Прикрашати собою світ
Розмова з Анною Момот – українкою, власницею
студії краси у Франкфурті-на-Майні.
На другий місяць повномасштабного вторгнення, пізно ввечері я відчула, що терміново потребую турботи про себе. Хотілося опинитися в такому місці, де наберусь сил, щоб жити й волонтерити, а ще ― невимовно хотілося відчути близькість до дому. Коли ж наступного дня відкрила двері салону „Momo“, і почула щире „Добрий вечір!“, зрозуміла – я там, де потрібно.
Анна Момот відкрила свій салон незадовго до початку пандемії. Бізнес витримав два непростих роки й продовжує розвиватися.
Ми поспілкувалися про красу по-українськи, підприємництво по-німецьки та про велику силу віри в нас коханих людей.
Анно, як ви опинилися у Німеччині?
Я народилася в Борисполі в простій сім’ї, згодом переїхала в Київ. Багато подорожувала світом, але ніколи й не думала про Німеччину як країну для життя. Одного разу, на свій день народження, вирішила поїхати на відпочинок одна й дуже далеко. Ось так, на Шрі-Ланці, я й познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком! Він також завзятий мандрівник і ніколи не їздить двічі в одне місце. А тут поїхав на Шрі-Ланку вдруге – каже, щоб мене зустріти.
Чотири роки ми з ним зустрічалися на відстані, і, коли я сама наважилася завести розмову про спільне життя, він запропонував мені переїхати у Франкфурт-на-Майні.
Розкажіть, як готувалися до майбутніх змін?
Я мала пів року до переїзду, пішла на мовні курси. Далі постало робоче питання. У мене економічна освіта, та при переїзді я чесно усвідомлювала, що не маю сил і бажання починати кар’єру спочатку, тож подумала, як можу скористатися зі свого хобі, яке приносило додатковий дохід в Україні – нарощування вій. Я займалася цим залюбки, вихідними, не робила жодної реклами – працювало сарафанне радіо. Українці якось так налаштовані, що заробляють гроші з багатьох ідей.
Чому ж все-таки саме вії?
З дитинства люблю працювати руками, плести. Коли я приїхала у Німеччину, вирішила зробити ставку саме на те, що дуже добре вмію. Спочатку працювала в кількох салонах, вивчала менталітет німкень, їхні запити й погляди на красу. А на те, щоб працювати самостійно, підштовхнуло, коли мені сказали, мовляв, клієнти думають, що я – бос. Я почала заглиблюватися в індустрію краси, дивитися на все очима клієнток. Мені хотілося, щоб було таке місце, куди жінка може прийти, розслабитися, відпочити від усіх побутових питань, отримати задоволення і йти далі прикрашати собою світ.
Якими були ваші подальші кроки, чи було важко на початках?
Спершу я оформилася як малий підприємець, орендувала кімнату, завела сторінку в соцмережах і почала з нуля. Це було важко: я не „інстаграмна“ і не публічна людина. Але довелося вивчати, як все це функціонує.
Також займатися документацією – теж завдання не з простих. Але тут маю величезну підтримку й допомогу від чоловіка. На додачу, у рік нашого відкриття почалася пандемія. Проте я така людина, яка привчила себе бачити в будь-якій ситуації щось хороше і корисне. Тому, поки ми сиділи по домівках і переживали, як жити далі, я придбала різні курси із підвищення кваліфікації та ведення бізнесу і щодня навчалася.
Звичайно, у мене були моменти, коли впадала в легку паніку, особливо, коли орендодавці кабінету повідомили, що не зможуть продовжити наш договір оренди. А одного дня я йшла з магазину і побачила вивіску про те, що здається велике приміщення. Ми швидко домовилися про зустріч із власниками. Звичайно, я переживала, бо розуміла, скільки грошей потребуватиме цей проєкт. А мій чоловік просто спитав: „Аню, тобі подобається? Ми його беремо!“
Завдяки цій вірі й підтримці коханого, який інвестував у мій старт, я розправила крила і почала працювати на „повну котушку“. Ремонт, до речі, робили самі. Чоловік досі жартує, що сумуватиме за тими часами, коли ми кожні вихідні проводили у будівельних магазинах.
