![Gel[:b]lau](https://gelblau.net/wp-content/uploads/2022/11/gelblau-logo.jpg){kind=logo}
Ein ukrainisches Team hat einen Öko-Comic über die Auswirkungen des Krieges auf die Umwelt veröffentlicht. Die Autoren nennen es inoffiziell ein kontroverses Kunstobjekt. Der Comic umfasst fünfzehn Seiten und wird in drei Sprachen veröffentlicht. Seine Handlung– basiert auf dem wahren Leben und hat bei den ersten Lesern kognitive Dissonanz ausgelöst.
Der Öko-Comic besteht aus sechs Geschichten. Alle erzählen von Ereignissen, die sich nach dem 24. Februar 2022 in der Ukraine zugetragen haben. Die Protagonisten sind der 15-jährige Yurko aus Kyjiw und seine 7-jährige Schwester Myroslava. Die Settings der Comics wurden von den Gründern des Projekts Natalia Yaroshenko und ihrer Partnerin Iryna Romanukha entwickelt. Die Frauen geben zu, dass sie schon lange eine grafische Geschichte über die Umwelt schreiben wollten, deshalb wählten sie ein Format, welches die Wahrnehmung eines ernsten Themas erleichtern würde — einen Comic.
In der Geschichte fliehen Kinder vor dem Krieg und versuchen in den Dörfern der Region Kyjiw einen sicheren Ort zu finden. Auf ihrer Reise finden sie erschütternde Beweise für die Misshandlung von Tieren in Ökoparks und Schutzgebieten der Regionen Kharkiw, Kherson, Donezk und Luhansk durch die russischen Besatzer.
„Die Entwicklung des Comics hat viel Zeit in Anspruch genommen. Zuerst einigten wir uns auf die Leitthemen, danach schufen wir für die Ukraine archetypischeHauptcharaktere. Dann wählten wir auf Grundlage einer Analyse der Folgen der Kriegshandlungen Orte aus, an denen die Handlungen stattfinden würden, und überlegten uns, warum und wie die Kinder dort gelandet sein könnten, erzählt IrynaRomanukha, Mitautorin des Comics. — Das Schwierigste für mich persönlich war es, alle die durch den Krieg verursachten Schäden in einer bestimmten Region auf zwei Seiten des Comics unterzubringen, da die Themen sehr umfangreich sind, ich möchte alles zeigen, und ich muss es auch miteinander verbinden, den Figuren Worte geben. Das heißt, man darf nicht einfach nur Fakten einstreuen,sondern eine zusammenhängende Geschichte daraus machen“.
Der Comic wurde von Yaryna Katorozh illustriert. Sie verbrachte sechs Monate damit, ihn von Hand mit Aquarellfarben und Fineliner zu zeichnen. Die Illustratorin sagt: „Ich habe diesen Stil für den Comic nicht erfunden, sondern arbeite schon seit langem in diesem Stil. Ich mag es, die Zartheit von Aquarellfarben mit klaren Linien zu kombinieren. Meistens illustriere ich Bücher auf diese Weise, und ich erstelle Postkarten und Gemälde in demselben Stil. Ich wollte, dass der Comic schön und harmonisch aussieht und die Aufmerksamkeit auf sich zieht. Wegen der Nachrichten war es nicht immer einfach, sich auf die Schönheit der Bilder zu konzentrieren. Einige der Illustrationen habe ich gezeichnet, als ich mich während der Luftangriffe im Badezimmer verteckte“.
Die Autorinnen hoffen, dass sich ukrainische Studierende, die sich für die Erforschung von Ökoziden interessieren, für den Comic interessieren werden. Die Projektleiterin Nataliia Yaroshenkoforscht seit über einem Jahr inKassel zum Thema Populationsökologie.Deutschland ist führend in der Anzahl der durchgeführten Umweltprojekte, sodass wir, laut Natalia, noch viel lernen können.
„Die Deutschen lieben etwas Neues, und dieses Comic ist etwas Neues. Wenn wir nur das Panel und seine grafische Darstellung betrachten,ist es attraktiv. Es ist hell, greifbar, positiv,bis man anfängt, sich in das Wesentliche einzulesen. Das ist es, was widersprüchliche Reaktion hervorruft und den Menschen hilft, auf eine völlig andere Art zu denken. Alles, was die Menschen zum Nachdenken bringt, ist gut für die Ukraine“,,sagt Natalia..
