Євробачення 2026 – чи ми досі united by music?

Маргарито, розкажи, будь ласка, про свою роль на «Євробаченні». Ти волонтерка чи офіційна працівниця?

— Я волонтерка. Але це зовсім не означає, що потрапити сюди легко. Навпаки, відбір був дуже серйозний — навіть складніший, ніж на деякі вакансії.

Усе почалося ще в січні. Я подала заявку й мала записати три відео: два німецькою мовою та одне англійською. Потрібно було розповісти про себе, свій досвід, мови, якими володію, а також пояснити, чому хочу стати частиною команди «Євробачення».

Після цього майже місяць чекала відповіді. Уже почала хвилюватися, що мені взагалі не напишуть, але зрештою отримала запрошення на очний кастинг.

— Яким був кастинг?

— Він складався з кількох етапів. Спочатку мене попросили розповісти про свою історію з «Євробаченням» і пояснити, що для мене означає цей конкурс. Насправді це дуже особиста історія, адже «Євробачення» супроводжує мене майже все життя.

Потім були й непрості запитання. Наприклад, мене попросили прокоментувати бойкот конкурсу з боку кількох країн. Мені здалося, що таким чином перевіряли, наскільки людина вміє дипломатично реагувати на чутливі теми. Я намагалася відповісти максимально нейтрально.

Після цього була ще одна співбесіда, де вже говорили про мою зайнятість, вільний час і можливість працювати під час конкурсу. Саме від цього залежало, на яку позицію мене зрештою призначать.

— І все це — безкоштовно?

— Так, це волонтерство, тому зарплати немає. Але я не можу сказати, що залишилася без нічого.

Нас забезпечують харчуванням, перепусткою на громадський транспорт, а також квитками на шоу. Це, до речі, зовсім не гарантовано. Я ще в січні купила собі квитки самостійно, бо знала, що волонтерство не означає автоматичного доступу на концерти.

Та нам дуже пощастило з координаторами — вони подарували волонтерам квитки на всі шоу. Завдяки цьому я заощадила приблизно 400 євро.

Тож я зовсім не шкодую. Я знала, на що йду.

— Це твоє перше «Євробачення» як волонтерки?

— Так. Але насправді я подавалася п’ять років поспіль.

— І щоразу отримувала відмову?

— Так.

Після перемоги Måneskin я одразу подалася на конкурс у Турині. Але мене не взяли, бо організатори хотіли людей, які вже добре знають місто. Я чесно написала, що ніколи там не була, але готова приїхати раніше й усе вивчити. Цього виявилося недостатньо.

Пізніше я подавалася до Швейцарії, але там була інша вимога — потрібно було мати місцевий номер соціального страхування.

Коли ж минулого року перемогла Австрія, я пообіцяла собі: цього разу я обов’язково буду на «Євробаченні». Неважливо, як саме — глядачкою чи волонтеркою. Але найбільше мене приваблювала саме робота за лаштунками.

— У чому полягає робота Delegation Host?

— Якщо чесно, це набагато більше, ніж здається з боку. Ми стаємо першими людьми, до яких делегація звертається практично з будь-якого питання. Ми зустрічаємо команди, допомагаємо зорієнтуватися, супроводжуємо їх під час репетицій, координуємо пересування між локаціями й фактично є сполучною ланкою між делегацією та організаторами.

Упродовж усього конкурсу ми перебуваємо поруч і допомагаємо вирішувати як робочі, так і побутові питання. Головне — зробити так, щоб делегація могла повністю зосередитися на виступі, не відволікаючись на організаційні дрібниці.

— Наскільки насиченим є твій робочий день?

— Дуже. День починається досить рано і часто закінчується вже пізно ввечері після завершення репетицій або шоу. Потрібно постійно бути на зв’язку, адже розклад може змінюватися буквально щохвилини.

Але мені це подобається. Тут постійно щось відбувається, ти знайомишся з людьми з різних країн і відчуваєш себе частиною величезної міжнародної команди.

— З боку здається, що «Євробачення» — це суцільне свято. Чи так це насправді?

— Атмосфера справді неймовірна, але водночас це дуже серйозна й добре організована робота. За кожним виступом стоять сотні людей, які працюють майже непомітно для глядачів.

Коли дивишся трансляцію вдома, навіть не уявляєш, скільки процесів відбувається одночасно за лаштунками. Усе розписано буквально по хвилинах, і кожен знає свою роль.

Саме це мене найбільше вразило.

— Чи вдалося тобі поспілкуватися з учасниками конкурсу?

— Так, хоча наша робота передусім полягає не в тому, щоб знайомитися із зірками. Ми тут для того, щоб допомагати.

Проте час від часу все одно трапляються дуже цікаві зустрічі. Найприємніше те, що більшість артистів поводяться абсолютно невимушено. За лаштунками немає відчуття дистанції між відомими виконавцями та волонтерами. Усі вітаються, жартують, дякують за допомогу.

Це дуже тепла атмосфера.

— Що стало для тебе найбільшою несподіванкою?

— Насамперед масштаб. Я й раніше розуміла, що «Євробачення» — величезний проєкт, але лише опинившись усередині, усвідомила, скільки людей працює над тим, щоб глядачі побачили ідеальне шоу.

Мене також приємно здивувало ставлення організаторів до волонтерів. Ми справді відчуваємо себе частиною команди. До нас ставляться з великою повагою, завжди готові допомогти й дбають про те, щоб нам було комфортно працювати.

— Чи хотіла б ти ще раз стати волонтеркою «Євробачення»?

— Без жодних сумнівів.

Якби мені запропонували пройти цей шлях ще раз, я б погодилася одразу. Це величезний досвід, який складно порівняти з чимось іншим.

Так, інколи буває важко, ти втомлюєшся, майже не маєш вільного часу. Але всі ці моменти забуваються, коли усвідомлюєш, що є частиною події, яку дивляться мільйони людей у всьому світі.

І, мабуть, саме це відчуття залишиться зі мною назавжди.