І почалося самостійне плавання…
Так, перші пів року я працювала сама і почувалася досить комфортно. Але, як підприємець, розуміла, що приносити користь має кожен куточок салону. До того ж велику цінність має час, тож буде зручно, якщо клієнтка отримає максимум послуг за візит в одному місці. Тому планувала також і послуги манікюру й педикюру. А в лютому сталося вторгнення і перші тижні проходили в такому сумбурі, як, напевно, у кожного українця: коли не знаєш, як жити далі й чим допомогти. В Німеччину вимушено переїздили українки, і у квітні мені почали писати дівчата, які шукали роботу. Так і пішло. Мені хотілося допомогти нашим жінкам знайти себе. Я переїжджала у Німеччину з власної волі й все одно звикнути у новій країні було непросто. А тут я бачила жінок, деякі з яких ніколи не були за кордоном, і для яких це було ще більшим стресом. Хотілося зробити такий куточок українського, щоб і українки могли прийти до нас і відчути себе трохи як вдома, і майстрині відчували себе впевнено у спілкуванні. Зараз в салоні працюють чотири українки.
У вас був великий конкурс серед кандидаток? Як обирали колег?
Все відбувалося за інтуїцією. Я вірю в те, що нас оточують люди, схожі на нас самих. У кожної з нас свій характер, якісь майстрині до переїзду самі були власницями студій – це дуже непросто прийняти, що тепер знову доводиться працювати на когось. Але так склалося, і зі своєї сторони я створюю на роботі атмосферу дружніх стосунків та злагоди.
Бути власницею бізнесу по-німецьки по-іншому, ніж в Україні?
Займаючись підприємництвом будь-де, ми повинні віддавати цьому багато часу. Так, я люблю встати пізно, але щодня маю список справ: зробити закупи, проконтролювати щось. Намагаюся максимально автоматизувати процеси, наприклад, запис на процедуру, що в Україні є давно звичною справою, а в Німеччині поки що – ні. Звіти в податкову інспекцію складає та подає податковий консультант – Steuerberater, хоча, можливо цю процедуру так само можна буде згодом автоматизувати.
Вечори проводжу вдома, якщо затримуюся на роботі, чоловік чудово дає собі раду сам на кухні. Мені подобається, що у нас такі партнерські стосунки й немає розділення, хто що „має“ зробити. Він дуже пишається мною!
А ще я постійно навчаюся, хоча вже, здається, знаю про все у своїй сфері. Тож раджу усім, хто задумається про власну справу в Німеччині, не боятися робити перші кроки, впевнено справлятися із труднощами, постійно розвиватися і вірити у власний успіх!
Written by Viktoriya Zagorodnikh
Схожі статті
Від бренду жіночого одягу Framiore та виробів для військових до текстильної лабораторії
Розмова з Наталкою Найдою, CEO Framiore та текстильної лабораторії Re:TextileGroup.Foto: framiore.com ©Наталю, розкажи як розпочинався твій шлях у бізнесі? Десь п'ятнадцять років тому зародився мій перший проєкт — майстерня шкіряних виробів SHUFLIA. Ще тоді, коли це...
Дмитро Шульц: Стоматологія не має втрачати людяність
Родина Дмитра Шульца по материнській лінії походить із невеликого містечка Гросботвар поблизу Людвігсбурга і, як і багато інших німців, на початку 18-го століття змушена була емігрувати в Україну. На узбережжі Азовського моря родина Шульців заснувала громаду „Новий...
Виклики воєнного часу для підприємництва в Німеччині та Україні
Вести власний бізнес під час війни нелегко. І неважливо, живеш ти в Україні чи в Німеччині. Як підприємець ти несеш відповідальність за фінансовий успіх, робочі місця, задоволених клієнтів. Як людина ти маєш подолати цю емоційну прірву, в яку за ніч упала вся країна,...
Підпишіться на оновлення
Отримуйте свіжі статті та не пропускайте виходи нових випусків журналів!