Iryna Romanukha, die Autorin des Comics, betont, dass der Comic auch ein Bildungsprodukt ist.„Vielleicht werdendiejenigen, die nicht so sehr daran interessiert sind,etwas über den Schmerz und die Schäden, die die russischen Angreifer den Ukrainern und der ukrainischen Natur zugefügt haben zu hören oder diejenigen, die sich überhaupt nicht für Politik interessieren, den beiden Kindern inmitten der Apokalypse des Krieges ihre Aufmerksamkeit schenken“.
Daryna Lynnyk spricht auch über Comics im virtuellen Raum: „Es ist nicht schwer, ein Publikum zu finden. Für uns alle hat es oberste Priorität, Russland an allen Fronten zu bekämpfen, natürlich auch an der Informationsfront, dabei unterstützen uns die Menschen und Medien gerne“.
Auf die Frage, ob Umweltschutz in der Ukraine aktuell überhaupt eine Bedeutung hat, wo die Menschen schutzlos sind, antworten die Autorinnen des Öko-Comics: „Überleben ist eine Aufgabe für heute, für das Hier und Jetzt, und sich um die Umwelt zu kümmern ist ein Blick in die Zukunft, denn das ist es, was wir an die nächsten Generationen weitergeben. Und was wir an sie weitergeben, wird darüber entscheiden, ob die Menschheit als Spezies überleben wird und wie die Lebensqualität unserer Nachkommen aussehen wird“.
Der Comic wurde auf Ukrainisch, Englisch und Deutsch veröffentlicht. Es kann unter dem Link in derProfilüberschrift auf der Seite @enwar_mental. eingesehen werden.
Der Comic ist Teil des Projekts enWAR_mental, das über die Auswirkungen von Kriegen im 21. Jahrhundert und die Erfahrungen der Nachkriegszeit berichtet und über russische Umweltverbrechen in der Ukraine informiert. Sie können dem Projektauf Instagram folgen.
Das Projekt enWAR_mental wird von derEuro- päischen Union im Rahmen des EU-Stipendien- programms für Führungskräfte der „Eastern Partnership Civil Society Facility“unterstützt.
Уже відомо про центри Superhumans у Львові та Дніпрі, а також про плани відкриття центру в Одесі. Чи від самого початку ви бачили цей проєкт як мережу центрів, чи потреба в розширенні виникла вже в процесі роботи?
Насправді ідея розвитку кількох центрів була закладена ще на етапі створення концепції Superhumans. Від самого початку ми розуміли, що потреби, які виникли внаслідок війни, є настільки масштабними, що один центр фізично не зможе забезпечити необхідний обсяг допомоги для всіх, хто її потребує. Спочатку ми працювали над концепцією центру воєнної травми, але паралельно аналізували й інші потреби системи охорони здоров’я України. Згодом стало очевидно, що країні необхідна розгалужена мережа спеціалізованих центрів, які зможуть надавати якісну допомогу в різних регіонах. Тому ще на початковому етапі розглядалася ідея створення кількох центрів. Серед потенційних локацій були Львів, Харків та Одеса. Згодом, з огляду на безпекову ситуацію та низку інших чинників, замість Харкова було ухвалено рішення розвивати центр у Дніпрі. Коли концепція остаточно сформувалася, ми вже чітко розуміли, що йдеться не про один заклад, а щонайменше про три великі центри. Водночас сьогодні ми працюємо й над іншими напрямами розвитку. Зокрема, розглядаються окремі спеціалізовані проєкти та нові формати допомоги, які можуть функціонувати самостійно. Ми також бачимо, що існують потреби, які наразі не охоплюються повною мірою переліком наших послуг. Щоденна робота з пацієнтами допомагає краще зрозуміти, яких саме сервісів ще бракує системі охорони здоров’я та людям, які проходять лікування й реабілітацію.
Тому сьогодні можна сказати, що розвиток мережі Superhumans триває. Ми не зупиняємося на вже реалізованих проєктах, а постійно аналізуємо нові виклики та шукаємо можливості для розширення допомоги тим, хто її потребує найбільше.
За кілька років Superhumans виріс із амбітної ідеї у проєкт національного масштабу. Що допомагає вам нести цю відповідальність і рухатися вперед?
