, чим можу допомогти. Відповіли, що потрібні спальники для військових. Того ж дня ми розробили перший прототип. Пізніше ми почали співпрацювати з різними фондами.

Ми не хочемо ставати якимось військовим брендом або магазином. Все відбувається приблизно так: польський чи лондонський Пласт замовляє у нас певну кількість спальників, оплачує і вказує нам адреси, куди далі потрібно надіслати вироби. На нашому сайті можна було також замовити та оплатити спальник для українського захисника. Нам вдалось розробити дуже якісні модульні спальники. Всі наші розробки створюються за участі військових. Спальники мають внутрішній  та зовнішній водонепроникні чохли з прогумованими замками, що забезпечує їхню сухість.

Де є представництва бренду Framiore, та чим зараз живе компанія?

Компанія та торгова марка Framiore зареєстрована у Великобританії. У мене там є партнерка. Нещодавно зареєструвались у Бельгії.

Кілька днів тому ми мали спільну нараду щодо подальшого розвитку бренду. Зокрема, намагаємось налагодити  військові та комерційні потоки виробництва. А ще готуємо лабораторію прототипів, яка працюватиме за двома напрямками. Перший — це текстильна лабораторія прототипів (фізичне виготовлення), другий — це розробка функціонального текстилю та сертифікації текстилю (в Україні ця сфера поки ніяк не регулюється). Десь у цьому всьому вирі складного текстилю ми надалі хочемо працювати над Framiore, оскільки я розумію, що це важливо насамперед для наших клієнтів

Уже відомо про центри Superhumans у Львові та Дніпрі, а також про плани відкриття центру в Одесі. Чи від самого початку ви бачили цей проєкт як мережу центрів, чи потреба в розширенні виникла вже в процесі роботи?

Насправді ідея розвитку кількох центрів була закладена ще на етапі створення концепції Superhumans. Від самого початку ми розуміли, що потреби, які виникли внаслідок війни, є настільки масштабними, що один центр фізично не зможе забезпечити необхідний обсяг допомоги для всіх, хто її потребує. Спочатку ми працювали над концепцією центру воєнної травми, але паралельно аналізували й інші потреби системи охорони здоров’я України. Згодом стало очевидно, що країні необхідна розгалужена мережа спеціалізованих центрів, які зможуть надавати якісну допомогу в різних регіонах. Тому ще на початковому етапі розглядалася ідея створення кількох центрів. Серед потенційних локацій були Львів, Харків та Одеса. Згодом, з огляду на безпекову ситуацію та низку інших чинників, замість Харкова було ухвалено рішення розвивати центр у Дніпрі. Коли концепція остаточно сформувалася, ми вже чітко розуміли, що йдеться не про один заклад, а щонайменше про три великі центри. Водночас сьогодні ми працюємо й над іншими напрямами розвитку. Зокрема, розглядаються окремі спеціалізовані проєкти та нові формати допомоги, які можуть функціонувати самостійно. Ми також бачимо, що існують потреби, які наразі не охоплюються повною мірою переліком наших послуг. Щоденна робота з пацієнтами допомагає краще зрозуміти, яких саме сервісів ще бракує системі охорони здоров’я та людям, які проходять лікування й реабілітацію.

Тому сьогодні можна сказати, що розвиток мережі Superhumans триває. Ми не зупиняємося на вже реалізованих проєктах, а постійно аналізуємо нові виклики та шукаємо можливості для розширення допомоги тим, хто її потребує найбільше.

За кілька років Superhumans виріс із амбітної ідеї у проєкт національного масштабу. Що допомагає вам нести цю відповідальність і рухатися вперед? 

Напевно, це досить просто. Я завжди кажу, що ніколи в житті не робила нічого цікавішого за Superhumans. Тому ти просто йдеш за потребою. Насправді цього центру взагалі не мало б існувати. Якби не було війни, його б ніколи не створили. І це був би найкращий сценарій для всіх нас. Але потреба виникла, і ми почали шукати рішення. Коли з'являється новий виклик, ти не дуже замислюєшся над тим, наскільки він великий. Ти бачиш проблему і думаєш: як її вирішити? Чи є хтось, хто може це зробити? Якщо ні, значить, будемо робити самі. Разом із командою.

Звичайно, зі зростанням проєкту зростають і виклики. Постійно збільшується команда, з'являються нові напрями роботи. Велике завдання — знаходити людей і навчати їх. Адже ми не можемо просто набрати готових фахівців саме того рівня, який нам потрібен. Тому часто беремо найкращих із тих, хто є, і разом розвиваємо їх далі.