Напевно, це досить просто. Я завжди кажу, що ніколи в житті не робила нічого цікавішого за Superhumans. Тому ти просто йдеш за потребою. Насправді цього центру взагалі не мало б існувати. Якби не було війни, його б ніколи не створили. І це був би найкращий сценарій для всіх нас. Але потреба виникла, і ми почали шукати рішення. Коли з'являється новий виклик, ти не дуже замислюєшся над тим, наскільки він великий. Ти бачиш проблему і думаєш: як її вирішити? Чи є хтось, хто може це зробити? Якщо ні, значить, будемо робити самі. Разом із командою.
Звичайно, зі зростанням проєкту зростають і виклики. Постійно збільшується команда, з'являються нові напрями роботи. Велике завдання — знаходити людей і навчати їх. Адже ми не можемо просто набрати готових фахівців саме того рівня, який нам потрібен. Тому часто беремо найкращих із тих, хто є, і разом розвиваємо їх далі.
У нас завжди більше ідей, ніж ресурсів. Є проєкти, які ми дуже хочемо реалізувати вже сьогодні, але розуміємо, що поки що для них не настав час. Тоді відкладаємо їх на майбутнє і концентруємося на тому, що є найважливішим зараз. Якщо говорити ширше, то наша мета значно більша, ніж просто створення окремих центрів. Ми хочемо допомогти змінити підходи в системі охорони здоров'я України. Перейти від моделі, яка лише реагує на проблему, до моделі, яка допомагає людині комплексно вирішувати її. Система має бути готовою відповідати на великі виклики, особливо в часи криз і катастроф. Тому бути керівником для мене — це не про посаду чи статус. Це про відповідальність бачити потребу і разом із командою шукати спосіб її закрити. А якщо говорити про супергероїв, то вони для мене щодня поруч. Це наші пацієнти. Люди, які після найважчих випробувань знаходять у собі сили починати життя заново. Саме вони надихають найбільше і нагадують, заради чого ми все це робимо.
Зараз усі українці переживають надзвичайно складний період. Постійні обстріли, тривога за близьких, втома від війни — усе це впливає на кожного з нас. Як вам вдається знаходити сили рухатися вперед, підтримувати себе і команду та не втрачати віри в те, що ви робите?
Насправді все досить просто. Я дуже чітко розумію, заради чого прокидаюся щоранку і що саме маю робити. Коли є розуміння мети, то питання «а чи варто продовжувати?» або «а що буде через місяць?» відходять на другий план. Ти просто рухаєшся вперед, тому що знаєш: це потрібно робити. Водночас я прекрасно розумію, що сама ніколи не змогла б реалізувати все те, що сьогодні робить Superhumans. У нас є величезна команда, сильні керівники напрямів, професіонали, які розділяють спільне бачення. Ми всі добре розуміємо, куди рухаємося і якої мети хочемо досягти. Звичайно, ми не можемо вплинути на все. Ми не можемо зупинити обстріли чи змінити обставини війни. Але можемо вирішувати ті завдання, які стоять перед нами. І поки ми живі, поки маємо сили працювати, ми повинні робити те, що від нас залежить. Я бачу, що люди втомилися. Це нормально. Важко жити і працювати в умовах постійного стресу та невизначеності. Але водночас у нас є вибір: зосередитися на безсиллі або на тому, що ми можемо змінити. Ми обираємо друге. Що стосується особистих ресурсів, то тут немає універсального рецепта. У кожного свої способи відновлення. Для мене це спорт, книги, прогулянки, час із близькими. Спорт особливо допомагає впоратися зі стресом, переключитися й відновити внутрішню рівновагу. Для когось це може бути творчість, подорожі, природа чи інші заняття.
Головне — знайти власний спосіб відновлюватися і не забувати про нього навіть у найскладніші періоди. Тому що попереду ще багато роботи, і для неї нам усім потрібні сили.
Фото: https://superhumans.com/, https://www.facebook.com/olga.rudneva/
Схожі статті
Von einer Marke für Damen- und Militärbekleidung zu einem Textillabor
Das Gespräch mit Natalka Naida, CEO von Framiore und dem Textillabor Re:TextileGroup. Foto: framiore.com © Natalka, wie war Dein Einstieg in das Geschäft? Vor etwa fünfzehn Jahren wurde mein erstes Projekt geboren: die Lederwarenwerkstatt SHUFLIA. Damals wollte ich...