У нас завжди більше ідей, ніж ресурсів. Є проєкти, які ми дуже хочемо реалізувати вже сьогодні, але розуміємо, що поки що для них не настав час. Тоді відкладаємо їх на майбутнє і концентруємося на тому, що є найважливішим зараз. Якщо говорити ширше, то наша мета значно більша, ніж просто створення окремих центрів. Ми хочемо допомогти змінити підходи в системі охорони здоров'я України. Перейти від моделі, яка лише реагує на проблему, до моделі, яка допомагає людині комплексно вирішувати її. Система має бути готовою відповідати на великі виклики, особливо в часи криз і катастроф. Тому бути керівником для мене — це не про посаду чи статус. Це про відповідальність бачити потребу і разом із командою шукати спосіб її закрити. А якщо говорити про супергероїв, то вони для мене щодня поруч. Це наші пацієнти. Люди, які після найважчих випробувань знаходять у собі сили починати життя заново. Саме вони надихають найбільше і нагадують, заради чого ми все це робимо.

Зараз усі українці переживають надзвичайно складний період. Постійні обстріли, тривога за близьких, втома від війни — усе це впливає на кожного з нас. Як вам вдається знаходити сили рухатися вперед, підтримувати себе і команду та не втрачати віри в те, що ви робите?

Насправді все досить просто. Я дуже чітко розумію, заради чого прокидаюся щоранку і що саме маю робити. Коли є розуміння мети, то питання «а чи варто продовжувати?» або «а що буде через місяць?» відходять на другий план. Ти просто рухаєшся вперед, тому що знаєш: це потрібно робити. Водночас я прекрасно розумію, що сама ніколи не змогла б реалізувати все те, що сьогодні робить Superhumans. У нас є величезна команда, сильні керівники напрямів, професіонали, які розділяють спільне бачення. Ми всі добре розуміємо, куди рухаємося і якої мети хочемо досягти. Звичайно, ми не можемо вплинути на все. Ми не можемо зупинити обстріли чи змінити обставини війни. Але можемо вирішувати ті завдання, які стоять перед нами. І поки ми живі, поки маємо сили працювати, ми повинні робити те, що від нас залежить. Я бачу, що люди втомилися. Це нормально. Важко жити і працювати в умовах постійного стресу та невизначеності. Але водночас у нас є вибір: зосередитися на безсиллі або на тому, що ми можемо змінити. Ми обираємо друге. Що стосується особистих ресурсів, то тут немає універсального рецепта. У кожного свої способи відновлення. Для мене це спорт, книги, прогулянки, час із близькими. Спорт особливо допомагає впоратися зі стресом, переключитися й відновити внутрішню рівновагу. Для когось це може бути творчість, подорожі, природа чи інші заняття.

Головне — знайти власний спосіб відновлюватися і не забувати про нього навіть у найскладніші періоди. Тому що попереду ще багато роботи, і для неї нам усім потрібні сили.

Фото: https://superhumans.com/, https://www.facebook.com/olga.rudneva/



Схожі статті

Ольга Руднєва: наше завдання — навчитися взаємодіяти одне з одним з повагою та без упереджень.

Ольга Руднєва: наше завдання — навчитися взаємодіяти одне з одним з повагою та без упереджень.

Чи можна сказати, що Superhumans допомагає не лише повернути вашим пацієнтам функціональність, а й відновити певну людську ідентичність, яку вони втратили через обставини війни? Фактично ми вже не можемо просто видати людині протез, як це часто було раніше. Ми маємо...

mehr lesen
Вікторія Вітренко:  інклюзія для мене – не кінцева мета, а постійний процес

Вікторія Вітренко: інклюзія для мене – не кінцева мета, а постійний процес

Вікторіє, ти працюєш на перетині мистецтва та суспільної діяльності, поєднуючи у своїй роботі теми участі, гендеру, міграції, мистецтва й тіла. Що для тебе особисто означає інклюзія? Ми заснували IINTERAKT у 2017 році. Тоді нас було двоє музиканток, і ми відчували, що...

mehr lesen
Ужгород. Periferia absoluta

Ужгород. Periferia absoluta

Коли під час знайомства я кажу, що живу в Ужгороді, у людей це завжди викликає двояку реакцію.  Якщо людина з української столиці, з Києва, то ці слова викликають у неї щось середнє між подивом і співчуттям. Мовляв, як можна жити в такій провінції! Але водночас в...

mehr lesen
Слідкуйте за нами: